Всі прояви людської суті

Emovere, у перекладі з латини — емоція, це збуджувати, хвилювати. Емоціями називають такий стан, як страх, гнів, нудьга, радість. гордість і т.д.

Виділяючи тілесні прояви при емоціях, В. Бехтєрєв запропонував називати емоції «міміко-соматичними рефлексами». На основі тілесних проявів Кант ділив емоції на стенічні (радість, натхнення, гнів) — збуджуючі м’язовий тонус, силу і астенічні (страх, нудьга, печаль) — розслабляючі.

Психічний бік емоцій виявляється не тільки в переживанні самої емоції, адже гнів, любов і т.д. створюють вплив на інтелектуальні процеси: уявлення, думки, на всю поведінку. «Душевні прямування, — говорить Ланге, — суть не тільки важливі діячі в житті кожної людини, але слугують взагалі наймогутнішими силами природи, які ми тільки знаємо. Кожна сторінка в історії народів, рівно як і в історії окремої людини, свідчать про непереможну їхню силу. Буря пристрастей була варта більшої кількості людських життів і спустошила більше країн, ніж ураган, і потоки пристрастей змили більше міст, ніж потоки води».

Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний чутливий тон, пов’язані з почуттям задоволення або незадоволення.

Емоції виражаються мімікою лицевих м’язів, рухами язика, вигуками і звуками.

Відраза

Вираз «відрази» в її найпростішому смислі відноситься до їжі і означає дещо відразливе на смак. Під впливом неякісної їжі внаслідок подразнення чутливих нервів шлунку виникає безумовний рефлекс рвоти. 

При слабких і середніх ступенях відрази, вона виражається відтяганням вниз кутів рота, наморщуванням носа, плюванням і жестом відштовхування чи оберігання себе від неприємного предмета. На цій міміці базується не тільки вираження відрази до харчових речовин, але виявлення всякої іншої відрази. Відраза до зовнішності, до розмови, до моральних якостей людини має ту ж саму міміку.

Біль

Біль за рідкісним виключенням пов’язаний з негативним чутливим тоном.

Дія болів на психіку подібна з дією потягу. Якщо виникає домінанта подавляючи всі інші збудження, то намагання звільнитися від болю стає сильніше за всі  потяги. Біль, отримуючи домінантний характер, примусово визначає поведінку людини. Адже недаремно кажуть, що біль — це наш сторожовий пес.

При сильних болях, як описує Дарвін, люди метаються в судорогах, майже кожен м’яз приводиться в дію. Рот кріпко стиснутий, губи також, чути крики і стогін, скрегіт зубів, очі вип’ячені, брови наморщені, піт котиться по тілу, ніздрі розширені. Якщо біль наростає, то наступає блідість, дрижання, упадок сили і непритомність.

Біль виникає при руйнуючій дії, яка спричиняється оточуючим середовищем і при захворюваннях внут­рішніх органів. Він є сигналом того, що настала небезпека цілісності і самого існування організму і що ситуація потребує самої енергійної і швидкої захисної реакції. При цьому біль виявляється динамогенним фактором: він мобілізує всі сили на захист організму і використовує існуючий резерв енергії. Мабуть тому стверджують, що всі ліки разом взяті не замінять рух. Під впливом болю настає низка фізіологічних явищ, які являють собою рефлекторні захисні реакції. Фізіологи розрізняють пасивно- і активнооборонні реакції. Пасивнооборонні реакції: рефлекс імобілізації, утеча, намагання сховатися, суб’єктивно при цьому переживається переляк. До активнооборонних реакцій відносять «рефлекс рухової бурі», або енергійні дії, спрямовані на знищення негативного впливу, а суб’єктивно при цьому гнів і лютість можуть бути пов’язані з агресонаступальними реакціями.

Страх

Одним з найхарактерніших симптомів страху є дрижання всіх м’язів тіла і, перш за все, на губах. Внаслідок цього, а також внаслідок сухості в роті голос стає сиплим, глухим, а іноді і зовсім зникає. Коли страх виростає до агонії жаху, ми отримуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б’ється безпорядно, зупиняється і наступає непритомність; лице бліде, дихання ускладнюється, крила носа розширені, губи конвульсивно рухаються, впалі щоки дрижать, з’являється захлинання і задуха в горлі, вип’ячені очі, спрямовані на об’єкт страху. Зіниці при цьому непомірно розширені. Всі м’язи заклякають, кулаки поперемінно то стискаються, то розтискаються. Руки протягнуті вперед, або безпорадно стискають голову. В інших випадках з’являється бажання на втечу. Воно буває таким сильним, що самі хоробрі солдати можуть бути охоплені раптовою панікою.

Серед симптомів страху ми знаходимо ті ж прояви, як і при болі. В багатьох випадках страх виникає на основі життєвого досвіду. Маленька дитина не боїться висоти і сміливо перегинаючись вниз, випадає з вікна, якщо вона раніше не пізнала падінь. Вона починає боятися того, що спричиняє біль.

Те, що називають «почуттям самозбереження», лише частково є вродженим, головним чином воно розвивається протягом життя на основі переживання болю.

Страх в сучасному суспільстві визивається не тільки загрозою фізичного болю, але й іншими причинами: очікуванням нанесення якоїсь значної шкоди своїм інтересам, що носить більше психоемоційний, стресовий характер для особистості, це страх нужди, зубожіння, позору, неконкурентоспроможності.

 

Ще Наполеон говорив, що страх і нажива движуть людство. Але куди? Якщо бджола або птах випадково потрапляють в кімнату, то вони летять до світла і б’ються об скло до тих пір, поки не попадають у відкрите вікно і, вирвавшись на волю, спокійно летять далі. Лисиця чи інший звір, потрапивши в капкан, метається, щоб вирватися з нього, буває так, що і відгризає собі лапу. І в цьому надлишку рухів у тварин єдиний шанс на спасіння. Так і людина прагне вільного світлого життя.

Різні градації страху у людини виражені по-різному: жахом, панікою, боягузтвом, тривожністю, очікуванням, заляканістю, забитістю, пов’язаними зі страхом почуттям «рабської» покірності та відданості.

Назва «жах» застосовується до найбільш сильного ступеня страху, а «переляк» — до несподіваного, швидко протікаючого почуття страху.

Під час землетрусу натовп б’ється, як спійманий птах. Бездумна метушня взад і вперед, крики, дрижання, судороги, посмикування. Натовп кидається за кимось одним і кожний окремо біжить, куди біжать всі, намагаючись вийти за межі небезпеки. Гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти таку тяжкість, стати здібною на таку напругу, яка в звичайному стані їй здається немислимою.

У людини, що перенесла сильний страх, залишається слід від тілесної реакції та імунобіологічна генетична пам’ять на скоєне. Страх може бути умовним рефлексом, відновлюючим тілесну реакцію при болі. Адже переборюючи негаразди, ми стаємо сильнішими.

При сильному страху вища психічна діяльність повністю подавляється силою емоційного збудження. За Павловим, це негативна індукція з підкорки на кору головного мозку. Страх, якщо він не досягає сили, яка тормозить психіку, може повністю підкорити мислення собі на службу. Думка прикована до однієї мети: знайти вихід. Страх пасивнооборонна реакція. Він вказує на небезпеку когось більш сильного, на небезпеку, яку потрібно або уникнути, або позбавитись. Адже важливо у нинішньому суспільстві, де виступають нові привиди для психоемоційного страху. Це острах нещасних випадків від автомобільних аварій, від неякісних сурогатних продуктів, фальсифікованих ліків, що призводять до втрати і погіршення здоров’я. Найбільш частим джерелом страхів є також соціальні відносини, в яких перебуває людина. Сюди нині відноситься страх за погіршення матеріального становища, страх залишитися без роботи, заробітку, повноцінного пенсійного забезпечення, страх народжувати в зубожінні дітей. Це страх втратити завойоване в суспільстві становище, позбавитись поваги, стати предметом посмішок, страх стати остарбайтером і т.д. Адже тільки в посольство США подано 850 тисяч заяв.

Від небезпідставних тривог за своє здоров’я і становище в житті непримітні ніби переходи ведуть до утрируваних страхів і побоювань, а далі вони можуть розростатися до фантастичних розмірів, оволодіваючи психікою людей, роблячи їх життя мукою. У безвиході вони вдаються  до алкоголю, наркотиків, злочинних вчинків. Вони починають страждати боязкістю, недоліком впевненості в собі, слабкістю волі і відсутністю самостійності. Вони стають постійними пацієнтами психоневрологічних закладів. У них виникає страх перед активністю і страх перед життям. А вдома сім’я і діти. А тому мають бути створені соціально-реабілітаційні служби відновлення повноцінного статусу у суспільстві таких людей, де своє слово мала б сказати і соціальна психологія. Адже категорія психастеніків «тіміків-фобіків» породжена більше нині соціальними проблемами у нинішньому суспільстві представляє інтерес не тільки для психоневрологів, але і психології, як науки. Нині ми заручники сплетіння неблагонадійної зовнішньої ситуації соціальних факторів і пасивного темпераменту під цим впливом знедоленої особистості. Адже в свідомості своєї неповноцінності ці люди живуть під постійним страхом. Їхні життєві невдачі нерідко коріняться в недостатній активності, а витримані невдачі ведуть до втрати віри в себе, і ще більше пригнічують активність. Адже і в дитини, і в дорослого є страх перед невідомим. Особливо під час глобальних криз.

Не маючи захисту від влади, в усі часи саме страх підкорював людей, змушував населяти світ міфічними чудовиськами і богами. Далі вони прозрівали і повставали.

Від невідомості, загадковості, страшних сил природи людина шукала вихід в релігії і тотемізмах. Творила молитви і заклинання, магічні формули.

Саме страх перед невідворотністю правосуддя змушує навіть злочинця віддавати себе в руки Феміди.

Адже, якщо відома конкретна причина страху, то можна активно діяти проти неї, упередити небезпеку. Коли страх безпредметний, то людина намагається перетворити в мотивований. Ця переорієнтація невизначеного почуття страху розумом, пошук причин, пояснюючих його, зветься раціоналізацією. Здорова людина приймає завжди розумні методи захисту: придбає зброю, зробить засув у домі, шукає захисту в інших. Іноді люди думають, що у них рак, коли немає ніяких об’єктивних причин і залишають цю думку, коли важко захворюють, але не на рак. Таким чином, страх концентрується на найбільш вразливих місцях. 

Боязкий більш або менш вдало бореться зі страхом, приймаючи позу хоробрості. Ця мімікрія потрібна йому для впливу і на інших, і на себе.

Боязливий солдат може виявити бездумну агресивність. Жорстокість тирана, наділеного владою, є також проявом страху».

Гнів

Гнів у людини виражається тим, що лице червоніє чи багровіє, вени на лобі чи на шиї надуваються, іноді лице стає блідим або синім. Груди підіймаються, ніздрі дрижать, звідси і вираз — «дихаючий помстою», «палаючий гнівом». Рот і зуби стиснуті, іноді губи витягаються, а зуби вискалюються, ніби з метою вкусити супротивника, а діти і навіть дорослі буває, кусаються. Волосся стає на дибки, одні нахмурюються, у інших очі «палають гнівом», іноді очі наливаються кров’ю. Тіло тримається прямо, м’язи напружені, людина готова до миттєвої дії. Підвищене м’язове напруження легко переходить в дію. Звичні жести — підняття рук зі стиснутими кулаками з метою ніби вдарити. 

У дитини вже в перші дні життя можна викликати напад гніву, якщо міцно притиснути руки до боків. У старших дітей рухи координованіші. У цивілізованої людини тільки в дитинстві лютість є рефлексом фізичної боротьби. Дорослі люди вступають у бійку дуже рідко, це суперечить і поглядам культурного суспільства, і юридичним нормам.

Радість і веселість

Веселий настрій і радість — переживання, близькі одне до одного. Радістю називають реакцію на неочікуване отримання чогось приємного, бажаного. Вона носить характер афекта, т.ч. емоції швидко виникаючої, досягаючої, більш чи менш значної інтенсивності і швидко протікаючої. Веселість може виникнути і ендогенно, без всякого зовнішнього приводу. Радість і веселість виражаються в відомих кожному чутливих переживаннях, пов’язаних з моторними проявами. Яскраво це спостерігається у дітей. Між радістю і веселістю є різниця. В веселості моторний компонент більш вразливий. Веселий настрій і радсть не є вища ступінь задоволення. Це якісно відмінні від задоволення стани. Тілесні зміни при радості і веселості набагато сильніші, вони більше захоплюють весь організм. Це стало основою віднести радість і веселість до емоцій — «душевних хвилювань».

Однак, існує різниця між почуттям задоволення, з одного боку, і почуттями радості і веселості з іншого. У веселості моторний компонент більш виражений. Почуття радості може бути без веселощів. Тілесні зміни при радості і веселості набагато сильніші, вони захоплюють весь організм.

Почуття задоволення не зливається з почуттям веселощів і радощів, а співіснують з ними. Говорять, що почуття задоволення і незадоволення і почуття веселості і радості виникають, висловлюючись метафорично, в різних рівнях особистості. Почуття пов’язані з відчуттями протікають в поверхневих рівнях, а почуття радості і веселості більше пов’язані з усією констеляцією свідомості.

Здоровий стан молодого організму породжує почуття бадьорості, підвищений настрій, на фоні якого легко виникає веселість, підвищується творча активність і працездатність.

Василь Слободяник