Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ДАЙТЕ ЖИТИ!

На початку 90-х було складно матеріально, та був заснований нами, батьками Черепами, один з перших ца Волині Дім сімейного типу. Дім, що став рідним родинним гніздом для понад двох десятків дітей.

Нині місцева влада хоче його ліквідувати, а дітей пустити по світу (розкидати по різних притулаках області), не залишивши їм шансів для виживання. Після очорнювальної ста­тті в місцевій пресі, що суперечить фактам, цей намір визначено рішенням сесії райради здій­снити саме до 1 червня 2011 року, що необхідно зупинити негайно.

Звертаюся до вашої газети з проханням опублікувати лист-звернення до Людмили Кучми і її фонду.

Прошу Вашої уваги й допомоги!

Ось зміст мого листа:

ВЕЛЬМИШАНОВНА ПАНІ ЛЮДМИЛА КУЧМО!

Незабутньою подією для мене і моєї сім’ї було те, коли Ви разом з Валентиною Довженко в 1999 році приїжджали до нас в смт.Ківерці Волинської області і відвідали наш перший на Волині Будинок сімейного типу. В цей час ми ростили і виховували 18 діточок, зовсім ще маленьких. Наймолодшому було близько двох рочків, інші різного віку — від 4-6 до 10-11 літ (що видно з копії фото). Ми жили дружно і з любов’ю зі своїм чоловіком, нині покійним, Дмитром Олексійовичем, ростили і виховували їх в національно-свідомому дусі і високій духовності, для чого вимагалось від нас високої мужності, терпіння, самопожертви і турбот. Діти називали ( як називають тепер) нас «мамою» й «татом».

Ми, батьки, хрестили їх, возили в церкву на сповіді й причастя, вони допомагали один одному і нам, трудились і фізично, й розумово. У дворі мають спортивну обладнану площадку, озеленення садовими кущами смородини й порічок; вдома кімнати для відпочинку і занять, обробляють городець, допомагають взаємно рідній по тату бабусі-педагогу, яка мешкає поблизу в селі. Всі діти постійно були взуті, ситі й одягнені, а також ми турбувались про їхнє здоров’я, попри те, що в перші роки кризових 90-их ХХст. було складно матеріально. Праця і прививання внутрішньої духовності, дисципліна і батьківська поміч на кожному кроці, як вимагало життя, були пріорітетом напрямку виховання наших діточок.

Тому паралельно з дитбудинком сімейного типу у нас функціонує ще естетичний центр — ми створили хореографічний ансамбль «ЗОРЕЦВІТ», з яким працюємо гармонійно і не лише зі своїми, а й з міськими та з ближніх сіл талановитими дітьми.На місцевому рівні і в міжнародних оглядах-конкурсах неодноразово наш ансамбль займав перші і призові місця, нагороджували заохочувальними Грамотами, преміями, подарунками.На однім із них наша вихованка Олена Сахнюк (тепер киянка, заміжня) заробила гран-прі і звання «Міс-Світязянка» на Міжнародному конкурсі в Польщі (2003 р.). Ось і тепер тільки наш ансамбль, визнаний офіційно як «Зразковий», посилають від району на обласний огляд-змагання. «Зорецвіт» співпрацює з дитбудинком, але перебуває на самоокуповуванні, є як філіал Будинку школяра, і є не лише місцевою гордістю, а й честю України! Я цим дихаю і живу, це стиль життя не лише мій, а й дітей.

Діти росли, мужніли, вчились, з віком зростала й відповідальність та різні другі моменти, що висувало перед нами життя... Багатьма я воістину пишаюся, бо вони мають вищу освіту або техучилища, самі заробляють собі на хліб. В тому числі Олена Сахнюк, випускниця Київського національного університету культури; четверо стали професійними шве­ями, після освітніх спецзакладів дехто став барменом, продавцем, майстром з виготовлення меблів та адміністратором в приватній фірмі. Останні шестеро ще школярі, ще шестеро вчаться в освітянських закладах.

І ось тепер місцева влада взялася зруйнувати наш родинний прихисток, знищити нашу роботу, повторно осиротити наших діточок: тобто розкидати їх по різних притулках, а наш затишний дім, котрий на час відвідин Вами, шановна пані Людмило, був руїною, і ми приклали максимум зусиль та витрат, (умеблювання,сантехніка, ремонти й оплата працівникам коштували надто дорого!) щоб навести тут порядок, блиск і затишок, (умови життя проте дуже скромні) — осиротити, лишити пусту комору як знахідку для магазинів, баріво, яких в містечку і так навалом.

Упорядкований наш дім припав до ока комусь ще раніше, були й перші наміри, які пролонгувались в даний час ще й тому, що батько сімейства і господар Дмитро Олексійович, внаслідок важкої хвороби, півроку тому помер. У нас був чітко збалансований бюджет. Прибуток і витрати були в повному порядку. Батько прийомних дітей дуже уважно слідкував за цим, вчасно звітувався з докладеними всіма доказовими документами. Якщо б щось було не так, тих звітів просто не приймали б! Але як хочуть підкопатись до чогось з певною метою, то придираються до речей, які не мають підґрунтя під собою. Сума названа в очорнювальній газетній статті не відповідає істині. Сирітські, які отримують дорослі вихованці, використовуються ними автономно або за порадою батьків.

Прикро, коли тепер наш Дім місцева влада намагається пустити з молотка, перетворити наше затишне гніздечко наших улюблених пташенят на прибуткові для певних осіб комерційні структури. І саме тому нас стали настирливо переслідувати, тероризувати, порушувати наш спокій і ритм виховного процесу, вносячи роздрай в наше повсякденне життя. Діти плачуть, не хочуть втратити маму, тобто мене, розуміючи, що їх чекає в майбутньому, бо сироти в нашому суспільстві нікому не потрібні, коли їх змусять жебракувати світом. В кращому (а той трагічному!) випадку їм світяться «інтернати», де панує закон джунглів. І дуже сумнівно, що всі вони вийдуть звідтіля морально здоровими людьми.

Щоб здійснити свій намір, напередодні з’явилась очорнювальна замовна стаття в місцевій пресі — відомий маргинальний спосіб колишнього стилю репресій, де журналістка уособила себе з арбітром, що може вершити суд. Після чого і обласні державні структури влади зайняли відповідну негативну позицію щодо нас. Апелювання до губернатора Б.Климчука, нашого колишнього покровителя й доброзичливця, не доходить, бо так працює у нас бюрократична машина.

На моїй відповідальності зараз 12-ро дітей, з них шестеро школярів і плюс шестеро вчаться спеціалізації після школи. Якби батьки були такими поганими, як нас публічно «змалювали», «корисливими», в такому ракурсі намагаються нас виставити безсоромні очернителі (ми грішми на кістках дітей-сиріт не спекулюємо!). Наша старшенька вихованка, киянка Оленка, забезпечена і заможна. Вона багато віддала аби врятувати свого прийомного тата в м.Києві, витративши тільки на лікування власних два мільйони грн., і не подарувала б нового «мерседеса» для потреб великої родини. Старші вже самостійні, дорослі, але злітаються до свого рідного гніздечка під мамине крило, потребують моєї підтримки і допомоги, а також допомагають після смерті мого чоловіка.

У зв’язку з вищевикладеними подіями, знаючи Ваше добре серце, звертаюсь до Вас з проханням екстренної допомоги, а саме:

1. Захистити мене і моїх дітей, посприяти, щоб відмінили рішення сесії райради про виселення дітей і розформування Будинку сімейного типу Черепів в нашому місті;

2. Прошу Вашого клопотання, аби закріпити за прийомними дітьми-сиротами Черепів дім, щоб вони почувались спокійно сьогодні і на майбутнє;

3. Вплинути на журналістку газети «Віче» Н.Малімон, яка ширить неправдиві чутки про наш Будинок, злобно та необ’єктивно ставиться до нас. Це не є посередник між суспільством і владою, особливо, коли тема стосується долі сиріт і багатодітної овдовілої матері.

Благаю, Пані Людмило допоможіть нашій родині врятуватися!

Щира подяка газети «Персонал Плюс» за обнародування цього листа.

Джаніна ЧЕРЕП
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com