ПОСИНІЛА УКРАЇНА

Традиційно результати виборів в Україні підбивають упродовж днів і навіть тижнів, що, до речі, є очевидним нонсенсом у більшості цивілізованих країн світу. Але не у нас. Проте надійний контролюючий орган під назвою «екзит-пол» чудово працює і в нашій державі.

Саме він 2004 року вивів на Майдан людей, він і зараз тримає за руку політиків, які мріють про тотальний контроль над виборчим процесом, включно з підрахунком голосів. Тому не дивно, що брудні технології проти об’єк­тивності екзит-полів були застосовані і на місцевих виборах. Але соціологи були готові до такого повороту і вміло відсіяли «лівих» громадян, які настирливо пропонували опитати себе по кілька разів. Тому, опираючись на результати екзит-полів, можна підвести певні підсумки такому сакральному, як для України, дійству як вибори. Вибори пройшли без централізованих, системних фальсифікацій з боку діючої влади, що само собою великий плюс. На дільницях минулої неділі спостерігалися довжелезні черги і чимало людей через це так і на поставили свою галочку. Багато дільниць отримували якісь дивні бюлетені з переліком не своїх кандидатів. Чимало проблем з бюлетенями було на Одещині, що зафіксовано спостерігачами. Представник комітету виборців Україні в цьому регіоні каже, що такого хаосу не було навіть 2004 року...

До речі, Європа в цілому залишилася незадоволеної рівнем наших виборів, відзначивши серйозні преференції одній політичній силі ще в довиборчий період. Попри непрофесійну підготовку виборів з боку держави, люди все ж вистоювали довжелезні черги (особливо довгими вони були чомусь на Львівщині!) і голосували. І це ще добре, що проголосувало 50% виборців. Могло бути значно гірше. Варто зауважити, що багато людей вперто добивалися до виборчих кабінок, аби принципово поставити закарлючку у графі «Не підтримую жодного». Таких виявилося майже 8%. А в Донецькій області майже 13%! А строкатість сил, за які голосували українці говорить про те, що люди дещо позбулися конфліктного настрою і шукають альтернативи вже відомим політичним гравцям. Переважно це стосується електорату колишнього помаранчевого табору, але й на Сході України відчутна тенденція до пошуку нових облич при владі. Битва за посади мерів у Харкові, Запоріжжі — цьому підтвердження.

Найпотужніша на сьогод­нішній день в України політична сила — Партія Регіонів — прогнозовано бере гору, сумарно набравши понад 36 відсотків голосів. Це не дуже від­різня­ється від результатів президентський і парламентських виборів минулих років. Але тенденція до поширення контролю владної партії на Поліссі, Київщині, Черкащині та Полтавщині — очевидна. Не дивно, бо ефективно спрацювали нові технології по усуненню від перегонів найпотужнішої опозиційної сили в Україні — партії «Батьківщина». Це перший дзвіночок для України. Контроль над суддівською вертикаллю влади може спричинити подібні суд­дівські «каруселі» і щодо інших небезпечних для влади партій. Реєструється «клон» якоїсь партії, потім йде судова тяганина і в результаті маємо зняття «клону» з перегонів за день до виборів, подається як торжество феміди. У підсумку ця партія взагалі не бере участі у виборах, а виграє від цього її опонент, або, потенційний союзник, як це було на Львівщині зі «Свободою». Звичайно зіграли свою роль і грунтовні законодавчі технології, запроваджені спеціально під вибори. Чого вартий лише пункт, що мер має балотуватися обов’язково від якоїсь партії. Чим не політизація, але ж пройшло...

Але, як вважають спостерігачі, самі вибори пройшли навдивовижу буденно. Запам’ятаються вони хіба що надзвичайно низькою явкою виборців (50 відсотків) і непрофесійними діями членів виборчих комісій.

Особливий подив викликає стабільний успіх Партії Регіонів, попри те, що вона майже нічого не зробила для «покращення нашого життя вже сьогодні». Навпаки, повністю уникала популістських кроків. Ціни на газ, житлово-комунальні послуги, продукти харчування невпинно зростали упродовж всього року. А народ начебто цього і не помітив. Про що це говорить? Хтось скаже про низький загальноосвітній рівень населення, традиційний страх населення перед жорсткою «вертикаллю» влади, про адміністративний ресурс (маю на увазі голосування чиновницького апарату і залежних від них бізнесменів з колективами), що, безумовно, додало кілька відсотків переможцям. Взагалі будуть праві і ті, хто апелюватиме до особливостей українського менталітету — українці вміють швидко пристосовуватися до нових політичних реалій і ставати сателітами сильних партій. Адже зовсім недавно і Хмельниччина, і Вінничина, і Київщина були переважно помаранчевими. А нині ПР тут впевнено набирає 20 відсотків голосів в облрадах. Якщо додати сюди місця мажоритарників, то тут можуть бути сформовані потужні «регіональні» більшості. Але тріумфувати прихильникам ПР зарано. Тепер вони стають відповідальними за життя регіону з усіма витікаючими наслідками... Успіх партії влади спричинений ще й тим, що опозиція так реально й не скористалася падінням довіри населення до влади. Вона не висунула ніяких планів на противагу «бульдозерам» з ПР. Тож скоріше результати виборів це не успіх Партії Регіонів, а слабість і роз’єднаність опозиції. Але, звичайно, нам трубитимуть про поширення влади регіоналів аж до Збруча. Це так. Але, погляньмо на Схід, де, попри адмінтиск, люди по-різному протестували проти влади. Вони голосували проти всіх, або не йшли на вибори. І це тенденція, з якою влада мусить рахуватися. Сюди додалися і міжсоюзні конфлікти з комуністами, які найбільше звинувачують ПР у нечесній грі. Один з лідерів КПУ Л.Грач навіть закликав українців повстати проти Партії Регіонів. Навіть архіпринципова «Свобода» так не протестує!

Найбільшого удару перед виборами було завдано саме по партії Юлії Тимошенко «Батьківщина» (отримала понад 13%). Тому не дивно, що електоральні втрати у них сягнули 50%, що межує з повним провалом. «Батьківщина» програла «Свободі» на Тернопольщині, Івано-Франківщині, Львів­щині. Тут переспективи для Тимошенко вже не проглядаються на довгі роки... Але не все так трагічно для прихильників Бюту. Високі результати на Півночі України, де «Батьківщина» отримує перемогу у Волинській, Рів­ненській та Житомирській областях, а також пристойний результат на Харківщині, Кіровоградщині, Черкащині говорить, що потенціал цієї партії ще далеко не вичерпаний. Необхідні вдалі стратегічні ходи, піар-акції, зрештою тепер треба самовіддано і чесно працювати там, де народ наділив їх владою. Вибори лише підтверили тенденцію, що люди в невеликих містах впевнено відрізняють трудяг від дерибанників бюджетних коштів і земель і надають їм повноваження незалежно від того, від якої партії він балотувався. Партія Регіонів, зокрема, напередодні виборів дуже інтенсивно розгорнула будівництво доріг на Київщині. Було здано нарешті переїзд через Київську ГЕС, де минулі роки накопичувалося у пробках тисячі одиниць транспорту, капітально відремонтовано дороги в центрі Вишгорода, запущено дизельпоїзд, що має зняти транспортну напругу між Києвом і районним центром.

Все це було подано ефектно, з помпою, і народ оцінив таке «реальне покращення». Бо воно таки очевидне!

От якби і надалі ПР рухалася в такому напрямку, а не продукувала дратівливі податкові законопроекти, не здиблювала конфліктні мовні та історичні питання. Схоже на те, що це — утопія. Занадто багато яструбів в лавах партії діючого президента і ніхто їх звідти не  попросить найближчим часом. А якщо врахувати постійний тиск на Президента з боку Білокам’яної, яка вимагає то спільних підручників з історії, то другої державної, то ГТС, то авіапрому...

Один з таких яструбів —Вадим Колесніченко. Він. як ніхто інший, посприяв успіху партії «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком. Зараз «Свободу» позиціонують як націоналістичну партію, але в її програмних документах нічого про приниження інших націй не зазначено. Якщо партія і надалі подаватиме себе як захисницю українців (а не лише галичан), в якому б регіоні вони не проживали, то успіх на парламентських виборах 2012 року їй гарантовано. Ця молода політична сила з року в рік нарощує свою вагу і її успіх, що став проривом, був прогнозований багатьма експертами. Зокрема на Київщині «Свобода» отримала понад 5% голосів виборців. Вплив «Свободи» поширився і в Центрі, і на Півдні, і навіть на Сході. Хоча дехто навіть з демократичного табору вважає, що подібна радикалізація опозиції має насторожити. Кого? Українофобів, яких чимало при владі? Ну й добре, що насторожить!

А от здоровим силам в Партії Регіонів варто замислитися: а чи варто так безоглядно на власну країну крутити геополітичними картами і орієнтуватися лише на російський вектор?

Ще зовсім недавно В.Яну­кович стверджував, що прийшов помирити різні регіони країни. Що вийшло на практиці ми бачимо. Одних підніс, а інших нагнув... Розбіжності лише посилилися, роздратування великої частини українців однозначно почало виливатися в підтримку «Свободи». То з ким планує «розбиратися» нардеп від ПР Єфремов ще невідомо. Почати варто з одіозних прокремлівських горлопанів з власної партії. Не можна будувати країну, принижуючи велику частину її населення, та до того ж українців за походженням, автохтонів з діда-прадіда. Чого варте лише якесь юридично примітивне скасування звання героя України провідникові українського визвольного руху на Заході України С.Бандері, або недавнє показове скасування найважливішого конкурсу знавців української мови. Черговий ляпас українцям...

Але справжньою сенсацією став провал «Сильної України» С.Тігіпка (4,3%). Не можна йти на вершину, не відриваючись від двох стільців. Зокрема Тарас Чорновіл не вірить в політичне майбутнє цієї партії і вважає Тігіпка «погаслою зіркою». Перехід Сергія Леонідовича у владну команду ПР відкинув його на порядок назад. Не любить наш народ перебіжчиків, конформістів. Те саме можна сказати і про В.Литвина (1,8%).

Його анемічна, навдивовиж простакувата поведінка у ключові моменти діяльності парламента — під час харківської здачі бази ЧФ РФ в Криму у фактично безстрокову аренду, під час сумнівної судової реформи, під час гострого обговорення нового Податкового кодексу, який ущемив права малого та середнього бізнесу, під час сумнівної відміни Коституційної реформи без врахування думки ВР — значно знизила його авторитет і як людини, і як голови ВР. Дивну позицію зайняв В.Литвин і в такому принциповому питання як мовне законодавство, де його однопартієць фактично став співатором одіозного Закону про мови, що має стати керівним документом для обмеження використання української мови... в Україні.

Ця безхребетність, безприципність лідера дорого коштувала Народній партії на виборах. Хоча за інших дій лідера вона могла претендувати на потужні агропромислові області в Центрі України. Наразі маємо те, що маємо: проходження НП в парламент 2012 р. дуже сумнівне.

Певним успіхом завершився виборчий марафон для партії «Фронт Змін» А.Яценюка (6,8%). Видно запам’ятали і полюбили виборці Арсенія за молодість і життєрадісність. Спрацювала доволі консервативна передвиборча агітація, а головне — відвертий телеролик, де запам’ятовується: «Вони будують країну, але це — не Україна». Таки зачіпає за живе! Варто відзначити: телеспіч бив не в брову, а в око, він запам’ятався! Така чітка опозиційність і зумовила успіх ФЗ. Наш народ любить принципових і не любить зрадників.

Доволі дивним виглядає пристойний як для невдах результат «Нашої України» (2,3%). Даремно вважають політологи, що у цієї сили немає майбутнього. Здається, з приходом нового лідера вона ще може прогресувати. Хоча, схоже, на майбутнє будуть затребувані набагато агресивніші демократичні партії. А імідж В.Ющенка тільки заважатиме «Нашій Україні». Щоб там не казав екс-президент України, ми добре знаємо хто долучився до «роздроблення демократичних» сил найбільше. Саме за його каденції президента єд­ність демократичних сил як ніколи ослабла, а моно­літність Партії Регіонів зросла. Тепер просторікувати щось про строкатість демократичних сил, їх дезорганізацію виглядає щонайменше дивно...

Щодо комуністів (5,9%), то, схоже, смерть цієї партії відміняється, а агонія дещо розтягується у часі...