Комусь потрібна Україна без українців...

Відомо, що для того, щоб підірвати розвиток країни, треба зупинити її економіку. Гнітючий «пейзаж» обшарпаних стін, вибитих вікон, бур’янів, зграї собак в бувших промислових зонах можна було бачити в середині 90-х років минулого століття по всій Україні.

Не завжди таке страхіття було навіть після Другої Світової війни, фронти якої двічі прокотилися через Україну. Зараз прийнято вважати, що за роки незалежності України знищено дві третини її виробничої сфери. Однак більш точними будуть розрахунки в фізичних одиницях. А вони свідчать, що в державі залишилось 15 відсотків виробничих об’єктів, що діяли в 1991 р. Цунамі ворожих до українства сил, аморальності, скаредної жадоби пронеслося над прадавнім народом, завдаючи йому непоправної шкоди. Україна не була потрібна світовим панівним силам промислово розвинутою. Їх цікавили тільки ринки збуту та її родючі землі. З цією метою вирізалися на металобрухт цукрові заводи, ціла галузь сіль­ськогосподарського машинобудування тощо. В злочинному знищенні сільгоспмашинобудування заподіяні такі впливові сили, що навіть парламентські слухання з цього питання були нашвидкуруч згорнуті, а прізвища «героїв» не названі. Зараз все по-іншому. Бувші цехи колишніх підприємств здебільшого приглянцені, вони використовуються під склади, офіси або знесені та на їх місці збудовані торговельно-розважальні центри.

Між тим, «коса смерті» косить і косить економічну, виробничу основу життя українців, а значить — їх самих. Як завжди, в корумпованій державі невідомо, хто покупець, хто продавець. Україна значною мірою розкрадена в суворій відповідності до чинних законів. Закони приймають ті, хто «купує» і ріже підприємства на метал, приватизує, здійснює державні закупівлі, контролює бюджетні потоки тощо. Хто згадає справу, де правоохоронні органи досліджували, чи було зловживання владою «покупцем», «приватизатором», чи давав він хабар, кому? Завжди є тільки констатація — він (вони) стали власниками. Все законно, мають право знищити завод, залишити людей без засобів для існування. Після цих анонімних власників залишаються вимираючі села і поруйновані заводи.

І знову трагедія. Трагедія району, села, конкретних сімей. Трагедія людей, які вирощували цукровий буряк, які працювали на цукровому заводі і заробляли тим на життя. Горе-керівники продали частинами Кирнасівський цукровий завод, що в Тульчинському районі Вінницької області фактично на металобрухт. Це є очевидними, бо новий власник має лише одну спеціалізацію — металобрухт. Але тут «схема» не спрацювала. Мешканці Кирнасівки стали захищати завод як останню надію на виживання, збереження села, сімей, школи, власних осель, добробуту, а значить надії на майбутнє. Між тим, новий власник через молодиків характерної зовнішності надсилав погрози сільчанам. 47 людей звернулися в міліцію через погрози фізичної розправи. Реакції — нуль. Тому напад очікували. Дзвонів у селі, як колись, немає. Але в різних місцях села встановили рейки для сповіщення мешканців про очікуваний напад бойовиків. Як у війну, коли потрібно було спасатися від каральних фашистських загонів. Хоча чому «як”! Йде неоголошена війна за звільнення територій, родючих українських земель від українців. Міграційне законодавство затверджено, договори реадмісії підписані, тьма-тьмуща бажаючих з Азії вже стартували! Звільнені від автохтонів території на них чекають! З тими, хто приїде олігархам церемонитися не треба. А з трибуни ВР настирливо посипалися звинувачення українців у націоналізмі, ксенофобії і навіть фашизмі...

Неспокій в серцях мешканців Кирнасівки наростав. Цю землю захищали їх діди, прадіди. Вони її зберегли і заповіли дітям. Захищали від ворога видимого, відомого… А зараз ворог невидимий, двобій з ним складний. Він нищить паперами, домовленостями, хабарами, зловживаннями владою, великими грошима, діючи за спиною громад. Корупційні схеми відмінно налагоджені. Але селяни не відступили і дали відсіч вгодованим кримінальникам і бойовикам з 15 собаками, які прорвалися на територію заводу. На захист цукрозаводу стали чоловіки, жінки, підлітки, пенсіонери. Бій з манкуртами був жорстокий: людей калічили залізяччям, загинув 73-річний ветеран виробництва. Страшно, що бойовики були однієї крові із захисниками. Вони не розуміють, що сьогодні їх руками нищать село. Кому вони, їх діти будуть потрібні на землі, яка стане чужинською? Тільки на своїй землі, в своїм домі своя воля і правда. Не розуміють вони, що власними руками знищують майбутнє своїх дітей.

Нічне протиборство закінчилося тимчасовою перемогою сили духу і правди. Атака під собачий гавкіт і лайку нападників наштовхнулася на об’єднану людську стіну. Це подія надзвичайної ваги. Кирсанівці довели, що рейдерам і грабіжникам можна ефективно протистояти, об’єднуючись у великі колективи самооборони. Нині у Кирнасівці створені загони народної самооборони, які стали відповіддю селян та профспілок на бездіяльність влади у кон­флікті з рейдерами. Всеукраїнська незалежна профспілка «Трудящі» активно підтримує селян. Найкраще висловила кредо захисників заводу місцева жителька Ганна Супрун: «Якщо влада і правоохоронні органи не в стані допомогти нам захистити власне майно, а, зрештою, і життя, ми маємо робити це самостійно. Тому ми створюємо загони самооборони».

Вона також повідомила, що загони самооборони мають свою «систему зв’язку» — ринву на дроті, — в яку б’ють у разі наближення рейдерів, і за сигналом якої «збирається все село».

Під час прес конференції голова Вінницької обласної організації Всеукраїнської незалежної профспілки «Трудящі» Ігор Попенко заявив, що рейдерські атаки також можна очікувати і на інші два цукрових заводи області — зокрема, на Красносільський та Турбівський: «Якщо влада і надалі демонструватиме повну бездіяльність, це призведе до того, що цукрова галузь в області буде знищена. Адже рейдери не приховують своїх намірів порізати заводи на металолом». «У випадку невиконання наших вимог, підуть пішим походом до Києва — до Кабміна та Адміністрації президента. Мовчати ми не станемо», — повідомив інший представник профспілкової організації Андрій Бондаренко.

Українці давно славилися відмінною самоорганізацією, але в наш час дезоорієнтовані двурушною політикою влади всіх мастей забули про те, що й самі можуть чинити ефективний спротив бандитам. Наразі піднято прапор справжньої, а не паперової самооборони. Українці мають стати господарями у власній країні і це треба доводити щодня героїчними вчинками. Кирсанівці подали приклад усій країні.

 Василь Перець,
професор МАУП