Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«Нецільове використання» кіотських грошей — політтехнологічний міф

Частково владу можна зрозуміти: справи йдуть із рук геть погано, а «повісити всіх собак» на «відлуння світової фінансово-економічної кризи» незручно через заперечення самого факту такої кризи навіть у її розпал. Тому стрілки було вирішено перевести на Юлію Тимошенко — мовляв, вона нецільовим чином використовувала гроші, отримані Україною за Кіотським протоколом, завдяки чому всі господарсько-економічні зв`язки в країні були фатально порушені...

По-перше, не варто плекати ілюзій із приводу функціонального статусу Кіотського протоколу: дотепер він має сугубо педагогічне значення, є всього лише пропагандистською спробою присоромити ті країни, на частку яких припадає 65-70% парникових викидів і які так і не приєдналися до цього процесу.

В умовах, коли до Кіотського протоколу не приєдналися США й Росія, чиї викиди в десятки разів перевищують українські, ставити перспективи парникового ефекту в залежність від «ступеня цільового використання грошей Україною», щонайменше, наївно й комічно.

По-друге, саме поняття «нецільове використання грошей від Кіотського протоколу» є політтехнологічним міфом: згадки про нього немає в жодному з документів протоколу, так само як і не прописані санкції на цей випадок. Чому? Та тому, що за замовчуванням всі прекрасно усвідомлюють функціональні межі й, відповідно, регламентні можливості Кіотського протоколу.

Не дивно, що Японія, не дивлячись на недолугі «підказки» нинішнього уряду України, не наважилася висловлювати претензії із приводу «нецільового використання грошей».

На що реципієнтами будуть витрачені гроші від продажу парникових квот — на висадження дерев або на субсидування населення, щоб те не вирубувало дерева, — це суверенне право кожної країни-одержувача грошей за Кіотським протоколом. До слова, абсолютна більшість держав Азії, Африки та Латинської Америки витрачають гроші від продажу парникових квот саме на соціальні потреби, щоб у такий спосіб зменшити екологічний пресинг.

Схоже, що крім «речників» від Партії регіонів для решти світу чіткий корелятивний зв`язок між соціальною та екологічною складовими громадського життя є абетковою істиною: якщо в людини суттєві проблеми з харчами та їжею, то вона просто змушена їх вирішувати за всяку ціну — навіть екологічно варварську.

До речі, із приводу екологічного варварства: якщо в хресних батьків Партії регіонів найжорстокіше безсоння через драму парникового ефекту, то такого розладу можна було вже давно позбутися — для цього необхідно перевести підприємства важкої, нафтохімічної та металургійної промисловості на європейські, японські або хоча б американські екологічні нормативи функціонування.

У результаті досягнення цієї шляхетної мети Україна одним махом скоротила б промисловий тиск на екологію на 85-90%! Але, на жаль, на цьому фронті щороку без змін: якщо для переведення власності державної в особисту злодійської вправності виявилося досить, то для доведення цих підприємств до технологічного й інноваційного розуму постійно чи не вистачає те знов-таки розуму, чи то бажання.

Піднімемо аналітичну планку вище: допустимо, що Меморандум Кіотського протоколу дійсно містить норму цільової витрати коштів, а Тимошенко цю норму порушила, — який юридичний вердикт напрошується в цьому випадку?

З юридичної точки зору дії екс-прем’єра цілком підпадають під визначення заходів в умовах форс-мажорних обставин. Зокрема, відповідно до статті 39 кримінально-процесуального кодексу України, злочином не є дії, покликані убезпечити від ще більшої погрози, або ж спрямовані на усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує інтересам суспільства й держави.

Сподіваюся, нікого не треба переконувати в тому, що 40% падіння надходжень до Держбюджету внаслідок найжорстокішої світової кризи та наступного безпрецедентного капіталів — це хрестоматійна небезпека, що безпосередньо загрожує інтересам українського суспільства й держави зразка 2009 року.

Напевно також немає потреби в ешелонованій аргументації із приводу того, що голодна смерть декількох сотень пенсіонерів — це саме та безпрецедентна погроза, убезпечити від якої були покликані дії Тимошенко. Хоча, не виключено, що керівництво Партії регіонів та підконтрольні їм судді можуть мати іншу думку щодо цього...

Інтуїтивно розуміючи абсурдність висунутих проти Тимошенко обвинувачень, регіонали судомно намагаються розширити перелік її «зловживань». Фаворитом уваги КРУ стали пріоритети Держрезерву в 2009 році та їхні цінові параметри. Трохи менший пропагандистський галас піднято навколо закупівель машин швидкої допомоги.

При цьому сторона обвинувачення ретельно залишає без уваги три істотних аспекти.

По-перше, ні для кого не секрет, що уряд Тимошенко являв собою кілька автономних сегментів. Єдиної ж виконавчої дисципліни не існувало.

По-друге, Держрезервом в 2009 році керували представники Блоку Литвина, а закупівлі машин швидкої допомоги здійснював і поготів друг родини Азарова та до недавніх пор міністр у його уряді Зіновій Митник.

По-третє, у посадові обов`язки прем`єр-міністра не входить перманентний ціновий моніторинг закупівель туалетного паперу, противірусних препаратів і навіть машин швидкої допомоги для віддалених населених пунктів. Для цього існують господарської й аналітичні  елементи вертикалі виконавчої влади, які обґрунтовують доцільність тих або інших закупівель.

Гіпотетично прем`єр-міністр може накласти на обґрунтування негативну резолюцію, але для цього в нього повинні бути вагомі підстави, адже перш ніж потрапити на стіл до глави уряду, документ проходить узгодження на декількох рівнях і в декількох інстанціях. Припускаю, Тимошенко цілком могла б підказати спосіб закуповувати туалетний папір не по 2.00 гривні, а по 1.70, але для цього її доба повинні складатися не з 24, а з 2400 годин.

На відміну від Юлії Володимирівни, представникам нинішньої влади не треба вдаватися до скрупульозного цінового моніторингу, щоб переконатися в приписках. Досить проїхатися в громадському транспорті Києва, щоб тобі популярно пояснили: кошторисна вартість Дарницького шляхопроводу завищена майже вдвічі — на 5 млрд. гривень. Аналогічна ситуація зі стадіоном «Олімпійський» і з гілкою швидкісного трамвая на Борщагівку. Що ж стосується Харкова, то там тільки німі не говорять про те, що закупівельна ціна лавочок для метрополітену в 20 (!) разів перевищує їхню реальну вартість.

Думаю, подальша посвята тверезомислячого читача в деталі цього кафкіанського абсурду виявиться зайвою, тому зупинюся на ключовому месиджі. Теперішня влада заслуговує щирої вдячності за те, що вона нагадала ґрунтовно призабуту істину: у цивілізованому суспільстві будь-які діяння будь-якої влади можуть бути предметом судового розгляду. Безумовно, Тимошенко не є виключенням із загального правила, але владі треба хоча б подумки вже починати екстраполювати це правило й на себе.

Нехай ніхто не плекає ілюзій, що йому вдасться сховатися за примарними захисними редутами у вигляді «закон не має зворотної сили» або «Європа нас не зрозуміє, якщо ми поставимо під сумнів інститут приватної власності». Закон, виписаний під приватизацію окремого підприємства, внаслідок застосування якого Держбюджет одержав лише кілька відсотків реальної вартості об`єкта, є мізерним, а вартість основних фондів, що опинились на балансі нового власника, — така ж «священна приватна власність», як і ваш гаманець у кишені злодія.

Ганна Ткаченко,
УНІАН

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com