На межі

Реальна картина української дійсності в суспільно-політичній, економічній і соціальній сферах демонструє, що українці поступово втрачають віру в свою країну як місце для особистісного розвитку, реалізації свого потенціалу, бажань, сподівань і потреб.

Злочинна бездіяльність влади, що міняє обличчя, але не міняє суті, веде до прогресуючої соціальної апатії, що неминуче виливається у зростання байдужості людей до базових принципів демократичного суспільства — забезпечення громадянських свобод і прав людини, а також задоволення культурних і духовних потреб. Сьогодні громадяни переймаються, насамперед, проблемою фі­зичного виживання, відсовуючи решту питань на задній план.

Однак факти невблаганні. За даними ООН, з 2005 по 2010 рік показник загальної смертності в Україні є найвищим в Європі; у світі ми посідаємо 17-те місце поряд з Сомалі, Росією і Бурунді. За тривалістю життя ми в Європі поступаємося ганебною «першістю» лише Росії: в середньому українці живуть 67,9 років. У світовому масштабі це забезпечило нам 123-тє місце зі 194-х. Україна — також перша в Європі за рівнем поширеності ВІЛ/СНІДу і темпами зростання епідемії: у країні ВІЛ-інфіковані 1,63% населення у віці 15-49 років; загальна кількість інфікованих перевищує 360 тис. осіб.

Найбільш актуальним питанням для українців сьогодні стає рівень добробуту. За даними дослідження Global Wealth 2010, проведеного швейцарським банком Credit Suisse, Україна за цим показником посідає передостаннє місце серед сорока європейських держав, залишивши позаду лише Молдову. При цьому середній показник добробуту становить 2,7 тис. дол. на людину на рік ( це на 200 дол. більше, ніж у Молдові). Для порівняння: рівень добробуту в Польщі становить 28,6 тис. дол., Румунії — 12,4 тис., Росії — понад 10 тис. дол. При цьому Україна — другий після Румунії найбільший боржник МВФ; сума українського боргу — 12 млрд. дол. США. Також Україна входить до десятка найбільших боржників Світового банку.

Показник бідності в Україні на 11% перевищує середньоєвропейський. У країні з населенням близько 43 млн. осіб, розташованій у центрі Європи, 12,5 млн. громадян офіційно перебувають за межею бідності, а відносна бідність є реальністю для 78% населення. Середній українець живе на 105 дол. США в місяць, або на 3,38 дол. в день. 43,8% українців стверджують, що їм вистачає грошей лише на їжу і не вистачає на одяг і предмети першої необхідності.

Кінцевою формою протесту населення стає еміграція. Згідно з останнім дослідженням Світового банку, за показником «Міграція і грошові перекази» Україна входить до п’ятірки країн-лідерів. Сьогодні за кордоном працює 6,6 млн. українців, причому з них лише 5,5% — легально. 6,6 млн. — це 15% від загальної чисельності населення і 39% — від кількості працездатного населення. Невдоволені своїм життям сьогодні понад 80% жителів України. Найбільше їх непокоять питання матеріального забезпечення своїх сімей та стан здоров’я. 34% українців хотіли б виїхати з України.

При таких показниках і в умовах існуючої політичної системи в України залишається мало шансів на успішний розвиток по шляху демократичної держави. Володіючи величезним ресурсним потенціалом, але при слабкій і неефективній владі Україна ризикує стати failed state, «державою-невдахою» — з корумпованою владою і байдужим населенням, яке переймається лише питаннями виживання. При цьому не варто забувати про закон з’єднаних посудин: від проблем в Україні постраждають сусідні держави і Європа в цілому.

Коментар Фонду «Спочатку Люди”: Не вкладається у голові, як країна, населення якої — одне з найосвіченіших у світі, в чиїх надрах у промислових об’ємах залягає маса корисних копалини, на чиїй території знаходиться близько 40% світового чорнозему, близько 45 трлн. кубометрів природного газу і розташовано 10 атомних електростанцій, може бути другою серед найбідніших держав Європи!

Україна виробляла близько 40% усієї продукції Радянського Союзу, була одним з найважливіших центрів наукового розвитку, космічної, оборонної промисловості, суднобудування і авіації. Українські університети входили до переліку світових лідерів серед навчальних закладів. За великим рахунком, Україна була економічним і науковим фундаментом всього Радянського Союзу. І що з цього залишилося сьогодні?

На жаль, Україна ще не народила гідних політиків, незважаючи на весь свій промисловий і економічний потенціал. Так, дійсно, перші політики, безпосередньо причетні до боротьби за здобуття незалежності України, були справжніми патріотами. Однак, вони були занадто романтичні і недостатньо прагматичні. Зіграв свою роль і Захід, який інвестував в ринкову економіку, але не в її фундамент — демократичні інститути.

Розростання корупції, що в’їлася в саму основу суспільства, на нинішньому етапі призвело до того, що майбутнє України як незалежної держави опинилося під питанням. Країна плентається у хвості практично всіх міжнародних рейтингів, національна репутація — одна з найгірших у світі, а у свідомості світової громадськості українці, на превеликий жаль, сьогодні асоціюються більше з проституцією і злочинністю, ніж з наукою і технологіями.

Громадяни України голосують на виборах в надії, що якимось дивом з попелу постане новий національний лідер, однак їм щоразу пропонують вчорашніх політиків з безнадійно застарілими методами роботи. Країна ще сподівається на зміни. Але її громадянам пора зрозуміти, що порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Якщо вони хочуть жити в сучасній європейській державі, пора брати справу в свої руки: організовувати самоврядування, засновувати народні партії, які зможуть добитися реальних змін на всіх рівнях влади. І, судячи з усього, 2011 рік буде цікавим.

Фонд «Спочатку Люди»