Нафти на Землі скоро не залишиться

Людство приголомшливо швидко розтринькало запаси нафти

До 1900 р. нафти було видобуто 0,54 млрд. барелів (86,5 млн. т), в 1901-1920 рр.. — 6,47, в 1921-1940 рр.. — 37,24, у 1941-1960 рр.. — 73,39, у 1961-1980 рр.. — 266,41, у 1981-2000 рр.  спожито 445,23, а в 2001-2020 рр. (за прогнозами) — 1081,79. Її світові запаси в 1997 р. оцінювалися в 1016 млрд. барелів, тобто ще до 2020 р. нафти на Землі не залишиться. Як і всі прогнози, цей не дуже точний. Останнім часом з’явилися дані про деяке уповільнення росту видобутку і споживання нафти, яку всюди, де вдається, намагаються замінити газом.

Людство на диво швидко, всього за століття, промотало безцінну сировину, що створювалася сотні мільйонів років.

Припустимо (хоча надії невеликі), що за час, що залишився відкриють нові родовища. Тоді при зберігається зростанні споживання виснаження запасів нафти відкладеться на 10-20 років, не більше.

Ми побудували дуже дивну, я б сказав, дику цивілізацію, в центрі якої стоїть автомобіль. Близько половини нафти, що видобувається у світі, споживають США, причому значна частина йде на отримання бензину, дизельного і ракетного палива. Іншими словами, найцінніша сировина витрачається на те, щоб багаті американці роз’їжджали в розкішних авто. Але ж з нафти можна отримувати продукти вартісніше бензину.

Якщо запаси нафти виснажуються, чому ж ціни на неї впали до 10-12 дол за барель, і, за оцінками експертів, можливе подальше падіння. Часто це пояснюють теплими зимами або її надлишкової видобутком на Близькому Сході. Але є й інша причина.

З 1992 р. в США діє закон, за яким допустимий вміст токсичних речовин у викидах автомобілів різко знижено. За порушення автомобільні фірми платять величезні штрафи. Особливо жорсткі вимоги висуваються до бензину — він не повинен містити канцерогенні бензол і конденсовані ароматичні вуглеводні. Бензин з ароматичними вуглеводнями отримують при каталітичному риформінгу нафти. Без них же бензин має низьке октанове число і непридатний для автомобільних двигунів. Потрібен інший бензин. Але це перебудова всієї нафтопереробної промисловості, на яку тільки в США, за деякими оцінками, потрібно близько 300 млрд. дол. Тому високорозвинені країни (наприклад, Японія) поки не наважуються прийняти такий закон. Щоб зменшити цю жахливу суму, американські нафтовидобувні компанії (як правило, об’єднані з переробними) всіляко сприяли зниженню собівартості видобутку нафти (до 4 — 6 дол. за барель) і підвищення рівня її вилучення зі свердловин. Найпростіше досягти цього при видобутку легкої близькосхідної нафти. Тому саме її видобуток стрімко зріс, а ціна впала. Але в 1999 р. вона знову помітно зросла і до кінця року перевищувала 20 дол. за барель.

США завбачливо «прибрали до рук» основні джерела нафти. Вони споживають не стільки власну нафту, скільки нафту Близького Сходу, Мексики, Венесуели. Однак і в американців у недалекому майбутньому виникнуть проблеми в зв’язку з вичерпанням ресурсів нафти...

До глобальних споживачів нафти інтенсивно долучається і Китай, куди великий бізнес переніс індустріальні підприємства з усього світу. Китайський уряд проводить політику вичерпання природних ресурсів сусідніх країн. Нині він взявся за Середню Азію, Казахстан, нафтогазоносні райони Африки.

Росії загрожує падіння видобутку нафти?

Останні роки Росія тільки нарощувала видобуток нафти, але експерти попереджають: без нових перспективних родовищ через декілька років, а може бути — навіть вже в найближчих рік-два нафтовидобуток в Росії піде на спад.

За велику залежність російського бюджету від нафти, в цілому, і світових цін на «чорне золото», зокрема, нафту називають «дійною коровою» і «сировинною голкою» Росії. Впаде видобуток нафти або її вартість на світових ринках, вмить убожітиме російська казна, що призведе до значної економії і перерозподілу фінансових потоків. Безгрошів’я відіб’ється на заморожуванні розвитку високотехнологічних секторів економіки, під великим знаком питання виявиться військовий бюджет і багато що інше.

Російський бюджет на найближчі роки формується на надто оптимістичних очікуваннях щодо припливу нафтодоларів. Екс-міністр фінансів Росії Кудрін попереджав про небезпеку нового бюджету і його відносну непід’ємність для економіки країни у разі глобальних кризових проявів. На думку Кудріна, в кризовий час, якщо є надлишок коштів, їх краще накопичувати, ніж витрачати, щоб потім, у разі настання важких часів, використовувати «подушку фінансової безпеки».

Згідно із словами К.Симонова, гендиректора Фонду національної енергобезпеки Росії, старі запаси ресурсів переоцінені і найближчим часом нафтопромисловість чекає спад.

У 1988 р. в СРСР видобувалося 624 млн. т. нині в Росії — близько 300 млн. т. і видобуток скорочується (виснаження старих родовищ). Є надії на нові запаси — в Красноярському краї, Іркутській і Томській областях. Гігантське Самотлорське родовище, на якому в 1990 р. було отримано 146 млн. т, уже в 1997 р. дало всього 15 млн. Споруджений там Нижньовартовськ уже приречений на занепад. Сильно перебільшені і перспективи родовищ на Каспії.

Згідно з прогнозом Симонова, через рік-два показники нафтовидобутку в Росії почнуть падати. Це не буде різке падіння, зниження досягатиме одного-двух відсотків на рік, далі станеться деяке затишшя і стабілізація рівня видобутку років на п’ять, після чого падіння буде ще стрімкішим — від п’яти до семи відсотків щорічно, хоча нафтокомпанії і почнуть вкладати на підтримку галузі величезні кошти.

Інші експерти вважають, що загальний рівень можна буде підтримати за рахунок освоєння нових родовищ.

У 2012-му році уряд розраховує трохи збільшити видобуток нафти, яка сьогодні в Росії складає близько 510 мільйонів тонн/рік, зазначають експерти Академії Masterforex-V.

Нафта викачувалася із старих, освоєних ще в радянські часи, родовищ стахановськими темпами, досягаючи в інші роки 10-процентного приросту. Але ресурси родовищ не безмежні. Рано чи пізно вони мають властивість виснажуватися. І це «рано чи пізно» може статися швидше «рано», чим «пізно».

В Росії, до речі, на сьогодні не виробляється необхідне устаткування для освоєння нових родовищ нафти. Затонула нещодавно морська бурова платформа була вироблена у Фінляндії...

Час для ефективного інвестування в майбутнє вже упущено. Нові родовища, які можна освоювати, розташовані у важкодоступних місцях. Потрібні дуже великі інвестиції і час на прокладення трубопроводів, транспортних шляхів і іншої супутньої інфраструктури.

У таких умовах можна підняти нафтовидобуток за рахунок нових родовищ або утримати його в поточних межах, але тут виникає інша проблема — собівартість такої нафти буде захмарною. Підвищені витрати спонукатимуть нафтокомпанії піднімати вартість «чорного золота», але чи буде готовий ринок прийняти нові ціни? Якщо ціна на нафту на світових ринках почне падати, видобуток нафти на нових родовищах Росії буде економічно невигідним і припиниться...

 За матеріалами російських джерел

Україна мусить жити заощадливо

Розвиток економіки світу в умовах тотальної глобалізації призводить до значного збільшення споживання енергоресурсів, у великій мірі завдяки динамічному розвитку Китая та Індії. Зростання попиту, в свою чергу, супроводжується конкурентною боротьбою на ринках енергоресурсів.

Проблема виснаження нафтових ресурсів особливо актуальна для Україні. Це визначається тим, що світові спеціалісти прогнозують, що при існуючих обсягах видобутку нафти (з газовим конденсатом) та прогнозних темпах їх нарощування Україна може забезпечити свої потреби протягом 20-25 років. З одного боку, обмеженість ресурсів стримує ріст обсягів видобутку нафти, а з іншого — постає проблема дефіциту нафтопродуктів на ринку України.

Велика кількість вчених-економістів, які займаються дослідженням ринку нафти та нафтопродуктів, вважають, що для розвитку цього сегменту економіки України необхідно збільшувати щорічний видобуток власної нафти для максимального завантаження виробничих потужностей нафтопереробних заводів. Нарощування обсягів власного видобутку вуглеводнів навіть є стратегічним завданням, прийнятим в Національній програмі «Нафта та газ України до 2010 року».

Але така стратегія діяльності викликає низку питань, які ставлять під сумнів її доцільність.

По-перше: з кожним роком кількість запасів нафти в світі дуже швидко скорочується, а попит, попри світову кризу та використання альтернативних джерел енергії, хоч і скорочується, але не пропорційно виснаженню родовищ. Є значна імовірність, що це в кінцевому результаті призведе до колосального росту цін на нафту і продукти її переробки. Також багато країн досягли свого максимального піку видобутку, який в світі ще має назву «пік Хабберта”

Пік нафти — час, коли світ досягне максимальних обсягів видобутку нафти, після чого ці обсяги зменшуватимуться, доки світові родовища не будуть остаточно вичерпані. Цю теорію розробив в 1954-1956 роках відомий американський геолог доктор M.Кінг Хабберт, сформулювавши закони вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу, в тому числі і нафти:

— видобуток починається з нуля;

— видобуток збільшується до піка, який ніколи не може бути перевищений;

— щойно пік пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано.

В 1956 року M.Кінг Хабберт передбачив, що пік видобутку нафти в США настане 1970 року. З 1971 року зростання видобутку нафти в США припинилося і почався його спад. Відповідно до результатів цих досліджень, нині серед країн, які роблять значний внесок у світовий видобуток, пік видобутку нафти настав у 36 країнах. Це є дуже значним фактором у розробці енергетичної програми кожної держави, бо у зв’язку з тим, що більшість держав вже не зможуть у значній кількості вдовольнити попит на нафту і нафтопродукти, то логічно очікувати зменшення пропозиції нафти і значне підвищення ціни на нафту.

В Україні пік видобутку нафти з газовим конденсатом припав на 1973 р. і складав  14,5 млн. т., після чого почалося його падіння. З цього випливає, що Україна повинна якнайбільше зберегти свої власні ресурси нафти і збільшити використання імпортованої нафти. Це дозволить в майбутньому бути однією з тих країн, котрі володіють власними ресурсами попри виснаженість ресурсів у світі, і отримати надприбутки від її продажу. 

По-друге: НПЗ, які знаходяться на території України, використовують застарілі технології, які спрямовані на збільшення виходу важких нафтопродуктів, які навіть не відповідають екологічним вимогам, що діють в Європейському Союзі. Глибина переробки нафти в Україні дуже низька і середньому складає близько 70%, при тому, що в інших більш розвинутих країнах вона перевищує 90%. Це свідчить про те, що існуючі технології в Україні не дозволяють ефективно використовувати свої ресурси.

По-третє: необхідністю диверсифікувати джерела постачання та видобування нафти в Україні для зменшення монополії російських компаній в Україні. Це означає не тільки появу нових постачальників, але й розробку нових родовищ на територіях інших держав, як це роблять інші країни. 

Хоча українські НПЗ виробляють значну частину продукції з дешевшої вітчизняної нафти, але вони не враховують ціни на вітчизняну нафту в розрахунку ціни на нафтопродукти в Україні. Тому, якщо виробництво продукції з власної нафти зменшиться, а постачання імпортної сировини буде стабільним, то це ніяким чином не відобразиться на ціні нафтопродуктів, яка до цього ніяким чином і не відображалася на цінотворенні.

По-четверте: майже всі основні  легковидобувні родовища України вироблені, інші — вважаються важковидобувними і вимагають розробки та використання новітніх технологій видобутку, що потребує вкладення значних коштів.

По-п’яте: застарілі основні фонди нафтової промисловості, що перешкоджає використовувати на виробництві нові енергоощадні технології без зміни обладнання, при цьому НПЗ змушені купувати нове обладнання, що в умовах кризи не всім підприємствам до снаги.

По-шосте: на думку багатьох експертів початкові видобувні запаси нафти родовищ України становлять 560,5 млн.т. нафти з газовим конденсатом.  При існуючих темпах видобутку власних нафтових родовищ та зростаючих темпах споживання виникає небезпека в швидкому виснаженню ресурсів. За 20 років в Україні буде видобуто 133,9 млн.т. нафти з газовим конденсатом, тобто якщо на початок 2031 року в Україні не будуть проводитися заходи з пошуку нової стратегії розвитку нафтової промисловості залишкові видобувні запаси нафти з газовим конденсатом знаходитимуться на рівні 51,9 млн.т. Але Україна має значний потенціал збільшення запасів за допомогою родовищ, які ще мають бути відкриті.

Для вирішення ситуації, що склалася, необхідно розробити нову концепцію подальшого функціонування нафтової промисловості, яка в свою чергу складається з трьох альтернативних підходів:

Перший підхід — взагалі відмовитися від власного видобутку нафти, тобто законсервувати родовища, які знаходяться на території України, а використовувати імпортовані ресурси з диверсифікованих джерел постачання та альтернативні види палива.

Другий підхід — частково відмовитися від власного видобутку на території Україні, використовуючи тільки родовища нафти на шельфі Чорного та Азовського морів.

Третій підхід — проводити видобуток нафти на території України з подальшим накопиченням її в стратегічному резервуарному парку. Тобто створити стратегічний резерв нафти. При цьому для поточних потреб України використовувати родовища нафти на морських шельфах, використовувати альтернативну енергетику і імпортувати нафту з диверсифікованих джерел.

Для забезпечення національної безпеки держави і створення умов для стабільної роботи та розвитку ПЕК необхідно диверсифікувати джерела надходження нафти. Україна має досить вигідне геополітичне становище та є транзитною державою. Сучасну систему нафтопроводів України необхідно довести до стану, який відповідає міжнародним вимогам. Географічне розташування України дозволяє залучити різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу, при цьому суттєво посиливши роль держави-транзитера між країнами каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

Український сектор акваторії Чорного і Азовського морів є одним з найперспективніших нафтогазоносних регіонів для нарощування власного видобутку вуглеводнів в Україні. За оцінками Українського державного  геологорозвідувального інституту,  сумарні перспективні і прогнозні ресурси вуглеводнів в акваторії складають 1438 млн. т. умовного палива, в тому числі: на  шельфі Чорного  моря — 780 млн. т. у. п.; на континентальному схилі і в  глибоководній впадині Чорного моря — 346 млн.  т. у. п.; на шельфі Азовського моря —  312 млн. т. у. п.

Україна досить повільно розробляє шельф Чорного та Азовського морів у зв’язку з тим, що:

— виконання розвідувальних і бурових робіт, облаштування родовищ в морських умовах технічно є значно складнішими, ніж на суші, і вимагають значних фінансових інвестицій. Так для  освоєння нафтової площадки Суботине на Прикерченській ділянці шельфу моря, за даними «Чорноморнафтогазу» необхідні інвестиції в розмірі 3,55 млрд. грн., а освоєння Одеського і Безіменного родовищ вимагає 1,38 млрд. грн.;

— Україна не квапиться розробляти нові родовища з причини невизначеності територіальних кордонів в Чорному та Азовському морях. Тому, що час від часу виникають конфлікти з приводу розділу території Чорного та Азовського морів.

Але в той же час не треба зволікати з розвідкою та освоєнням нових родовищ на Чорному та Азовському морях, тому що Туреччина, Росія, Болгарія, Грузія та Румунія розвідують та навіть вже почали освоювати шельфи морів. Тому зростає можливість того, що коли Україна все ж таки наважиться розробляти родовища на Чорному та Азовському морях, то запаси нафти будуть значно меншими, ніж вони є в даний час.

Альона Дронова,
економіст