Від нацпорятунку до прориву

Читаючи висловлювання наших політиків, іноді дивуєшся їхній невмирущій вірі в заворожуюче і далеке українське диво. Якщо це гарно оформити і красиво презентувати як національний проект століття, то й не треба зайво говорити і трудитись для блага нації щодня.

Інколи таке добре поставлене видовище для мас може значно відтінити потребу хліба і повести за собою заворожений електорат. Але так не буває більш, ніж два рази підряд. З часом шарм першого враження минає і ми повертаємо собі здатність розмірковувати. Відтак починає дратувати і ображати те, що життя минає, а нас мають за невиправних романтиків чи дурнів. Політики вищого рівня живуть в іншому, кращому світі, де панує доляровий гламур і тому не старіє харизма. Наше життя трохи скромніше, воно підштовхує до відомого кінця поганими цінами і нервовим побутом. Під таким враженням від сьогодення політична романтика сприймається просто як знущання. Якби під цей настрій мені на очі попався якийсь проект чергового українського прориву ХХІ століття, я б навіть не рознервувався, подивований таким політичним нахабством. Проте наші політики цього не зрозуміють. На цей раз візьму на себе маленький гріх легкої іронії з приводу нової ідеї Юлії Тимошенко — проекту Україна ХХІ століття. В середовищі аналітиків про такі речі говорять, але діючим політикам це так само потрібно, як теорія твердого тіла звичайним каменярам. Політики-каменярі повинні конкретно працювати для блага народу, а це важка праця, не розрахована на похвалу чи привілеї. Тому політики беруть тільки яскраву обкладинку і тимчасово чіпляють її на прапор виборчого піару. Так стало з проектом «Український прорив» і мало б застерегти авторів від других спроб. Юлії Тимошенко захотілось нового проекту прориву в ХХІ століття, створеного кращими національними інтелектуалами серед патріотів, але чомусь сприйматиметься це гірше, ніж з легкою іронією. На відміну від аналітиків, політики повинні працювати з куди простішими, прагматичними проектами. В них для цього є команда і ресурси, імідж та харизма. Навіщо практичній політиці проекти великих проривів? Ми ж не китайці, щоб робити подібне економічне диво. На відміну від моноліту китайської нації наше суспільство складається щонайменше із двох сортів українців, а половина політикуму трудиться у формі будівничих «руского міра». Хіба це не привід для легкої іронії? Полі­тики, які декларують переживання за долю українців, давно повинні знати свою мету, тому для практиків державного будівництва якісь ще захмарні проекти просто зайві. Від національних політиків ми чекаємо практичної дій з давно готовим баченням мети. Мені лячно тих, які починають з власного нового проекту України. Якщо в основі ідеології якоїсь партії немає конкретної мети побудувати вільну європейську національну державу, то можна собі подумати, ніби така партія просто воює собі за владу, толком не переймаючись тим, куди вести українців. Якщо зараз, після всього, що сталося в Україні, в якогось провідного національного лідера досі ще немає чіткого плану дій і глибокого розуміння українського життя, то навіщо такий політик так гарно морочить нам голову? От Юлія Тимошенко закликає об’єд­нати всі інтелектуальні сили країни заради створення проекту розвитку нової України. Партія регіонів свою нову Україну вже будує, особливо не відкриваючи секретів власного проекту. Так, як це діюча влада робить, українцям не подобається, але всі — і регіонали, і БЮТ чомусь хочуть будувати нову Україну, забуваючи істину, що нової України для смертної людини не існує і держава будується сьогодні. Якщо б я був політиком, то спочатку уяснив би собі і пояснив громадянам, не застосовуючи політичних обзивалок, що насправді будується за проектом регіоналів і в чому суть можливих помилок чи загроз для кожного громадянина. Якщо громадяни, незалежно від політичної орієнтації чи національної приналежності і мови зрозуміють те, що в Україні для будь-якої нової влади робити допустимо, а що в жодному разі політикам робити не можна, то це буде хоч якоюсь формулою національного порятунку, самопорятунку. Зараз ніхто вже не вірить передвиборному: «Прийдіть до мене і я захищу вас від несправедливості!» Жоден політик, і навіть партія, не можуть захистити всю націю і тим паче ніхто не має морального права заспокоювати публіку гарним проектом майбутнього чи безсилим комітетом національного порятунку, якщо сам не покаже людям, як самостійно розібратись в таємницях держави і влади, щоб кожен зміг відрізнити добро від зла. Найбільший гріх політиків у тому, що вони вважають, ніби народові це не під силу, хоч відрізняти добро від зла –це Богом визначений земний спосіб життя людини. Не буде ладу в Україні, поки в політиці пануватимуть фарисеї різних партійних кольорів. Вони по декілька разів міняли курс то на президентську, то на парламентську владу. Вони не скажуть і зараз чесно, яка система влади для українців найкраща. А держава будується не завтра, та й ХХІ століття вже реальність життя. Можу сказати, не вгодивши їхнім тимчасовим орієнтаціям, що найкращою є жорстко-правова президентська національна держава. Це єдино стійка система влади у ХХ і ХХІ століттях, яка гальмує сучасний процес руйнування органічного людського порядку на Землі. Жодних інших проектів не потрібно, а треба працювати для створення суспільства, здатного власною волею захищати право залишатись самим собою і одержувати від цього щоденну радість життя на Батьківщині, говорити батьківською мовою і мовою держави, бачити власне життя у дзеркалі ЗМІ і телебаченні, не бідувати і втішатися красою екологічно-захищеної природи. Політики повинні знати, що вони завжди у народу на роботі, не оминаючи жодної нагоди стати на захист головних вартостей української землі, способу життя і мови її народу. Слово політика чують і воно має вагу, так само як і підпис, дарма на якому документі. От зібрали підписи в Нашій Україні проти прийняття такого проекту мовного закону, який руйнує перспективу і сьогодення України, а БЮТ підписуватись не став, хоч навіть маленька дія у цій справі має для української долі значення. Можливо хтось зверне увагу на ці підписи, а, може, й ні – не суть важливо. Важливо зробити свою роботу депутата від сили, яка повинна керуватись вічним проектом національного блага, а не тішити публіку проектами проривів і порятунків. На думку речника БЮТ Володимира Яворівського підписів збирати не варто, вони просто проголосують, але все ж таки він в одностайності фракції не певен. Така позиція аж ніяк не заважала ті підписи поставити, щоб показати владі, що у захисті архіважливих питань української держави нагода зробити найменшу спільну акцію об’єднує народних депутатів. Буває достатньо якоїсь дрібниці, щоб українці нарешті зрозуміли, що для них є рівноцінним життю, побачили порятунок не з рук політиків, а у власній життєвій позиції і силі. Достатньо одного прикладу, здатності політиків показати повну єдність дій хоча б в захисті мови і всього, без чого нема українців і справжньої України, щоб прийняти рішення власної до них довіри. Наразі це важливіше якогось проекту українського прориву ціною у два людські життя. Завтра житимуть інші українці і вони напевно знатимуть, як облаштувати Україну краще від нас. Політики-сучасники хоч в одному повинні виконати власну місію в історії — дати добрий урок нащадкам, як багато чого робити не варто, і в цьому є великий позитив. Наші наступники власними долями якось самі напишуть і гарно проживуть проект України ХХІ століття. Але то буде життя наступного покоління, а нас вони називатимуть поколінням, що жило в час перемін і поспівчувають з легкою іронією успішних людей.