Правосуддя чи ремісництво?

Наша газета продовжує публікувати матеріали, які свідчать про правову кризу в Україні.

Ми виступали на захист суддів. Однак, здається, судова система серйозно «хвора» і потребує оздоровлення.

Пропонуємо ознайомитися  з Висновком науково-правової експертизи, проведеної науковцями МАУП.

 

ВИСНОВОК науково-правової експертизи «Про конституційно-правову оцінку матеріалів цивільної справи з приводу власності на земельну ділянку»

 

Обставини справи, підтверджені наданими для дослідження матеріалами

Міщанин Дмитро Іванович в 2006 р. вирішив придбати земельну ділянку під дачу, для пошуків якої виїжджав в райони Київської області. Серед знайдених варіантів, Міщанин Д. І. вибрав земельну ділянку в садовому товаристві Переяслав-Хмельницького району Київської області (в подальшому «Садове товариство», «Товариство«). Частина землі Товариства знаходилась в занедбаному стані, не оброблялась, втрачала родючість. Зокрема, земельна ділянка № 210 (надалі також «Спірна ділянка«), заросла бур’яном, оскільки садовод О., за якою була закріплена ця ділянка, її 14 років не обробляла і не вносила плату як член Товариства, у зв’язку з чим, відповідно до Статуту, разом з іншими особами була виключена з цієї громадської організації. Голова правління Товариства Г. запропонував особам, які бажають стати його членами взамін виключених, внести для розвитку Садового товариства суму, еквівалентну 2000 доларів США. Міщанин Д. І., разом з громадянами П. та Г., цю умову прийняли, відповідну суму грошей (разом еквівалент 6000 доларів США) для розвитку Товариства передали, отримавши підтвердження в формі засвідченої підписом голови і штампом Товариства розписку. В останній прямо вказувалось, що кошти вносяться в фонд Товариства з метою прийняття зазначених осіб в його члени та закріплення за ними земельних ділянок 210, 209, 208. Дійсно, через 14 днів Міщанин Д. І. був прийнятий в члени Садового товариства, за ним закріплено ділянку №210 розміром 0,100 га та вручено витяг з відповідного протоколу № 2 від 15.04.2006 р. На підставі цього рішення Міщанин Д. І. отримав членську книжку Товариства і сплатив членські внески за 2006-2008 роки. В наступні три роки Міщанин Д. І.  літо проводив на земельній ділянці в Товаристві, бувшого її користувача садовода О. не бачив. За цей час ІІІ сесія V скликання сільської Ради та Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація прийняли відповідно рішення (19.05.2006 р.) і розпорядження №574 від 28.09.2006 р. та № 582 від 04.10.2006 р. про передачу земельної ділянки № 210 у власність Міщанину Д. І.  Попередньо була здійснена грошова оцінка землі, розроблена технічна документація із землеустрою, на підставі наданих матеріалів, в т. ч. підтвердження Садового товариства, що Міщанин Д. І.  є його членом та за ним в користування закріплена ділянка № 210 тощо. Сумнівів, заперечень не виникало, рішення приймалися відповідно до закону. 09.10.2006 р. Міщанин Д. І. отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку № 210 розміром 0,100 га на території Циблівської сільської Ради в садовому товаристві. Його право власності стало об’єктом захисту частини четвертої ст. 41 Конституції України, інших актів законодавства.

В останні роки посилилась боротьба за поділ і перерозподіл земель  України. Не оминула вона і Садове товариство «В’юнище», керівництво якого змінилося. За цих умов садовод О. звернулася з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації і Міщанина Д. І. з вимогою скасувати Державний акт про право власності останнього на земельну ділянку № 210. Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області позов садовода О. задовольнив повністю. Вважаючи, що судове рішення є явно упередженим, Міщанин Д. І., використовуючи свої права, надані йому Конституцією та законами України, звернувся до автора цього Висновку з проханням провести науково-правову експертизу, зокрема, «Визначити характер спірних правовідносин та норми закону, якими ці правовідносини врегульовані, а також надати науковий аналіз рішення суду першої інстанції щодо його безсторонності судді, правильності застосування норм матеріального права і дотримання процесуального законодавства». До завершення наукової експертизи справу переглянув Апеляційний суд Київської області, який погодився з висновками суду першої інстанції в частині, яка стосувалася Міщанина Д. І., але скасував рішення стосовно П. та Г., які разом із Міщанином Д. І. та за аналогічних підстав, одними і тими ж рішеннями і розпорядженнями були прийняті в члени Товариства і отримали у власність земельні ділянки № 209, 208. У зв’язку з новим ускладненням справи, Міщанин Д. І. поставив на вирішення експертизи додаткове запитання: «Чи були, з наукового погляду, дотримані судом апеляційної інстанції норми матеріального і процесуального права при винесенні рішення від 03.02.2011 року?«

 

Дослідження

Стаття 1 ЦПК України (в подальшому ЦПК) встановила, що  «Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав…»

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, «Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень…». Які ж докази надали суду сторони спору?

Садовод О. — на підтвердження своїх позовних вимог надала довідку нового голови правління Товариства про те, що вона є членом цієї громадської організації, користується земельною ділянкою № 210 з 1992 по 2010 роки,  а  Міщанин Д. І. ніколи не був і не є членом Товариства. Зміст цієї довідки Голова правління Товариства, долученого до справи третьою особою, повторила в суді.

Ні садовод О., ні представник Товариства не були допитані як свідки, хоча їх пояснення суперечили документально підтвердженим фактичним обставинам. Запис судового процесу технічними засобами свідчить, що фактично суд, на підтвердження усних пояснень, не вимагав від зазначених осіб надання документів, які складалися та велися в Товаристві. Це протоколи загальних зборів, делегування ними повноважень зборам уповноважених  та правлінню, як це передбачено Статутом, даних про видачу довідок, бухгалтерських документів тощо. Значення для справи також мали документація селищної Ради, районної держадміністрації, органів земельного управління тощо, в яких зафіксовані обставини, що становили предмет доказування по справі. Ці документи підтвердили б виконання чи не виконання позивачем  О. статутних вимог, зокрема пункту 13 (своєчасна сплата вступного, членських та цільових внесків), пункту 16 (обов’язок протягом 2-х років після вступу в Товариство забезпечити раціональне та ефективне використання земельної ділянки; брати участь у спільних для Товариства роботах; проводити заходи по боротьбі з бур’яном, шкідниками, хворобами рослин), пункту 17 (виключення з Товариства особи, яка не освоїла ділянку протягом 2-х років -пп. «г»; не сплатила вступний, членські чи цільові внески — пп. «д»; систематично не виконує агротехнічні заходи — пп. «е»; про покладення функцій виключення із Товариства на Правління та Збори уповноважених — пункти 29, 33 та інші. Зазначене свідчить, що в даній справі суд відкинув будь-які документальні, об’єктивні докази і його рішення основане на поясненнях позивача, що суперечать документам.

Міщанин Д. І. — надав суду Державний акт про право власності на земельну ділянку № 210. Його право, як власника, захищено частиною 4 ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України (ЦКУ) та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, тобто нормами найвищої або більшої юридичної сили, які залишилися поза увагою суду. Це право не співставно з правом позивача О. тільки користуватися земельною ділянкою і лише за певних умов, якщо вони були б нею дотримані. Науковий аналіз свідчить, що зазначене вимагало від суду особливої уваги щодо виконання завдань цивільного судочинства, допустимості усного пояснення відповідача без витребування об’єктивних документів (статті 1, 59, 133-137 ЦПК), виконання вимог статей 212, 213, 214 ЦПК України, чого не було зроблено. Отриманню Міщанином Д. І. Державного акта на землю передували рішення сесії сільської Ради, два розпорядження Переяслів-Хмельницької районної державної адміністрації, проведення грошової оцінки земельної ділянки, складання акту розмежування меж земельних ділянок, рішення і дозволи органів управління земельними ресурсами, виготовлення технічної документації із землеустрою тощо. Ці роботи проводились на підставі важливих для суду матеріалів, в т. ч. і виписок та інших документів Садового товариства, які засвідчували, що Міщанина Д. І. прийнято в члени Товариства і за ним закріплено земельну ділянку № 210. Таке закріплення було б не можливе без попереднього виключення із членів Товариства садовода О. Ці обставини, відповідно до ст. 61 ЦПКУ, суд мав право визнати такими, що не потребують доказування, або витребувати необхідні документи.

Слід зазначити, що відповідач Міщанин Д. І. надав суду оригінал членської книжки з відміткою про сплату членських внесків за три роки (одноразовий платіж), засвідчену довідку про внесок в фонд Товариства (вступного і цільового) суми, еквівалентній 2000 доларів США, що в десятки разів більше сум, які внесли чи мали внести особи, які були прийняті членами Товариства в 1992 р. Також Міщанин Д. І. надав суду Витяг із протоколу засідання членів Садового товариства (Зборів уповноважених) про прийняття його в члени Товариства і закріплення за ним ділянки 210. Науковий аналіз свідчить, що суд не керувався конституційним принципом законності (п. 1 част. 3 ст. 129 Конституції), статтями 1, 212, 213 ЦПК, а тому зазначені обставини залишив поза увагою, ніякої оцінки їм не дав та прийняв незаконне і необґрунтоване рішення.

 

ВИСНОВКИ

І. Спірні відносини — це відносини власності. При їх вирішенні потрібно керуватися ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка становить частину національного законодавства. Суд, з наукової точки зору, необґрунтовано керувався ст. 118 Земельного кодексу України та невірно її тлумачив.

ІІ. Питання безсторонності суду або її відсутності може вивчити прокуратура і не є предметом дослідження наукового експерта. Звернення в правоохоронні органи, на думку наукового експерта, необхідне і тому, що зараз ситуація навколо спірної та схожих за правовим статусом земельних ділянок дуже загострилась і є загроза приховування або знищення документації Товариства попередніх періодів.

Аналізуючи можливу упередженість суду, потрібно навести такі обставини:

1. Суд першої інстанції вирішив питання про права і обов’язки власників земельних ділянок № 208 і 209 П. та Г., які не були сторонами чи іншими учасниками процесу і до яких ніхто позову чи інших претензій не заявляв. Про незаконність такого рішення знає кожний студент юридичного вузу і ця обставина може свідчити про упередженість суду.

2. Без вимоги подати дозвіл на будівництво тільки на основі пояснень садовода О. суд зафіксував в судовому рішенні як встановлений факт будівництво позивачкою на спірній земельній ділянці фундаменту і сараю, що заперечував відповідач, пред’являючи фотознімки ділянки. Ця обставина стала важливою підставою для вирішення спору на користь позивача. У зв’язку з такою несправедливістю, за заявою Міщанина Д. І. на земельну ділянку № 210 виїжджали представники районної адміністрації, які зафіксували відсутність на ній будь-яких споруд. У зв’язку із зазначеним, заслуговує на увагу твердження Міщанина Д. І., що певні особи «протискували» негативне для нього судове рішення, і що це свідчить про упередженість суду.

3. Системний аналіз законодавства і фактичних обставин не дають ніяких підстав для логічного пояснення поновлення судом строку на звернення садовода О. з позовом. Вона пояснила суду, що постійно користувалася земельною ділянкою, тобто бувала в Товаристві, спілкувалася з членами правління, іншими садоводами. Великий і тривалий обсяг робіт по приватизації ділянки Міщанином Д. І. не міг не бути широко відомим в Товаристві, а значить і позивачу. Суд без реального дослідження зазначеної обставини,  всупереч закону, поновив строк позовної давності. Належало перевірити пояснення відповідача, що від садовода О. була відібрана членська книжка і вона не з’являлася в Товаристві у зв’язку з виключенням.

4. Заслуговує на увагу наступна думка відповідача-2 Міщанина Д. І. на підтвердження факту боротьби за перерозподіл закріпленої за Товариством землі: представником першого відповідача — районної державної адміністрації виступив в суді молодий спеціаліст, але він перейшов на сторону позивача. Причому з надуманої, а не тільки формальної обставини, проігнорувавши думку депутатів попереднього скликання та діючої в 2006 р. виконавчої влади. Так, представник райдержадміністрації заявив, що оскаржуване розпорядження від 04.10.2006 р. № 582 Переяслав-Хмельницької РДА, інтереси якої він мав представляти, не відповідає вимогам закону тому, що в доданому до нього списку не вказано номеру земельної ділянки, яка закріплена за Міщанином Д. І. У зв’язку з цим, останній поставив перед науковим експертом такі локальні питання:

1. Чому технічні служби, які готували проект розпорядження № 582 і список до нього та узгоджували їх з юридичною службою, можливо, власне з представником РДА в суді, допустили технічну помилку? Чому за цю помилку (якщо б вона була) має відповідати замовник документації?

2. Чому представник РДА «забув» про розпорядження свого роботодавця № 574 від 28.09.2006 р., в якому (в списку якого) вказано номер спірної ділянки і яке враховувалось при видачі Державного акту на землю?

3. Чому справа була розглянута в цивільному, а не адміністративному судочинстві, хоча вирішувались виключно два питання: «Про скасування розпорядження РДА і про визнання виданого нею Державного акту на землю недійсним, тобто стороною спору був орган державної влади?

Науковий експерт вважає, що ці локальні питання відносяться до сфери суб’єктивного (намірів, мотивів тощо) і рекомендує відповідачу переадресувати їх суду.

 

Порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права

В кінці мотивувальної частини свого рішення суд вказує, що керувався статтями 10, 60, 61, 213, 214 і 215 ЦПК України, з яких принципове значення мають:

ст. 61 — посилання на неї є безпідставним, тому, що суд не досліджував можливість звільнення від доказування будь-кого, хоча підстави для цього були і стосувалися вони Міщанина Д. І.;

ст. 213 — проведений науковий аналіз показує, що судове рішення не відповідає вимогам законності і обґрунтованості і посилання на неї є формальним;

ст. 215 — в судовому рішенні не викладена узагальнена позиція відповідачів, а тільки наведені їх пояснення. В ньому відсутні мотиви, чому суд надав перевагу усним поясненням позивача і відхилив документально підтверджені пояснення відповідача Міщанина Д. І. Як наслідок, відповідача було позбавлено можливості реалізувати конституційний принцип змагальності сторін та використати свої процесуальні права (ст. 27 ЦПК), зокрема подавати докази, доводи і міркування проти чітко сформульованої позиції суду. З іншої сторони, ці порушення призвели до неправильного вирішення справи. З конституційно-правової точки зору (статті 3, 55 (ч. 1), 129 (част. 3, пп. 1,3,4) цю обставину Міщанин Д. І. доводити не зобов’язаний — суд має діяти з чітким дотриманням закону, справедливо і неупереджено.

Суд також неправильно застосував та порушив норми матеріального права. До раніше наведеного, слід додати наступне: не використовуючи норми матеріального права при обґрунтуванні позиції, в кінці судового рішення вказано, що спір вирішено на підставі:

а) статей 123 (п. «а«), 125, 126, 152, 155 ЗК України. Науковий аналіз свідчить, що п. «а» ст. 213 ЗК не відноситься до предмету позову, наступні дві норми повністю підтверджують позицію Міщанина Д. І., а останні дві без доказового обґрунтування є нейтральними для обох сторін. В конституційно-правовому розумінні до актів правосуддя ставляться зовсім інші вимоги.

Зазначимо, що в обґрунтуваннях судового рішення названа тільки ст. 118 ЗК України, але без посилання на одну чи декілька з її одинадцяти частин і констатації, в чому полягає порушення, тим більше, що РДА вимоги цієї норми повністю дотримала.

б) статті 717-7120 ЦК України. Статті 717-720 регулюють договір дарування, що не має відношення до предмету спору. Ст. 7120 ЦКУ не існує взагалі. З пояснень Міщанина Д. І. «секрети» суду І інстанції він не зміг розгадати під час підготовки до апеляційного суду, а останній не дав йому змоги викласти позицію.

Відповідаючи на друге запитання — «Чи були, з наукового погляду, дотримані судом апеляційної інстанції норми матеріального і процесуального права при винесенні рішення від 03.02.2011 року?» — слід зазначити наступне:

Апеляційний суд Київської області виправив рішення міськрайонного суду в частині, яка стосувалася сторонніх, не залучених до процесу громадян  П. і Г., і яка могла призвести до оцінки цього рішення як завідомо неправосудного. В іншій частині Апеляційний суд залишив його в силі.

В рішенні Апеляційного суду від 03.02.2011 р. використані загальні формулювання. Суд не дослідив і не дав оцінки невідповідності висновків райміськсуду обставинам справи, багаточисельним порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції тільки повторив необґрунтоване посилання суду І інстанції на ст. 118 ЗК та наявність на спірній ділянці сараю і фундаменту позивача.

 

Науковий висновок з питання 2: за наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПКУ, Апеляційний суд не скасував необґрунтоване та незаконне рішення суду першої інстанції.

 

Підсумковий науковий висновок:

1. З конституційно-правового погляду цивільна справа за позовом Дем’яненко О. А. до Міщанина Д. І. вирішена всупереч статей 3, 8 (част. 1,2), 41 (част. 4), 55 (част. 1), 129 (част. 3, пп. 1, 2, 4, 8) Конституції України та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

2. Вирішення справи виключно на підставі пояснень позивача, не витребування об’єк­тивний доказів — документів. Загальні формулювання, формальне посилання на норми матеріального права без будь-якого зв’язку з мотивувальною частиною рішення, а також на статтю 118 ЗКУ, не вказуючи її частини та на не існуючі чи помилково взяті статті інституту дарування Цивільного кодексу України, що не мають ніякого відношення до спору, підтримка неправової позиції суду І інстанції Апеляційним судом ще раз підтвердили в суспільстві, в т.ч. керівництвом держави, факт відсутності в Україні реального правосуддя.

Василь Перець, науковий експерт,
Вікторія Степанова, головний редактор наукових праць  Всесвітньої інтернет Академії держави і права,
Оксана Шемчук, доктор філософії в галузі права,
Ганна Кириченко, доктор філософії в галузі права