Хронобіологи застерігають

Росія відмовляється від практики переходу на зимовий і літній час. Провідний німецький хронобіолог давно виступає за скасування такого переходу повсюди у світі. Він вважає переведення стрілок годинника винятково шкідливим для організму.

«Чоловіку потрібно шість годин сну, жінці — сім, а дурневі — вісім», — сказав одного разу Наполеон. Час сну імператор вважав втраченим часом, і сам цілком обходився шістьма годинами — як і знаменитий винахідник Едісон. Зате Ейнштейну було потрібно не менше десяти... Потреба у сні, також як і у часі, коли людина засинає і прокидається, — дуже індивідуальні речі і значною мірою зумовлені генетично. Про це йдеться у книзі «Як працює наш внутрішній годинник» провідного німецького хронобіолога Тілля Реннеберга.

«Хто рано встає, тому Бог дає», «У ранньої години золото в дзьобі», «Хто раніше встає, всі гриби збере, а сонливий і лінивий йде після за кропивою», — такі приказки є майже в кожного народу. Сенс їх очевидний: люди, які сплять більше і довше, вважаються ледарями. Тілль Реннеберг, який проводив дослідження в Німеччині, Іспанії, США, Індії, Бразилії і проаналізував детальну інформацію про 80 тисяч жителів трьох континентів, вважає подібні «народні мудрості» безнадійно застарілими. Може, вони і відповідали дійсності в ті часи, коли більшість населення планети займалися сільським господарством на доіндустріальному рівні, але зараз це не так. Близько 60 відсотків європейців належать до так званих «сов», тобто воліють пізно лягати і пізно вставати.

На жаль, це далеко не завжди вдається. «Внутрішньому», біологічному годиннику доводиться підлаштовуватися під «соціальні», тож «сови», зазвичай, повинні раніше, ніж їм хотілося б, вставати на роботу, до інституту чи до школи. До чого це призводить, добре відомо багатьом: важко сконцентруватися, людина стає дратівливою, швидко втомлюється, гірше переносить фі­зичні, розумові і емоційні навантаження ...

«Жайворонки» в таких випадках дещо зверхньо радять «совам» лягати раніше — і все, мовляв, буде в ажурі. Але справа не тільки в тривалості сну, підкреслює Реннеберг. Якщо сон йде вроздріб з генетично заданими біоритмами, подібне коригування режиму не допоможе. Адже сон — це комплексний процес: загальмовуються рефлекси, поступово знижується температура тіла і гормональна активність, структуруються внутрішньоклітинні процеси і так далі. Якщо доводиться прокидатися наперекір своєму організму, в небажаний для цього час, то все йде, що називається, «у рознос».

Крім того, правильний режим сну (і, природно, неспання) залежить від набагато більшого числа факторів, ніж одна лише належність до «жайворонків» або «сов». Ступінь втоми, вік, стать, стиль життя, час року — все це, як доводить німецький хронобіолог, відіграє дуже важливу роль. Так, наприклад, маленькі діти, як правило, належать — на жах батьків! — до ранніх хронотипів, але пізніше режим сну зсувається на більш пізній час. Абсолютними «совами» є підлітки та молодь, починаючи з перехідного віку і років до двадцяти. Вони можуть мало не до ранку сидіти перед телевізором, гуляти з друзями або танцювати на дискотеці, зате вранці їх не добуди­шся. Тому німецький вчений пристрасно виступає за те, щоб перенести початок занять у школі та ВНЗ на більш пізній час. Адже перший урок, а то й два пропадають даремно: ще сплячий молодий організм не засвоює матеріал.

Така аргументація, у свою чергу, викликає бурю протестів і навіть глузування. Педагоги, політики, багато батьків переконані в тому, що 8.00 — 8.30 ранку — ідеальний час для дзвінка на перший урок. А те, що школярі не можуть вранці встати — так хай лягають раніше! Ця поблажлива порада абсолютно не враховує біоритмічні особливості віку. «Справа тут не в дисципліні, а в біології», — підкреслює Тілль Реннеберг. І знову попереджає: «Визначити універсальний, єдиний для всіх ритм сну і неспання не можна».

У чоловіків і жінок, наприклад, добовий ритм не просто змінюється з віком, але змінюється по-різному і збігається нечасто. Автор книги напівжартома-напівсерйозно зауважує, що, напевно, саме цим можна пояснити, чому зрілі чоловіки часто одружуються на молодих: у віці 40-45 років у чоловіка і 30-35 років у жінки внутрішні годинники зі значною часткою ймовірності будуть йти приблизно однаково .

Є, правда, один визначальний фактор в «налагодженні» наших внутрішніх годинників. Це — світло. Причому світло сонячне. Адже навіть у вітальні, де висить люстра, освітленість не перевищує пари сотень люксів, тоді як на вулиці і в дощовий день рівень освітленості — 1 тисяч люксів, а в сонячний — навіть 100 тисяч. Будь-яка людина знає, що влітку легше прокидатися вранці, ніж взимку.

Тим не менше, і тут є певні нюанси. Будь-яке порушення природного ритму, що регулює режим сну, порушує стабільність наших внутрішніх годин, а значить і всього організму. Таким неприпустимим втручанням у природний ритм хронобіолог вважає щорічний перехід на літній час. На основі численних експериментів Реннеберг доводить, що ця, як він каже, «колективна домовленість починати роботу на годину раніше» негативно позначається не тільки на самопочутті людей, але і на їх продуктивності. Тобто є неефективною і з економічної точки зору.

Як підкреслює вчений, зазвичай проходить не менше 3-4 тижнів після переходу на літній, а восени — назад на нормальний час, поки наш внутрішній годинник не «синхронізується» з годинником «соціальними». Якщо ж погода не відповідає сезону (тобто весна запізнюється або літо затрималося), потрібно ще більше. Найнебезпечніша тільки позмінна робота, коли день перетворюється на ніч, а ніч на день. Але це хоча б диктується виробничою необхідністю, а перехід на літній час — повна безглуздість, підсумовує він.

www.dw-world.de