Якою є форма держави України?

Традиційне твердження «яка влада, таке управління», має об’єктивну основу, підтверджену практикою століть. Додамо, що характер, сутність влади залежить від законодавчого, зазвичай конституційного, закріплення системи, порядку формування та функцій. Зазначивши в назві цієї статті проблемність визначення форми нашої держави, потрібно, хоча б коротко, навести сталу теорію питання; визначити особливості сучасних європейських та світових тенденцій державотворення, а вже потім дати аналіз норм Конституції України та відповідної (невідповідної) їй форми держави.

Теорія форми держави

В теорії під формою держави, зазвичай, розуміють поєднання форми державного правління, форми державного устрою і типу державного режиму, тобто елементів, які розкривають організацію державної влади, її устрій і методи здій­снення.

Форма правління — це організація верховної державної влади, її структура, компетенція, порядок утворення, тривалість повноважень, зв’язок з населенням тощо. За формою правління розрізняють монархії з їх різновидами та республіки. Серед останніх виділяють президентську, парламентську, парламентсько-президентську і президентсько-парламентську республіки.

Форма державного устрою — це внутрішня будова держави, її національно-державний та адміністративно-територіальний устрій. В теорії розрізняють держави з унітарним і федеративним устроєм.

Унітарні держави характеризуються неподільністю, єдністю громадянства, законодавства, політики, централізацією, однаковим юридичним статусом адміністративно-територіальних одиниць.

Федерація, як форма державного устрою, характеризується: наявністю у складі держави національно-державних або адміністративно-територіальних утворень, що мають ознаки неповного державного суверенітету; децентралізацією; подвійним громадянством (федерації та її державного утворення ); єдністю або субординацією законодавства і судової системи.

Державний режим — визначається основними методами, прийомами, способами, засобами, з допомогою яких здійснюється влада в державі, тобто: участь в державному управлінні народу та врахування його інтересів: колегіальність прийняття рішень; наявність та законодавчо визначених можливостей опозиції; забезпечення прав і свобод громадян тощо. Розрізнюють тоталітарний, фашистський, авторитарний і демократичний режими.

Європейські та світові тенденції в державотворенні

В класичних випадках (виключення — військові перевороти тощо) виявити нові тенденції в державотворенні важко. Передусім, тому, що поступово змінюється зміст, сутність окремих елементів форми держави, але зовнішньо все залишається по-старому. Крім того, зміни відбуваються нерівномірно в різних державах залежно від їх парламентських , демократичних традицій, наявності і впливу інститутів громадського суспільства, готовності громадян захищати свої законні права та інтереси тощо. З цієї, мабуть причини, наука дещо запізніло звертає увагу на зміни в процесах, які впливають на характер, сутність держави і влади, використовуючи час попередні класифікації.

Ми, по-перше, не достатньо досліджували зміни в базисних економічних відносинах, які стали фінансово-банківськими, витіснивши виробничі. Останні «пропустили» вперед також відносини послуг, посівши, таким чином, третє місце. Слід зазначити, що банківський капітал за своєю сутністю є пірамідальним. Він привносить в державно-політичну надбудову елементи нестабільності, а час від часу економічні кризи, суспільні потрясіння. Фінансовий капітал сприяв виникненню і розгортанню діяльності транснаціональних компаній, вплив яких на національні держави та їх уряди все більш посилюється. До цього додаються міжнародні союзи з їх наддержавними органами управління.

По-друге, в умовах панування фінансово-банківського капіталу незрівняно посилився вплив ЗМІ, зокрема телебачення, як інституту реалізації виборчих технологій для впливу на виборців. Вільне волевиявлення останніх підміняється маніпуляціями їх свідомістю. Тому все частіше вибори виграють ті, хто має більший капітал, на кого працюють ЗМІ. Демократичні гасла та інститути служать ширмою для оволодіння владою.

По-третє, в державах, які ми вважаємо демократичними, майже втрачено духовну, релігійну основі влади — віру. Без цієї основи влада набуває споживацького, аморального характеру.

По-четверте, демократичні інститути з успіхом використовують світові латентні структури, підкорюючи слабкі національні економіки, створюючи умови для послаблення, а потім і знищення традиційних держав, які є перепоною скорочення населення до одного «золотого мільярда»

Зараз ми можемо говорити про низку країн, в т. ч. Україну, реальні риси яких не співпадають з багатьма принциповими теоретичними ознаками форми держави. Тому ще раз зазначимо : європейські та світові процеси постіндустріального розвитку потребують від науковців нових теоретичних поглядів на форму держави.

Конституційна система формування влади в Україні.

В загальних положеннях Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії ВРУ 28.06.1966 р., встановлені наступні засадничі положення:

1. Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1). Україна є республікою( ч.2 ст.5).

2. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч.2 ст. 3).

3. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові.

У відповідності до зазначених засадничих положень, Конституція України мала закріпити систему влади та порядок її формування, відкликання, функцій, а Парламент — прийняти необхідні конституційні закони, в тому числі Закон «Про всеукраїнський і місцеві референдуми». Що є реально?

Відповідно до ст. 6 Конституції України, «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Зазначені три гілки влади є елементами керуючого суб’єкта ( влади загалом ) на керований об’єкт — суспільство. Керуючий суб’єкт може ефективно функціонувати, якщо він, його елементи, структурні частини елементів (влада в регіонах) мають законодавчо визначені чіткі функції, завдання, форми взаємодії для досягнення спільної мети. Цього не має в Конституції України. Не входять ні в одну гілку влади, але беруть участь в управлінні державою:

1. Президент України (розділ V Конституції).

2. Рада національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Хоча зазначена Рада очолюється Президентом України, а її рішення вводяться в дію указом Глави держави, в системі державної влади вона має певну «автономію» і навіть домінує над однією з її гілок (ст. 107).

3. Національний банк України, який розроблює основні засади грошово-кредитної політики, здійснює контроль за її проведенням та забезпечує стабільність гривні (ст. 99, 100)

4. Вища рада юстиції — має суттєвий вплив на судову гілку влади, однак її конституційно-правовий статус чітко не визначений (ст. 131)

Конституція містить суперечності щодо структурної будови виконавчої гілки влади та формування регіональних влад. Вимоги Основного Закону щодо формування Вищої ради юстиції, складу Конституційного Суду України, Ради НБУ тощо, призначень на деякі високі державні посади мають наслідком політизацію діяльності зазначених органів і посадових осіб.

 Визначені п.12 ч.1 ст.85 Конституції України основи системи державного управління призвели до перманентного протистояння гілок влади, боротьби за невизначеність їх функцій та відповідальності шляхом блокування прийняття законів про Президента України, Всеукраїнський та місцевий референдуми тощо. Таке протистояння може мати один результат — руйнацію держави, що фактично і відбувається. Системно порушуються права людини і громадянина, передбачені Розділом II Конституції , серед яких особливо виділимо право на достатній життєвий рівень (ст. 48). Важким тягарем для економіки та життя суспільства стала іноземна валютизація, нестабільність гривні. Загальновизнаним фактом є корупція судової гілки влади, а значить правова незахищеність суспільства і кожної людини. Вища рада юстиції з її конституційним статусом існує сама по собі і не відповідальна за стан справ в судовій системі .

Визначення форми держави Україна

Відповідно до ч.1 ст.5 Конституції Україна є республікою. Наука сформувала ознаки, які притаманні для республіканської форми правління. Частина цих ознак реально, а частина формально притаманні Україні. Формальною ознакою є виборність, особливо депутатського корпусу, тому, що вона в умовах нашої держави зводиться до вибору політичних технологій. Реально відсутня і така ознака республіки, як колегіальність в прийнятті державних рішень. Зовсім відсутня одна з головних ознак республіки — відповідальність влади. З цією обставиною в суспільстві пов’язують його перманентні системні проблеми.

Конституція закріпила унітарну форму державного устрою України (ч.2 ст.2), однак наявність в її складі Автономної Республіки Крим викликає певні заперечення цього конституційного визначення. Теорія держави в пошуках пояснень для подібних ситуацій, що суттєво впливають на управління, використовує поняття «децентралізована унітарна держава».

Державний режим в Україні, як це закріплено в ст.1 Конституції, демократичний. Це означає , що в нашій державі має панувати народовладдя. Спеціальний аналіз авторами цієї статті виступів державних, політичних, громадських діячів, науковців не виявив прихильників думки, що Україна є державою народовладдя. Навпаки, постійно підкреслюється відсутність рівності та свободи людей, вільної участі народу в управлінні державою. Констатується, що Україна — своєрідний кланово-корумпований олігархат.

Висновки

1. Європейська і світова практика свідчить, про необхідність виявлення і наукової оцінки нових тенденцій, які виливають на визначення форми держави.

2. Дослідження і науково-практичні дискусії щодо форми держави Україна могли б стати своєрідним компасом для суспільних перетворень, забезпечення ефективного державного управління.

Василь Перець, професор Інституту права МАУП
В.Степанова, головний ректор наукових праць ВІАДП
Д.Руденко, докторант МАУП