Запустили газогін в обхід України

Країни-учасниці проекту Nord Stream — Росія, Німеччина, Голландія і Франція — ввели в експлуатацію першу нитку газопроводу «Пів­нічний потік».

У церемонії запуску взяли участь президент Росії Дмитро Медведєв, канцлер Німеччини Ангела Меркель, прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, а також комісар Євросоюзу (ЄС) по енергетиці Гюнтер Еттінгер.

Як повідомляв напередодні директор за погодженням компанії Nord Stream AG Дірк фон Амельн, газогін заробить з потужністю 1 млн кубометрів газу в годину, що дозволить забезпечити прокачування 8,5 мільярда кубометрів газу на рік.

Глава ВАТ «Газпром» Олексій Міллер повідомляв, що вже побудовано більше 700 кілометрів другої нитки «Північного потоку», або близько 60% від усієї протяжності другої «труби». Після введення в експлуатацію другої нитки в 2012 року, обидві нитки газопроводу «Північний потік» зможуть транспортувати в Європу 55 мільярдів кубометрів російського газу в рік.

Північний потік — принципово новий маршрут експорту російського газу в Європу. Газопровід проходить через акваторію Балтійського моря від бухти Портова (район Виборга в Ленінградській області) до узбережжя Німеччини (район Грайфсвальда). Протяж­ність газопроводу складає близько 1,2 тисяч кілометрів. Загальний обсяг інвестицій в будівництво складає 8,8 мільярда євро. Термін повернення інвестицій, за попередньою оцінкою, складе 10-16 років. Трохи менше третини об’єму фінансування проекту (30%) забезпечують п’ять акціонерів компанії-оператора, інші 70% — притягнені у 26 міжнародних банків. У число акціонерів проекту входять Газпром (51%), німецькі E.ON Ruhrgas (15,5%) і Wintershall AG (15,5), голландська N.V. Nederlandse Gasunie (9%), французька GDF Suez (9%).

Відкриття «Північного потоку» не вирішить усі проблеми Газпрому, проте є знаковою подією для компанії і Росії в цілому, оскільки його створення означає створення третього експортного коридору, гнучкішого по відношенню до європейських споживачів, заявив офіційний представник холдингу Сергій Купріянов.

«Газопроводи не окупаються швидко, вони розраховані на те, що працюватимуть упродовж 30-50 років. Виходячи з цього, і будується бізнес-модель таких компаній, як «Nord Stream», — відмітив він.

Росія у світлі відмови Німеччини від атомної енергетики сподівається на збільшення постачань свого газу в цю країну. За інформацією російської сторони, в 2010 році Росія експортувала в Німеччину близько 39 мільярдів кубометрів газу. Жодна інша країна світу не отримує російський газ в таких кількостях. Проте така велика залежність від російських постачань все частіше стає причиною суперечок у ФРН. Більше того, російський газовий монополіст Газпром виношує плани будівництва електростанцій в Німеччині, відмічає dpa.

За повідомленнями російських ЗМІ, «Північний потік» є принципово новим маршрутом для експорту російського газу в Європу.

Відомо також, що на сьогоднішній день «Газпром» вже підписав довгострокові контракти на постачання газу по «Північному потоку» клієнтам у кількох країнах ЄС, включаючи Німеччину, Данію, Нідерланди, Бельгію, Францію і Великобританію.

Чи «відгукнеться» запуск такого масштабного газопроводу Україні, яка вже багато років утримує статус країни-транзитера російського газу до Європи?

Дмитро Марунич, директор Інституту енергетичних досліджень: «На першому етапі Росія не зможе завантажити «Північний потік» на повну потужність. Зараз існують контракти на постачання близько 22-25 млрд. кубометрів на рік, але поступово «Газпром» за допомогою своїх контрагентів у Європі розширюватиме обсяги постачання. Оскільки «Північний потік» будувався для постачання газу саме в країни північної Європи, а через Україну йде газ в країни центральної і південної Європи і Туреччину, то це призведе до незначного зменшення транзиту. Я думаю, що це буде 5 -10%. Але тут є інший момент: будівництво цього газопроводу дозволяє Росії маневрувати потоками газу і таким чином «Газпром» отримає певні важелі впливу.  Якщо ж буде побудований «Південний потік», то для України це означатиме суттєве зниження транзиту російського газу до 30%, а в сукупності з «Північним потоком» ми можемо втратити транзит газу в обсязі до 40% від нинішніх показників.

Вигода для Європи від альтернативної гілки газопроводу в тому, що вона отримуватиме газ з різних джерел і в разі аварії на одному з маршрутів, може задіяти можливості іншого. Для споживачів це добре.

Якщо влада ЄС суворо дотримуватиметься принципів, закладених у Третьому енергопакеті та інших нормативних документах ЄС, то вона не дозволить «Газпрому» домінувати на своєму ринку. Євросоюз вимагатиме від нього й інших постачальників рівноправної конкуренції на ринках ЄС. І в цьому випадку «Північний потік» можна розглядати як геополітичний проект, що дозволяє Росії реалізовувати амбітні проекти зі своїми партнерами в Європі».

Юрий Продан, екс-міністр палива та енергетики:  «Наслідки для України в тому, що вона може втратити частину транзиту, але не основного, оскільки споживання газу в Європі зростатиме. Росія каже, що Європа отримає незалежні постачання газу, і не відчуватиме вплив інших країн-транзитерів, у тому числі України. Хоча вартість будівництва «Північного потоку» настільки величезна, що це, на мій погляд, позначиться і на ціні транзиту через цей газопровід, оскільки вона буде вищою, ніж транзит через Україну».

Валентин Землянский, експерт з енергетичних питань: «Коли починалося будівництво першої гілки «Північного потоку», було заявлено про те, що вона будується для малого родовища. Тобто, газ «Північного потоку» не стосуватиметься українського транзиту. Наприкінці будівництва, десь півроку тому, було заявлено, що газ для «Північного потоку» буде взято з балансу, що проходить по території України. Сталася така ось цікава зміна позицій. При цьому «Газпром» заявляв у Європі про те, що це не стосуватиметься українського напряму.

Таким чином, ми говоримо, що Україна гіпотетично може втратити певний обсяг транзиту. Найбільш ймовірно, що це буде близько 20 млрд. кубометрів газу на рік, які Європа отримуватиме по північному маршруту. Але не варто забувати, що в України є козир у грі з Європою і Росією. Це підземні сховища газу на заході країни. Тому український напрямок транзиту газу існуватиме завжди. Скільки б не побудували альтернативних газопроводів, відмовитися від транзиту України неможливо апріорі. Можна лише говорити про зменшення транзиту до певного мінімуму в 60 — 70 млрд. кубометрів газу на рік.

Цей обсяг не може бути прокачаний по альтернативних гілках, оскільки на них немає підземних сховищ газу, які дають можливість підтримувати тиск в газопроводі під час пікових навантажень. За допомогою «Північного потоку» Європа хоче застрахуватися від можливих криз між Росією і Україною. Росія ж зацікавлена в існуванні певного напруження у газових відносинах з Україною, щоб європейські інвестори продовжували фінансування інших проектів, я маю на увазі другу гілку «Північного потоку» — «Південний потік».

Анатолій Баранов, незалежний російський політолог, заступник директора Інституту проблем глобалізації: «Власне кажучи, ніякої вигоди для України у запуску «Північного потоку» спочатку і не передбачалося. У даній ситуації Росія намагається мінімізувати політичні та економічні ризики, хоча є всі підстави вважати, що сам по собі цей трубопровід стане більш витратним, ніж будь-які домовленості, пов’язані з українською ГТС. Мова в першу чергу все-таки про політичні ризики. При Путіні Росія неодноразово «виступала», ставлячи на чільне місце, перш за все, політичні питання, навіть якщо це і було трохи нераціонально з точки зору економіки.  Зокрема, для прикладу наведу недавню розмову російського президента з нинішнім главою МВФ Крістін Лагард, під час якого Медведєв пообіцяв їй 10 млрд доларів як підтримку фінансової системи Європейського Союзу.

Причому самій Росії ці гроші були б далеко не зайвими. Більше того, ця сума з лишком покрила б будь-які преференції, які Кремль міг би запропонувати Януковичу, і які український Президент міг би бажати.

У даному ж випадку Росія оплачує Європі її спокій, оскільки відомо, що наприкінці кожного року, коли між РФ і Україною виникають традиційні «газові тертя», європейці починають сильно нервувати...

Я б на «Північний потік» дивився б саме через призму всеохоплюючої корупції, що стосується не тільки Росії чи України, а й усієї Європи.

Валерій Боровик, експерт, голова правління Альянсу «Нова енергія України»: «Фактично, із запуском «Норд-стріму» Україна втрачає не настільки багато обсягу транзиту, як прогнозують окремі російські видання, тому що цей масштабний потік транспортує енергоресурс з джерел, які мало стосуються України. Для Європи «Північний потік» є диверсифікацією шляхів доставки енергоносіїв, а не диверсифікацією їх джерел, закладених в європейських енергетичних стратегіях. І це дійсно для Європи цікаво, оскільки є одним з «полегшених» пунктів безпеки забезпечення енергоносіїв.

Свого часу були поставлені досить вагомі запитання щодо постачання енергоносіїв через територію України. І хоча провини нашої країни в цьому не було, все ж таки, в психології європейських споживачів ця проблема сформувалася у вигляді нерозривного конфлікту «РФ — Україна», а за допомогою «Північного потоку» постачання енергоносіїв йде безпосередньо з Росії через інші країни, минаючи Україну.  «Північний потік» для європейців, я повторюся, це дійсно диверсифікація безпеки постачання енергоносіїв.

Олександр Палій, експерт-політолог: «Цей проект виключає, насамперед, транзитні країни Польщу та Білорусь. На Україну він практично не впливає, оскільки наша ГТС орієнтована передусім на споживачів півдня Європи. Газ по «Північному потоку» йде на північ, тому він відніматиме в української ГТС відсотки тільки у разі запуску другої гілки.

Україна як була, так і залишиться основним транзитером російського газу до Європи. Було 80%, стане — близько 70%, але це не дуже серйозний вплив. РФ підписала довгострокові контракти, у тому числі з півднем Європи, які неможливо забезпечити за допомогою механізмів «Північного потоку».

Значно більш небезпечний для України «Південний потік». Але сьогодні цей проект фактично впав у колапс. Про це росіяни не дуже люблять говорити, але це так. Головна причина: ЄС відмовляється надати цьому проекту привілейований статус, наданий «Північному». Це означає, що на «Південний потік» поширюватиметься дія так званого третього пакета ЄС.

Це таке європейське законодавство, яке вимагає, щоб газ і газопровідні мережі належали різним компаніям, щоб не було монополії, і щоб до цих газопроводів можна було допускати сторонніх постачальників. Крім того, ЄС вимагав, щоб «Південний потік» міг працювати в режимі реверсу.

Для «Газпрому» це категорично неприйнятна ситуація, щоб газ конкурентів йшов по побудованих за російські гроші трубах. У РФ вже говорять, що розвиватимуть китайський напрямок замість європейського і т.д. Фактично мова йде про відмову від «Південного потоку».

Крім того, «Південний потік» створює величезну проблему для Туреччини, яка не хоче втрачати свій практично монопольний статус у торгівлі близькосхідними нафтою і газом. Тому у неї немає бажання давати дозвіл на прокладку труби по своїй зоні в Чорному морі. А географія Чорного моря така, що тут або Туреччина, або Україна...

Удар «Північного потоку» припав, в основному, на Білорусь. А Україна залишиться транзитером і нам не потрібно боятися цього «Північного потоку».

ForUm