Міжнародна конференція в МАУП

Днями в МАУП відбулася І Міжнародна науково-практична конференція на тему: «Спадщина Дмитра Донцова: актуальність філософсько-політичних та літературних візій», яку підготувала кафедра філософії Україно-Азербайджанського Інституту соціальних наук та самоврядування  ім. Г.А.Алієва спільно з Науково-ідеологічним Центром імені Д.Донцова. З вітальним словом виступили проректор з наукової роботи МАУП, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент Української Академії політичних наук М.Ф. Головатий, директор Інституту соціальних наук, доктор політичних наук, професор кафедри політології І.П. Бідзюра, директор Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова О.Р. Баган. В роботі наукової конференції взяли участь провідні науковці, професори, аспіранти, магістри МАУП.

У контексті  збереження духовної спадщини Д.Донцова,  її трансформування у сучасний процес розбудови державності, формування української національної еліти пропонуємо історичну довідку про діяльність Д.Донцова на шляху національного відродження.

Однією з нагальних проблем сьогодення є збереження духовних  надбань українського народу, відродження самобутності української нації.  Провідне місце у розбудові правової держави, демократичного суспільства мають зайняти ціннісні орієнтації. Прикладом цін­нісної орієнтації можна вважати духовну спадщину Дмитра Донцова, який долучився до поглибленого розгляду філософської категорії самосвідомості нації, виявив її тісний взаємозв’язок із політичною системою, до структури якої входять політичні відносини, політичні організації, культура, традиції, право. На його думку, основні права нації полягають у можливості збереження, розвитку і захисту національної самобутності, культивування рідної мови, національних традицій та звичаїв, історичної назви. Він схилявся до думки, що українці є народом, що має власну культуру і власну мову, сильне почуття єдності і могутній потяг до індивідуалізації, що українці завжди виборювали ідею української державності.

За переконанням Дмитра Донцова, «Ідея української держави не нова, не штучно сконструйована у нові часи для поточних політичних намірів…, ії постання припадає на часи світанку європейської історії, а її право на існування обґрунтоване як географічним положенням, так і політичними відносинами Сходу (з кінця XVІІІ ст.) і усієї Європи. Тому думка про самостійну Україну не зникла як у самому краї, так і в політичному світі Європи».

Національна самосві­домість народу випливає з традицій, мистецтва, моралі, вірувань, на засадах яких формується «національний дух», який покликаний надавати нації силу і єдність, почуття патріотизму, поривання до активності, творчості, посвяти, чину, геройства.

Формування української нації не можливе без пробудження національної самосвідомості, трансформуючись в український націоналізм. Д.Донцов поділяв філософію І. Канта стосовно «регулятивної ідеї» — якою є націоналізм і яка допомогла народові вижити в історичних катаклізмах, зберегти свою ідентичність, незважаючи на цілі століття цілеспрямованої і нелюдської у своїй жорстокості денаціоналізації,  і прийти  у сучасність з глибоко вкоріненою ідеєю національної свободи і державності.  Адже «національні держави мають найбільшу тривалість, єд­ність і силу. У своїй державі нація може найлегше дійти до свого повного розвитку, бо має найвідповідальнішу підставу до консолідації, до збереження своєї незалежності та досягнення загального добробуту».

Визначальне місце у становленні та розвитку державності та нації посідає національна ідея. Однією із складових національної ідеї є національна самосві­до­мість. Саме цій проблемі приділяв велику увагу Д.Донцов. Він вважав, що головним провідником національної ідеї може стати інтелігенція, особливо наукова, покликана взяти участь у громадянському житті суспільства. Вона має розробити власну економічну і культурну модель розвитку суспільства, розробити  політичні реформи. Головним чинником має бути  українська позиція, українська наука — національна не лише за формою, але й за змістом, по суті.

Дмитро Донцов високо оцінював роль української інтелігенції у розвитку нації, національної свідомості. Адже «відчуття національної ідентичності є базовою передумовою для народження і зміцнення громадянського суспільства та політичної демократії».

У працях  Д. Донцова зустрічається термін «Українське відродження». Добу, яка припадає на XІX — початок XX ст., історики називають добою «Українського відродження». То був період нагромадження та зросту ідей, потрібних для національно-визвольної революції і становлення вільної України, її національного відродження. Саме тієї доби формувалася українська національно-свідома інтелігенція, яка пройшла шлях «від вивчення життя народних мас до їх усвідомлення всього того, що творили нові підстави для майбутнього відродження державної ідеї».

Українська інтелігенція спромоглася очолити національний рух. Доба «Українського відродження» характерна тим, що відроджувалися і збагачувалися національні традиції, розвивалася українська культура. Згаданий період дав яскраві зразки осмислення шляхів відновлення української державності та пошуків форм її існування. Той час знаменний тим, що відстоювалися інтереси у мові, літературі, історії, мистецтві. Українські патріоти самовіддано служили своєму народові і справі національного і соціального визволення. Їхні моральні якості і почуття національної гідності викликали повагу у суспільстві. З’являється низка праць, що мали на меті довести самобутність і самодостатність історії та культури українського народу, який був самостійною етнокультурою. Серед них мала місце праця Дмитра Донцова «Історія розвитку української ідеї», у якій автор накреслив шляхи прискорення процесів самовизначення та самоусвідомлення українства, розкрив  провідну роль національної ідеї у переустрої суспільно-політичного життя нації. Вивчення і узагальнення  творчого доробку Д.Донцова є актуальним на шляху консолідації  суспільства на сучасному етапі розвитку української державності.

Розвиток незалежної демократичної держави потребує створення якісно нової системи національної освіти, покликаної забезпечити відродження інтелектуального потенціалу нації, вихованої на принципах національної самосвідомості. Виховання молодого покоління на багатовікових традиціях посідає особливе місце у формуванні національного світогляду. Д.Донцов на перший план виводить індивідуалізацію, шляхом якої формується світогляд людини, її світосприйняття.

Тривалий час суспільство не приділяло належної уваги індивідуальному вихованню людини з її вну­трішнім духовним світом. Свідомість і самосвідомість розглядались як пасивне відображення матеріального буття. Досягти успіху у формуванні національно свідомої нації можна лише шляхом створення найсприятливіших умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації, самоусвідомлення своєї національної ідентичності. Завдяки спільній, неповторній культурі індивід спроможний дізнатися про свою автентичність. Знання свого родоводу, історичних та культурних  надбань попередніх поколінь  необхідне не лише для піднесення національної гідності, а й з метою використання кращих національних традицій у практиці сьогодення, формування національної свідомості, виховання національної еліти.

Відсутність власної національної еліти позбавляє націю можливості само реалізуватися, вийти на  рівень провідної держави у світовому просторі.

МАУП покликана дбати про виховання високоінтелектуальної особистості, спроможної вирішувати важливі для держави проблеми етнополітичного, правового, культурного розвитку українського суспільства та продовження історичного буття нації. Таке завдання стоїть перед кафедрою українознавства шляхом вивчення українознавчих дисциплін.

Отже, вивчення творчої спадщини Д.Донцова має сприяти вихованню нової генерації українців та консолідувати українське суспільство.

Клара Соколовська,
професор МКА