РОЗУМНІ ЛЮДИ У НАС ВІДСТОРОНЕНІ ВІД КЕРУВАННЯ

На це питання ще донедавна, принаймні на теренах колишнього Радянського Союзу, була чітка відповідь: розум знаходиться в Москві, в ЦК компартії, яка однозначно заявила про власність на нього, зафіксувавши на партквитках, що саме вона репрезентує «розум, честь, совість епохи». Після розпаду радянської імперії, коли широкому загалу відкрилася часткова правда про період більшовицького володарювання з його жахливими акціями, ця теза про розумову і моральну вищість комуністів, як і її ідеологічне підґрунтя — надання теорії марксизму — ленінізму як єдино вірного вчення, в свідомості біль­шості населення зазнала нищівного краху. Втратила сенс і приємна для московської влади версія, що зорі Кремля освітлюють народам світу шлях до щасливого майбутнього — комунізму. Після розпаду Радянського Союзу ці зорі успадкувала Росія, яка за багатьма аспектами стала його правонаступницею. Але кому і що освітлюють зараз ті зорі? Якщо в утопічній комуністичній догматиці йшлося про щасливе майбутнє усіх народів світу, то фразеологія нинішніх мешканців Кремля стала більш правдивою і адекватною суті справи, викриваючи реакційні наміри: реставрувати російську імперію. В таких умовах говорити про гносеологічний потенціал спадкоємця колишнього «світоча людства» якось недоречно. Все менше охочих отримувати, якщо не накази, то поради з Москви, як треба жити.

В далекій минувшині склалося уявлення, що для успішного функціонування різних людських спільнот ними повинна керувати розумна людина. З’явилися утопії про поєднання влади і розуму. Так, Платон вбачав філософа на троні як бажаний ідеал. Реальна практика здебільше відрізнялася від цього ідеалу, а ситуація, коли правителя, як, наприклад, Київського князя Ярослава характеризували «Мудрим», була рідкістю. Зазвичай для оцінки різних правителів йшли інші епітети. Зокрема, на теренах Російської імперії це — Грозний, Долгорукий, Тішайший, Великий, Кривавий. Людина, яка якимось чином, волею долі опинилася на троні, хоча вона своїми діями і не тягне на дуже розумну, відповідно до свого положення отримує в своїй спільноті найвищий гносеологічний статус, як і автоматично набуває звання верховного головнокомандуючого чи генералісимуса. Гіпертрофований вияв вона набуває в диктаторських режимах, коли ледь не кожне слово вождя, фюрера сприймається як божественне откровення.

Створення культу окремої особи з приписуванням їй надзвичайних здібностей супроводжується приниженням розумового рівня мас. Якщо стародавні політичні трактати рекомендували для підтримання стабільності володарювання тримати маси в темряві, не допускати їх до знань, то в ХХ ст. в умовах поширеної початкової грамотності, спеціалізованих технічних знань обмежується інформація, яка може підірвати довіру до влади, посіяти сумніви в мудрості правителів. В СРСР це досягалося режимом жорсткої цензури, глушінням закордонних радіостанцій, обмеженням контактів з іншими країнами світу, секретністю щодо прийняття державних рішень та вагомих явищ внутрішнього життя.

В ХХ ст. зменшується число диктаторських режимів з непомірними амбіціями їх правителів та уявленням про їх абсолютну правильність і непогрішимість. Натомість зростає кількість країн з деякими ознаками демократизму — легалізація критики існуючої влади та можливість створення опозиції до неї. Але сама по собі свобода слова, свобода виявлення своєї думки є необхідною, але не достатньою умовою, щоб функціонування суспільства перейшло на вищий розумовий рівень. Якщо в Радянському Союзі однією із небагатьох сфер, де можна було безкарно висловлювати оціночно-критичні судження, був футбол, то в сучасній Україні відбулася футболізація політики — поширення футбольного складу мислення на політичну сферу, яка заповнилася критикою, повчаннями на кшталт — «ех, мазила», «суддю на мило», запізнілі поради форварду. Це при тому, що чимало таких вболівальників з десяти метрів не попадуть м’ячем в пусті ворота...

Свобода слова часто набуває ознаки гіпертрофованого критицизму, який нерідко переходить в неприкрите агресивне хамство. Сама критика стає сурогатом розуму, перетворюючись в своєрідну професію, коли людина, не маючи за душею нічого конструктивного, але освоївши критичний арсенал і вміючи викрикувати звинувачення по різним адресам, забезпечує собі кар’єрне і грошове зростання.

При співставленні авторитарних і ліберальних режимів суттєвим є як і для чого використовуються їх внутрішні можливості. В Радянському Союзі докладалися неабиякі зусилля, аби для розвитку військово-промислового комплексу відбирати найкращі кадри, забезпечуючи їм відносно комфортні умови для роботи, створюючи, зокрема, закриті містечка з особливим режимом продовольчого забезпечення. Так, по всіх куточках Союзу вишукувалися талановиті спеціалісти і в примусовому порядку залучалися до розробки і виготовлення атомної бомби, міжконтинентальної балістичної ракети. Та й для великих промислових об’єктів прискіпливо підбиралися керівники, аби вони своїми неординарними здібностями хоча б трохи компенсували недоліки недолугої радянської системи господарювання. З Новосибірського Академмістечка відправлялися сформовані із науковців експедиції, щоб вони на просторах Сибіру відбирали найздібніших дітей для продовження навчання в фізико-математичній інтернат-школі, маючи на меті підготовку гарних наукових кадрів для своїх інститутів. А в самому Академмістечку введена практика житлового стимулювання наукового зростання, коли покращення житлових умов безпосередньо пов’язувалося з підвищенням наукової цінності людини. Так, інженер отримував одно- чи двокімнатну квартиру, а захистивши кандидатську дисертацію, автоматично переїздив в трикімнатну, а при здобутті докторської степені — отримував чотирикімнатну. Вибрання в член-кореспонденти Академії супроводжувалося наданням півкотеджа, а повний академік мав право проживати в окремому котеджі в сосновому лісі. Напрошується контрастне запитання: це ж за які такі заслуги перед суспільством сучасні мешканці займають шикарні вілли, порівняно з якими оті академічні котеджі виглядають чи не жалюгідними халупами?

В незалежній Україні з ознаками лібералізму ломка державної форми власності трохи відвернула увагу від задачі кадрового забезпечення державної діяльності, господарювання. Хоча і незаперечним вважалося, що треба шукати «ефективного» власника для заводів, фабрик, підприємств, установ. До чого привели ті пошуки — відомо. Під зовні правильним гаслом-прикриттям відбувалося вміле масове пограбування народного добра. Зараз на черзі пошуки «ефективного» власника вже для земель сільськогосподарського призначення. З безпрецедентним розмахом йдуть пошуки талантів по співу, танцям, начебто від тих талантів залежить якщо не спасіння України, то принаймі виведення 80% населення із зони бідності. Але ті таланти добре вписуються в шоу-бізнес, забезпечуючи телерекламний прибуток. По всім континентам відбувається пошук талановитих футболістів для комплектування українських клубів.

Інтелектуальний рівень незалежної України різко понижує кадрова практика, коли на керівні посади різного масштабу призначаються люди не за їх здібностями, професійними якостями, а за приналежністю до певної партії (клану), регіону, за ступенем лояльності до влади чи в якості перспективного заангажування небезпечного опонента. Як наслідок, після чергових виборів, зміни влади відбувається масове переміщення кадрів, коли життя починається начебто з чистого листа. Відчуття нестабільності, безперспективності, не вкоріненості в державне життя, зі свого боку, під­штовхує талановитих спеціалістів покидати Україну...

Основна ідея демократії в тому, щоб із усього населення даної країни вибирати і підбирати для управління усіма ділянками державного життя «кращих». Для останніх часто використовується термін із племінної практики тваринництва — «еліта». В реальності часто відбувається антиселекція, коли в державній, господарській ієрархії вивищуються не «кращі», здібні, чесні, талановиті, а люди з іншими якостями. Спотворена практика конкуренції, коли «успішність» в різних сферах діяльності забезпечується не стільки власною працею, своїми здібностями, як через знищення більш успішних, або прибирання до своїх рук його бізнесу за допомогою рейдерських атак. Або ж для збереження свого рейтингу звільняти чиновника, який своєю успішною працею набуває більшої за боса популярності.

В авторитарному Радянському Союзі створювався культ партійної верхівки, був пієтет науки і не було культу грошей. Взагалі не було грошей в повному смислі слова. Щоб купити установки, матеріали, обладнання, одних грошей було недостатньо, треба було мати фонди, рознарядки, включення в план. В ліберально-псевдодемократичній Україні немає культу перших осіб, немає пієтету науки, яка взагалі не фігурує як щось достойне уваги, але є культ грошей в певному прошарку населення. Закон «знання-сила» замінився тезою «гроші-сила». І як усяка сила, вона може бути використана як на добре, так і на зле, як на творчість, так і на руйнування, як у мирних цілях,так і у агресивно-воєнних цілях.

Україна, виокремившись із простору Радянського Союзу, де фінансова система і товарообіг суттєво відрізнялися від міжнародної практики, не набула вміння і не виробила звичок адекватного поводження з грошима. Руйнівний потік грошового «цунамі» захльоснув Україну, в якій не вдалося вчасно вибудувати захисні споруди. Грошовий безлад спотворив самі основи функціонування держави, що знаходить своє відображення і у візуальному просторі. Показовим в цьому відношенні є доля Майдану Незалежності, під який знищено зелену ауру місцевості. Замість дерев з’явилися скляні пухирі. Використання під торгівлю найпрестижніших історичних місць уже жавно стало нормою. На площі перед Республіканським стадіоном почалося зведення торгівельно-розважального комплексу. Лише міжнародне втручання призвело до зупинки будівництва і демонтажу вже напівготової споруди. Закордонні туристи, відвідуючи історичний центр Києва, пам’ятки старовини, крутять пальцем біля голови, дивуючись глупоті городян, які дозволили так знущатися над містом, не зупиняють будівництво біля історичних споруд, які мають міжнародне значення і формально перебувають під охороною ЮНЕСКО. Таке співвідношення сили грошей і сили розуму в столиці.

Розум це не щось таке, що можна виокремувати, зафіксувати і покласти в банку або інше місце. Це процес навчання і пізнання. Тому шукати десь розуму по світу — марна справа. Без певного рівня власного розуму знання, які вже існують в міжнародній спільноті, не будуть адекватно сприйняті і органічно засвоєні. Буде лише хаотичне висмикування окремих фрагментів, які не зводяться в цілісну систему. Як це відбувається в сучасній Україні, яка прагне стати європейською, запозичуючи окремі ознаки європейських країн, — демократія, вибори, свобода слова, ринок, конкуренція, приватна влас­ність… Запозичуючи вже вироблені світовою спільнотою розумові здобутки і не докладаючи власних гносеологічних зусиль, щоб з’ясувати умови, при яких ці окремі складові з’єднаються в органічну систему, це значить бути розумовим жебраком в міжнародному співтоваристві. На основі лише розумових запозичень з-за кордону, як і на грошових, не можна вибудувати гармонійно розвинену Україну.

Зараз більшість населення перебуває в стані не лише матеріальної, але й гносеологічної бідності, будучи дезорієнтована і не вміючи адекватно сприйняти дійсність і робити більш менш правильний вибір. І є нагальна потреба формувати середній клас не тільки в матеріальному, але й в гносеологічному відношенні, щоб він мав імунітет проти маніпулювання і не піддавався на пустопорожні обіцянки, розуміючи, які системні дії потрібно здійснити реально, щоб відбувалося необхідне економічне і духовне зростання держави. Цьому сприятиме відмова від надмірних уповзань на першу особу, очікувань на появу такого лідера, який прийде і все впорядкує, влаштує, як треба. Має вилучитися архаїчна концепція відношення влади і народу по механізму «пастух — стадо».

Суттєвому вдосконаленню підлягає не тільки матеріальна, але й гносеологічна інфраструктура держави. Зокрема, система прийняття так званих колективних рішень, яка має вкрай низький інтелектуальний ККД. Це коли збирається гурт людей різних спеціальностей зі своїми особистими інтересами, які розглядають питання, що повністю зрозуміле лише одній особі, яка й винесла його на обговорення. На такій основі функціонують Вчені ради науково-дослідних інститутів, Колегії міністерств, засідання Кабінету міністрів. Ось збираються докупи пару десятків міністрів і обговорюють питання газотрубних відносин. Що може слушного додати до цього міністр культури? Фактично ж рішення, які далеко не завжди найкращим чином відображають загальнодержавні інтереси, підготовлюються невеличкою групою осіб — спеціалістів, але воно освячується поважним зібранням, що надає тому рішенню статус колективного розуму. Зважаючи на сьогоденні обставини, відмітимо, що такі рішення колективного органу, на відміну від прийнятого одноосібно, не можуть бути предметом розгляду, оцінки і оскарження в судах, вони є юридично недоторканими. Окрім випадків, коли масштаб рішень підпадає під функцію Конституційного суду.

Матеріальна база України впродовж десятиліть створювалася з огляду на потреби та інтереси Радянської імперії, де беззастережним пріоритетом виступав військово-промисловий комплекс. Зрозуміло, що сформована структура виробництва не відповідає інтересам сучасної незалежної України. Тому вкрай актуальною є розробка такого спектру виробництва, знаходження таких спів­від­ношень між усіма складовими державного життя, між матеріальною і духовною сферами, які б найкращим чином відповідали довгостроковим інтересам стабільного і гармонійного розвитку незалежної України. Зараз уся панорама державного життя стає предметом розгляду хіба що при складанні бюджету на наступний рік, коли треба визначитися, кому і скільки грошей треба виділити, де і скільки зібрати податків, звідки отримати грошові надходження.

В гносеологічному просторі зараз домінує вузька спеціалізація,тоді як питання взаємодії, координації, взаємоузгодження окремих областей, фрагментів, галузей державного життя не мають необхідного наукового забезпечення. Нагальною є потреба в формуванні інтегрального розуму, який би розглядав усі види державної активності як єдине ціле і, враховуючи загальнодержавний контекст і тенденції світового розвитку, давав оцінку часткових рішень в окремих галузях, приводив усі види державної діяльності до такого синтезу, який найкращим чином забезпечує довгострокові інтереси в гармонійному розвитку незалежної України. В цьому відношенні повчальним є досвід Канади. Там створено науково-дослідну інституцію, яка фінансується державою, але цілком незалежна від Уряду, від впливу політичних пар­тій. Їй ніхто не ставить завдань, ніхто не вказує, що треба робити, вона сама на основі високопрофесійного аналізу та усвідомлення діяльності усіх ланок держави, з’ясовує, що треба робити, аби забезпечити максимально можливу ефективність функціонування усієї держави. Рекомендації, які враховують загальнодержавні інтереси і мають добротне наукове обґрунтування, майже автоматично можуть становитися рішеннями державних інституцій. В Україні після здобуття незалежності замість того, щоб по-господарські розпорядитися наявною інфраструктурою, матеріальними ресурсами, визначитися, що і в яких областях потрібно, від чого слід звільнитися, а що треба добудувати, де і які форми власності доцільні, яка структура посівних площ є оптимальною, почалося висмикування кусків і привласнення олігархами народного добра. Фактично почалося масштабне мародерство держави під акомпанемент словоблуддя про право на приватну власність. І до сьогодні Україна перебуває в стані не усвідомлення фундаментальних питань щодо умов стабільного і гармонійного свого розвитку. Самі ж спроби вирішувати масштабні проблеми на факультативній основі базуються на спрощеному уявленні про інтелектуальну діяльність. Тому й трапляються, наприклад, випадки, коли ставиться завдання за три-п’ять місяців розробити галузеву програму або якусь стратегію, не виділяючи для цього потрібного фінансування, а то й зовсім ніякого.

Для отримання високоякісного гносеологічного продукту, як і для розробки і виготовлення нових речей, машин, потрібні іноді досить значні інвестиції, або попросту кажучи — фінансування в необхідних обсягах, матеріальні ресурси, забезпечення кваліфікованими кадрами і час. Оскільки інтелектуальна діяльність переважно має справу з освоєння невідомого, то наперед важко оцінити потрібне фінансування і час для досліджень. Тому тут доцільно дотримуватися тих правил, які були використані при розробці і виготовленню атомної бомби. Зокрема, відкритий рахунок, коли бралося стільки грошей, скільки треба, і без зволікань забезпечувалися всі необхідні матеріальні і кадрові потреби.

Чим складніший гносеологічний продукт, тим більші інтелектуальні потужності треба залучати для його отримання. Так, коли в США стало питання про розробку довгострокової енергетичної стратегії на пару десятку років, то Конгрес доручив вирішення цієї задачі ЦРУ з його мільярдним бюджетом, організації, в якій існує науково-дослідницький підроз­діл з неабиякими ресурсами і можливостями. Бо при цьому треба враховувати численні фактори, як то — плани різних країн щодо свого розвитку, що потребує відповідного енергетичного забезпечення, відкриті і приховані наміри лідерів країн стосовно використання своїх енергетичних ресурсів, оцінка вірогідності політичних переворотів в різних країнах, що може суттєво вплинути на їх енергетичну політику ...

Станіслав Стельмах

Україну потрясають ті ж самі проблеми, які в тій чи іншій мірі властиві і для багатьох інших країн. Розшарування на бідних і багатих, засилля внутрішніх і транснаціональних корпорацій, які насамперед дбають про свої егоїстичні прибуткові інтереси і яким байдужа доля країн їх місцеперебування, фінансові, енергетичні, продовольчі кризи, деградація зовнішнього середовища, забруднення води, повітря, землі, неочікувані епідемії різних хвороб, відносне старіння населення і погіршення здоров’я молоді, поширення наркоманії, алкоголізму серед підлітків, зростання безпритульних дітей і безробітних дорослих, високий рівень злочинності, корупції, загострення ситуації з якістю продуктів, деградація моралі і гносеологічного рівня населення через ЗМІ, насамперед, телебачення…

Дестабілізуюче внутрішнє життя розмежування на дуже бідних і дуже багатих, яке в Україні набуло гротескно-абсурдних виявів, існує в контексті розмежування країн по різній ступені бідності-багатства, що, поряд з іншими чинниками, провокує потужні міграційні потоки, які дестабілізують міжнародну спільноту. Сподіватися, що весь цей клубок взаємопов’язаних проблем вдасться вирішити тільки через щорічне зростання ВВП на п’ять-шість відсотків і з’яву додаткових коштів для вирішення окремих задач, — це самообман.

Світова тенденція така, що генерування проблем відбувається швидше, ніж їх вирішення. Оскільки усі проблеми на планеті, окрім природно-стихійного характеру є рукотворними, то й подолання проблем деструктивного характеру можливе лише через свідомість, але вже Вищого рівня, де буде домінувати інтегральне мислення. І перспектива розвитку життя на Землі безпосередньо залежить від того, наскільки і як швидко вдасться вирватися з полону мислення, яке базується на вузькій, егоїстичній спеціалізації.

 Ситуація в світі така, що зараз немає розуміння, як вийти на шлях тривалого безконфліктного існування і розвитку людства в гармонійному поєднанні з біосферою. І треба докласти неабияких зусиль, створюючи усі необхідні умови для розвитку і поширення такого інтегрального мислення, яке дозволить уникнути фатальної руйнації життєвого простору на Землі внаслідок проявів куцої і злої свідомості. Де і як може і повинні відбуватися якісні зрушення в гносеології? Бажано було б, щоб усі нації, держави долучилися до цієї глобальної задачі переформування типу свідомості, хоча в них різні умови для цього. Здавалося б, найближче для цього підходять США, які втягують в себе таланти з усього світу, створюючи їм комфортні умови для праці, і де найбільша кількість лауреатів Нобелівської премії, що сприймається як вияв найвищого наукового рівня, щоправда в царині вузької спеціалізації. Але тут на заваді стає поширений в США культ грошей, золота і намагання за будь-що забезпечувати свою гегемонію в світі, що перешкоджає адекватному, об’єк­тивному сприйняттю дій­сності.

 Від цих недоліків вільна Україна, український етнос, для якого не властива грошова зажерливість, накопичення грошей заради грошей, і намагання панувати над іншими народами. Українська ментальність, в якій рельєфно проступають такі якості, як загострене відчуття справедливості, правдивість, щирість, довірливість, поетичне сприйняття природи, підвищена тяга до краси, хоч і не дуже сприяє досягненню «успіхів» в сьогоднішній жорсткій економічній конкуренції, але загалом дуже придатна для вирішення глобальних гносеологічних проблем, що торкаються основ існування життя на Землі. І не використати ці унікальні можливості української нації для освоєння Вищого інтегрального типу свідомості то великий гріх. Просто треба робити те, що можемо, що потрібно для гармонізації життя на Землі, і робити для цього те, що інші нації, держави не роблять. Це вимагає створення потужної гносеологічної інституції, яка буде виробляти засади нового світогляду.

Станіслав Стельмах