Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Оперативний псевдонім — «Дід Мороз»

Для початку — стандартна анкета, з тих, що тероризували кожну радянську людину від народження і до смерті.

Прізвище, ім’я, по-батькові: Мороз Борис Павлович. Рік і місце народження: 23 грудня 1935 року, Москва. Матір: Газета «Правда», центральний орган компартії радянських більшовиків. Батько: Постишев Павло Петрович, другий секретар ЦК компартії більшовиків УРСР. Соціальне походження: службовець. Партійність: член ВКП(б) від моменту народження. Місце роботи, посада: штатний працівник Агітпропу (від­ділу агітації і пропаганди ЦК ВКП(б), — авт.). Оперативний псевдонім: Дід Мороз.

А тепер, як любив казати один з останніх начальників українського Агітпропу — ближче до життя. Під Новий 1919-й рік Володимир Ленін разом із Надією Крупською та своєю сестрою Марією Ульяновою завітали на святкову ялинку у дитячому санаторії в Сокольниках. Тоді то була околиця Москви. Ця подія була детально обписана компартійними істориками, науковцями та письменниками, однак… лише двадцять років потому.

Більшовицький лідер ще не встиг відійти від справ, як святкування Нового року, Різдва, як і всіх, пов’язаних із ними звичаїв та атрибутики, вищепом’янутий Агітпроп оголосив небезпечним буржуазним пережитком, прихованою повзучою контрреволюцією, релігійною отрутою для дитячих душ і т.д. і т.ін. Орди більшовицьких сектантів із так званого «Товариства войовничих безбожників» напередодні Нового року та Різдва заглядали в усі шпарини і вікна, а то й вламувались у хати і квартири у пошуках класово небезпечного дерева — ялинки.

Власне більшовики у своїй війні з ялинкою не були першими. Вже під Новий 1915-й рік це вічнозелене деревце як символ свят офіційно заборонила… царська влада. Річ у тім, що ялинку в Росію притарабанив Петро Перший. І що характерно — з Німеччини. А Російська Імперія, як відомо, з 1914-го року з цією самою Німеччиною вела затяту війну. Такі от політичні танці навколо безневинної ялиночки.

Тож можете собі уявити здивування пересічних радянських громадян, коли 23 грудня 1935-го року не де-небудь, а в найголовнішій газеті «Правда» з’явився заклик повернути дітям і дорослим новорічне свято з обов’язковою традиційною ялинкою. На радянські часи газета «Правда» була не засобом масової інформації, а рупором Агітпропу, так би мовити, штампувальником громадської думки. Старше покоління ще пам’ятає, як щоранку по радіомережі одразу після Гімну Радянського Союзу диктори зачитували передову статтю зі свіжого номеру центрального органу КПРС.

А якщо врахувати, що в ролі рятівника ялинки виступив Павло Петрович Постишев, другий секретар ЦК компартії більшовиків України, то стає зрозуміло, звідки йшла ініціатива. За тиждень радянська дітвора радісно вистрибувала навколо прикрашених ялинок і одержувала подарунки від бороданя у довгому червоному кожусі. Так на політичній і суспільній арені СРСР вперше об’явився Дід Мороз, який мав потіснити у свідомості деяких недорізаних контриків образ Святого Миколая, а заразом і наскрізь буржуазного мерзенного Санта Клауса.

Як має виглядати Дід Мороз, оперативно змалював найпопулярніший тоді політичний карикатурист Борис Єфімов (Фрідлянд), наш земляк, рідний брат тодішнього світила радянської журналістики Михайла Кольцова. І що цікаво: Дід Мороз у варіанті Єфімова мав зовнішність Павла Постишева. Щоправда, невдовзі після Нового 1937-го року Постишева відкликали з України, позбавили високих партійних посад, протримали кілька місяців секретарем глибоко провінційного обкому у верхів’ях Волги, а потім пов’язали як ворога народу і агента… японської розвідки. Та й розстріляли. Тож Дід Мороз став напівсиротою. Газета «Правда» втратила свою привілейовану позицію вже за часів горбачовської перебудови, а от наш земляк Борис Єфімов виявився живішим за всіх живих, включно з тов. Леніним. Він помер у 2009-му році на 109-му році життя!

Існують різні версії, чому раптом Сталін вирішив реабілітувати ялинку і новорічні свята, нехай навіть позбавивши їх традиційного релігійного забарвлення. Адже Постишев з’явився в редакції «Правди» одразу після особистої зустрічі з Вождем. Микита Хрущов, котрий повідав усю цю історію у своїх мемуарах, не мав сумніву, що Постишев навряд чи наважився без санкції кремлівського Хазяїна навіть писнути щось на цю тему.

Але сумніваємося, що це був прояв людяності з боку всесильного «вождя всіх трудящих і найбільшого друга фізкультурників». Пригадайте дату: кінець 1935-го року. На українських цвинтарях ще не просіла земля на численних безіменних могилах жертв Голодомору. І вже набирало обертів червоне колесо Великого Терору. Тисячі дітлахів, котрі радісно танцювали навколо ялинки і Діда Мороза, за 2-3 роки опинились у спецтаборах для «членів сімей зрадників батьківщини«.

Ще не такий старий за людськими мірками агітпропівський Дід Мороз позбувся своєї ідеологічної функції і ще сяк-так перебивається — вже як ностальгічний символ маленького острівця радості у похмурому, чорному, брудному і підступному морі минувшини.

А до українських дітей та їхніх батьків знову приходить Святий Миколай. І слава Богу!

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com