БРЕХНІ ПІД ПРАПОРОМ

Червоне знамено, гори вогнем!

(заборонений свого часу український переклад гімну італійських комуністів)

Інтелектуальна деградація українського політикуму пов’язана з двома факторами. Перший — низька політична і загальнолюдська культура партійної еліти. Це вона, ця еліта, визнає, хоч і крізь зуби. Зате мовчить, коли йдеться про другий фактор — елементарне невігластво.

У розпал дискусії навколо прийняття і наступного затвердження закону про т.зв. копію Прапора Перемоги оце саме невігластво вилізло, як шило з мішка. Один із лідерів парламентської української лівиці в інтерв’ю журналістам виклав отаку-от версію походження червоного прапора, проілюструвавши її посиланням на відоме полотно французького майстра пензля Ежена Делакруа «Свобода на барикадах».

Червоний нардеп мало не зі сльозами на очах розповів, як під час Паризької Комуни проста жінка-трудівниця здерла з себе червону спідницю (?!?!), підняла її високо над головою і повела комунарів на бій з буржуями. Крапка!

Як не згадати тут відомий жарт польського філософа Станіслава Єжи Лєца: «Жіноча спідниця — це прапор для чоловіків. Чим вище вона задерта, тим вони хоробріші».

Але жарти — на маргінес. Перейдемо до реалій. Так, полотно Ежена Делакруа присвячене революційним подіям у Парижі. Але не тим, що увійшли в історію як Паризька Комуна 1871-го року, а липневій (27.07.1830) буржуазній революції. Товариш комуніст помилився на сорок років. І не лише в даті.

Історична довідка: після розгрому Наполеона у 1814-му році російський, британський, австрійський та прусський монархи реставрували у Франції такий абсолютизм короля, що на стелю полізли не лише робітники і селяни, а й молодий клас буржуазії, що сформувався після Великої Французької революції 1789-го року. І саме буржуазія в союзі з пролетарями в липні 1830-го року скинула Карла Х і посадила на престол головного спонсора цієї акції — короля-громадянина (так він офіційно себе називав) Луї-Філіппа. От саме єднанню буржуазії, яку на картині уособлює молодик у циліндрі, з робітниками, котрих на полотні теж достатньо, під національним трикольором і присвятив Делакруа своє найвідоміше творіння.

Знайдіть бодай в Інтернеті кольорову репродукцію картини — і ви одразу побачите, що ніякого червоного прапора там і близько немає. Синьо-біло-червоний трикольор — є. І все!

Тепер щодо жінки. Спідниця у неї на місці. Щоправда, немає однієї інтимної деталі жіночого вбрання — бюстгальтера. Але його винайшли лише після Першої Світової війни.

Той союз буржуїв і трудяг був короткочасним. Як і всі наступні альянси такого штибу. Аж до нинішніх. Але ми не про це. Ми про червоний прапор і комуняцькі брехні.

Ну подумаєш — переплутав необільшовик дві різні революції. Але ж Паризька Комуна була! Так, була. І саме від цього слова — комуна — і пішла назва комуністичних партій як структур і комунізму як ідеології. Хоча первісне значення відповідає українському терміну громада. Себто — адміністративно-територіальна одиниця з місцевим самоуправлінням, котре цією громадою обирається.

Навколо Паризької Комуни 1871-го року накручено стільки міфів, що часом годі дошукатися правди. Нас цікавить на разі одне: які прапори майоріли над барикадами комунарів? Двох кольорів: червоні і… чорні. Тому, що владу у повсталому місті перейняли вибрані населенням соціалісти та анархісти. Саме так, анархісти, котрі від самого початку ходили під чорним прапором.

А тепер — завдання для тямущих. Відкопайте в Інтернеті російський та український офіційні тексти «Інтернаціоналу», котрий упродовж століття був гімном російських більшовиків, а з 1917-го по 1944-й — гімном Країни Рад. І знайдіть там бодай коротеньку згадку про червоний прапор.

Не знайдете! Навіть у повній первісній версії, що вдвічі довша за офіційну. Чому? А тому, що Ежен Потьє — поет і активний боєць Паризької Комуни був… анархістом. І його рідний прапор, природно, мав чорний колір.

Вдумайтеся, який цинічний приклад морального мародерства російських більшовиків — винищити фізично всіх симпатиків ідеї анархізму в СРСР, заборонити і втопити у брехні доктрину анархізму і її символи і тут-таки нахабно вкрасти і зробити власним гімном типово анархістську пісню поета-анархіста.

В.Н.