![]() Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
![]() |
![]() |
![]() |
||
![]() |
||
![]() |
||
Мультикультуралізм і його майбутнєМасове вбивство, яке скоїв у Норвегiї прихильник ультраправих iдей, викликало шок у європейських державах. Хтось згадав слова канцлера Нiмеччини Ангели Меркель, яка свого часу розкритикувала мультикультуралiзм як полiтичну практику, що призвела до роздiленого та замкнутого iснування громад у складi однiєї держави. Хоча тепер, пiсля трагедiї у Норвегiї, Меркель виступила iз заявою про те, що причиною нападiв стала ненависть до представникiв нацменшин. Тим часом президент Францiї Нiколя Саркозi, який проводить найжорсткiшу мiграцiйну полiтику в Європi, ще недавно казав: «Суспiльство, у якому громади просто спiвiснують поряд одна з одною, нам не потрiбне. Якщо хтось приїжджає до Францiї, то вiн мусить влитися в єдину спiльноту, що є нацiональною». Проте нинiшнi подiї у Норвегiї й вiн називає «огидними i неприйнятними». Тож у чiм полягає суть полiтики сучасного європейського мультикультуралiзму? Що чекає мiльйони емiгрантiв, якi пiд впливом обставин переселилися до Європи? Про це «Експрес» запитав вiце-ректора Українського католицького унiверситету Мирослава Мариновича та фiлософа, академiка НАН України Мирослава Поповича. — Що означає поняття «мультикультуралiзм«? Мирослав Попович: Це явище суспiльного життя, яке полягає у спiвiснуваннi в рамках одного суспiльства багатьох культур. Нагадаю, ще з кiнця 1940-х рокiв у США, якi називали полiгоном для всiх прогресивних зрушень, вважали, що єдиним розв’язком усiх суперечностей, дискусiй та конфлiктiв, пов’язаних iз багатонацiональним складом країн з високим рiвнем мiграцiї, є асимiляцiя, тобто перетворення колишнiх китайцiв, євреїв, українцiв i представникiв iнших нацiональностей на американцiв, котрi вiдповiдатимуть усiм критерiям цього поняття. Пiдсумком полiтики асимiляцiї була... вiдмова вiд неї. Тому що стало зрозумiлим: зв’язки, якi мають етнiчний та релiгiйний характер, не можна iгнорувати. Вони дуже тривкi й не здатнi «стиратися». М. Маринович: Джерелом цiєї полiтики стали уявлення про те, що Європа може бути тим котлом, який «переплавить» усiх та iнтегрує людей у культури країн, до яких вони в’їжджатимуть. Це виявилося утопiчним. Тому що представники iнших цивiлiзацiй, переселившись до Європи, жили, як в акварiумi, тобто зберiгали свої культурнi осередки. I Європа вiдчула, що починає втрачати власнi цiнностi, до яких звикла. Отже, те, що маємо сьогоднi, — це реакцiя на полiтику мультикультуралiзму. — Якi саме проблеми породжує мультикультуралiзм? Мирослав Попович: Спостереження за наслiдками впровадження у життя цiєї полiтичної доктрини дають пiдстави вважати, що вона, вирiшуючи однi проблеми, породжує iншi. Наприклад, забезпечує звикання людей до неминучого збiльшення в сучасному свiтi культурного розмаїття i водночас посилює розкол суспiльства й провокує мiжгруповi конфлiкти. — Який вихiд бачите в цiй ситуацiї? Мирослав Попович: Єдиного рецепту для всiх немає. Але очевидно одне: iти кожнiй країнi шляхом асимiляцiї всiх приїжджих на базi єдиної культури — це iлюзiя. Зрозумiло, що завжди знаходитимуться групи, якi вимагатимуть окремого до них пiдходу. Власне, через те, що згадана проблема не розв’язана, посилюються праворадикальнi настрої у кожному суспiльствi — аж до появи фашистських груп. Я вважаю, що люди повиннi зберiгати свою культурну самобутнiсть, але за своєю полiтичною, художньою чи науковою культурою можуть належати до чужої держави. Наприклад, якщо говорити про США, то має бути певний рiвень нацiональної американської культури, обов’язковий для всiх. Тобто всi повиннi вмiти говорити англiйською мовою, дотримуватися законiв США, знати iсторiю країни. Але водночас люди не можуть бути позбавленi права на збереження свої культурної своєрiдностi. М. Маринович: Як на мене, треба врегулювати iммiграцiйнi закони. Хай там як, але нинiшнiй свiт — у зв’язку iз глобалiзацiєю — приречений на те, щоб народи змiшувалися та спiлкувалися однi з одними. I тому мультикультуралiзм, пiсля того як буде виправлено помилки, згодом знову повернеться у «велику полiтику» Європи.
Від редакції. Дискусія про права і обов’язки титульної нації, корінної народності і іммігрантів набуває дедалі більшої актуальності і поступово вступає в якісно нову фазу. Тепер наврядчи хтось в Україні наважиться брутально висловлювати ксенофобські «думки» про «відмирання української мови» і необхідність терміново вводити російську, як другу державну. Уже зараз диваками виглядають люди, які погано володіють українською. Українська поступово стала вигідною ознакою інтелектуальності людини. Цінності корінного етносу нині піднімаються на щит і стають прапором нової Європи. Тієї спільноти, яку ми звично спостерігали на сторінках шкільної історії: національні, потужні, об’єднані однією метою, мовою, країни ведуть конкуренцію, боротьбу, змаг за економічну і збройну першість. Саме ця міжнаціональна конкуренція, власне, і підняла європейські країни на найвищі щаблі історії. Дивний експеримент з мультикультурністю, який було докотився і до України (Хартія мов національних меншин була у нас злочинно перекручена і стала загрозою для ствердження української у власній державі!) нині поступово згортається. |
![]() |
![]() ![]() |
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |
![]() |
![]() |