ПОПЕРЕДНІЙ ПРОГНОЗ НА ВИБОРИ-2012

З усіх наданих вище даних можна зробити два серйозні висновки. Перший, провладні політичні партії демонструють чітку тенденцію до втрати електоральної підтримки. І вже йдеться не лише про мотивацію виборців, але і про їх готовність прийти і проголосувати ПРОТИ.

Це стосується передусім ПР, який за рік втратив 22,6% і «Сильної України» (мінус 3,3%).

Проте ця ж динаміка є загрозливою і для Народної партії Литвина, яка втратила навіть гіпотетичні шанси здолати нинішній 3% бар’єр, і для КПУ, яка наближається до можливості неподолання цієї планки.

Втім, доля самостійної участі у виборах «Сильної України» і Народної партії, схоже, вирішена — дві провладні сили віллються в Партію регіонів, чим навряд чи істотно змінять рейтингові показники основних політичних сил.

Другий вивід, не менш сумний для Тимошенко. Рейтинг її політичної сили не демонструє скільки або знакової позитивної динаміки, незважаючи на судову, що почалася, кампанії. Хоча експерти вважали, що кримінальна справа Тимошенко створить їй образ мучениці і стимулюватиме зростання електоральних показників. Дійсно, Тимошенко почала додавати. Проте ця динаміка не є показовою і не перевищує 0,5% в місяць.

В той же час, досить стабільну тенденцію до примноження електоральних позицій демонструє Фронт Яценюка і меншою мірою «Свобода» Тягнибока. Ця динаміка є загрозливою передусім для Батькивщины Тимошенко — саме там політтехнологи Яценюка і Тягнибока бачать перспективи зростання.

Також, можна не сумніватися, що Яценюк отримуватиме максимальну, але звичайно не гласну, підтримку від влади у ряді стратегічних для БЮТ регіонах. Говорити ж про те, що його активність погрожує електоральним позиціям ПР в будь-якому форматі — не доводиться.

Максимум, про що говорять експерти — це про відтік ліберального виборця Тигипка, що сумнівається, до Яценюка. Проте в контексті об’єднувальних процесів навколо ПР і «Сильної України», цей відтік у будь-якому випадку відбувся б — питання тільки в якому напрямі.

Ідея консолідації провладних політичних партій на перевірку виглядає єдино вірним стратегічним кроком для технологів, що не намагаються запропонувати президентові небезпечний і неперевірений шлях ігор на противагах.

Такі ігри передбачають ліквідацію двопартійної системи, що зароджується, при якій Партія регіонів, як базисна провладна партія, претендуватиме на усю повноту влади. При цьому особисте позиціонування президента проводилося б поза ідеологічними рамками.

Така стратегія могла б бути ефективною в контексті президентських виборів, але ніяк не парламентських. Саме тому, очевидно, команда Януковича робить ставку на консолідацію усіх можливих ресурсів (фінансових, організаційних, людських, адміністративних) навколо єдиного партійного організму.

Проте поглинання Пар­тією регіонів таких проектів як «Сильна Україна», Народна партія і навіть «Єдиний центр» створить серйозні проблеми внутрішньої дискусії. Передусім, навколо формування партійних списків і розподілу округів.

Вже сьогодні, кажучи футбольною мовою, ПР фактично має декілька повноцінних «складів» на мажоритарні округи. Прихід же в партію «силовиків» і особливо «народників» (навколо Литвина зібралося багато потенційно потужних мажоритарщиків) — змусить їх посунутися. При цьому внутрішні протиріччя очікувано загостряться до межі.

Об’єднувальні процеси в опозиційній ніші також істотним чином вплинуть на розстановку політичних сил. Вже сьогодні зрозуміло, що Яценюк спробує консолідувати залишки фракції НУНС, реанимировав у своїй партії групу «будь-яких друзив».

І це — незалежно від того, хто з великих олігархів контролюватиме золоту акцію проекту.

Ряд дрібніших партій (Катеринчука, Гриценко) ведуть активні торги то з Яценюком, то з Тимошенко. Ситуація ж навколо самої «Батьківщини» — ще складніша.

Судові тяжби не пройшли дарма для партії. Було втрачено значну кількість ресурсів — як в центрі, так і на місцях. Це стосується і матеріальною, і медійною, і кадровою складовою.

Сьогодні в «Батьківщині» залишився лише один великий підприємець, що знаходиться в ТОП-100, — Костянтин Жеваго. Проте і в цьому випадку тиск на його підприємства змусили депутата домовлятися з владою.

Саме в зв’язку з цим варто розглядати вихід з фракції БЮТ Анжеліки Лабунської, що потрапила в список БЮТ за квотою Жеваго.

Стало відомо, що упродовж тривалого часу вже припинено централізоване фінансування більшості обласних партійних організацій. У медійному плані, уся активність апарату зосереджена на супроводі судового процесу. Тоді як поточна діяльність влади коментується за залишковим принципом.

Саме тому, основними спікерами БЮТ стали ті, хто можуть самостійно вести інформаційну кампанію — наприклад, Наталія Королевська.

При цьому об’єднання у рамках «Батьківщини» залишків структур ПРП і УСДП пройшло зовсім не гладко. Зокрема, у ряді регіонів загострюються конфлікти між ПРПистами і багаторічними активістами «Батьківщини».

Найбільш показовий приклад — ситуація в Києві, навколо можливого приходу в міську організацію Остапа Семерака. При цьому варто пам’ятати і про обіцяну особисто Тимошенко квоті НРУ як в майбутньому списку «Батьківщини», так і на мажоритарних округах.

Таким чином, питання консолідації або укрупнення опозиційних політичних партій залишається відкритим і далеко невирішеним.

Серед усіх гіпотетичних учасників майбутніх парламентських виборів найбільш підготовленими до них — на організаційному і функціональному рівнях — виглядають тільки Партія регіонів і КПУ.

І якщо КПУ є такою через природну мобільність і мотивованість власного незначного електорату і розгалуженості структури, то у випадку з ПР все складніше.

Передусім сьогодні ПР є партією «ініціативи». Владна еліта, зосереджена в ПР, має можливість фактично писати закон про вибори під себе. При чому, це стосується як особливостей пропорційних виборів, так і банальної нарізки округів.

Проте все ж головною перевагою ПР напередодні виборів є контроль за використанням адміністративного ресурсу і цілісність старанної структури.

Фактично ПР після президентських виборів не лише не розпустив старанну вертикаль, але і посилив її. Ключовим питанням для майбутньої кампанії є формування штабу і вибір стратегії.

Сьогодні ні у кого не виникне питання про той, хто ж очолить штаб ПР. Ним з вірогідністю в 99% стане Клюєв. І це, не зважаючи на можливого перерозподілу фінансових потоків, пов’язаного з активнішою участю у фінансуванні партії групою Фірташа, або поглинання «народників» і «силовиків».

Варто розуміти, що завданням Клюєва як керівника штабу буде не лише вибудовування ефективної вертикалі, що працює безпосередньо на виборах, але і украй непростий варіант формування узгодженого списку мажоритарників.

А ця нетривіальна праця може стати причиною жодного великого конфлікту, який міг би поховати політика, менш вагомого і впливового чим Клюєв. Варто також розуміти, що в українських реаліях, узгодження кандидатів-мажоритарщиків торкатиметься не лише тих, хто претендуватиме на заступництво і мандат ПР, але і опозиціонерів.

«Фронт змін». Досить суперечлива ситуація з формуванням штабу у Яценюка. Тут варто робити поправку не лише на прихід в проект глобальних стратегічних інвесторів (Ахметова або Фірташа). Головною проблемою у вибудовуванні старанної структури партії буде спроба інтегрувати в неї залишки НУНС на чолі з Мартиненком, Жванією, Порошенком і іншими.

В цьому випадку позиції незмінного «орговика» і технолога Яценюка — Пишного — явно похитнуться.

Також проблемною виглядає організаційна готовність «Фронту змін». Особливо у світлі того, що партія навряд чи може гарантувати собі узгодження значної кількості мажоритарних округів. Таким чином, принцип прив’язки регіонів до мажоритарщиків в даному випадку не спрацює.

«Батьківщина». У організаційному плані політична сила Тимошенко тотально не готова до виборів. До згадуваних раніше проблем фінансування і ідеологічних міжпартійних конфліктів варто додати проблеми комунікації між групами впливу навколо Тимошенко.

Зокрема, багаторічні регіональні конфлікти, які тліли навколо фігур Турчинова і Федорчука, сьогодні дуже жорстко виходять назовні. Особливо яскраво це було видно у той момент, коли партія, у відсутності Тимошенко, готувалася до самого гіршого.

Саме у цей період почався рух навколо гіпотетичних груп впливу — Турчинова, Соболєва, Королевської.

Якщо Турчинова готові були підтримати старі апаратники, а Соболєва — потенціал ПРП, то Королевську готові посилити молоді депутати і залишки представників бізнесу.

Зі зняттям напруги в справі Тимошенко, ці конфлікти на деякий час уляжуться. Проте говорити про те, що вони не відіб’ються на підготовці до виборів — не можна.

Таким чином, «Батьківщина» ні інституціонально, ні організаційно, ні фінансово — не готова до виборів. Безумовно, за рік можна реанімувати структуру штабів, набрати людей і сформувати мінімально необхідну інформаційну кампанію. Проте для партії, що претендує на владу, цього очевидно занадто мало.

Знову про ефективність адмінресурсу. Існує одноголосна думка експертів про те, що найвища ефектив­ність адміністративного ресурсу демонструється саме на одномандатних округах. Саме у цьому форматі ефект тиску, примусу і банальної додаткової мотивації приносить більше результатів, ніж грамотна ідеологічна дискусія.

Ось чому, очікується, що використання адмінресурсу на майбутніх виборах буде набагато ефективніше, ніж за останніх 10 років. У своїх оцінках експерти однозначно говорять про прийнятніші шанси кандидатів-мажоритарщиків, зареєстрованих від провладних партій.

За деякими оцінками, пропорція кандидатів, що перемогли, від влади до опозиції очікується на рівні 70 до 30. У випадку якщо така пропорція буде не нижча 60 до 40, ПР може говорити про формування простої більшості в парламенті.

Проте навіть при пропорції 70 до 30 на мажоритарці, об’єднана провладна партія для формування комфортної конституційної більшості повинна буде домовлятися як мінімум з одним носієм «золотої акції».

Проте зовсім не факт, що цим носієм буде «Фронт змін» Яценюка, а не «Свобода» Тягнибока. Нагадаємо, що на президентських виборах 2010 року Янукович переміг в 10 регіонах — Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області і Севастополь.

Тимошенко, відповідно, в 17 — Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області і Київ.

Проте чи варто говорити, що особливості мажоритарних виборів передбачають відсутність ідеологічної логіки. Кандидати від влади (не обов’язково їм бути членами Партії регіонів) можуть перемогти як повністю в Закарпатській області, контрольованій Балогою, так навіть і у Львівській, балотуючись, приміром, від «Фронту змін», або навіть НСНУ Ющенка.

Валерій Гончарук,
Агентство моделювання ситуацій,

Ярослав Павлівський,
Інститут інформаційного суспільства, УП