Плюси і мінуси конституційного кульбіту

Поки політики туди-сюди смикають українського конституційного воза, народ здебільшого мовчить, сподіваючись гіршого. Від аналітиків дізнатись щось путнє важко, адже вони ретельно розподілились по обидва боки політичного протистояння влади і опозиції.

Безумовно, в цій  колотнечі  криються приховані загрози, але й може все поверне на краще, якщо українці знатимуть своє і не спатимуть. Нашим політикам доведеться приймати серйозні державницькі рішення або дати дорогу іншим, адже занадто багато проблем мимоволі загострено водночас. 

Дрібні суперечки навколо української Конституції  і трансформації влади позбавлені морального сенсу, адже більшість політиків мають гріх надто вільної поведінки з основним законом держави. Надмірні емоції можуть спровокувати  чергову хвилю сварок і  взаємних звинувачень  не так у середовищі діючої влади, як у знервованому  середовищі  патріотів української України. Це збурене черговими ідеями дострокових виборів і боротьбою проти тоталітаризму влади середовище може стати жертвою  маніпуляцій тих політичних лідерів, які передовсім прагнуть влади  і політичного реваншу. А треба  поставити собі  набагато більші і вищі цілі, головна з яких — національна державність  чи  в популярному сприйнятті — українська Україна. Буде прикро, якщо національне ядро політики не зуміє зупинитись і подумати, а вибере найлегший шлях ритуальних заяв, малих пікетів і смішних флеш-мобів. Те, що сталось з Конституцією, ніхто вже відмінити не зможе, незалежно від ступеня справедливості самого рішення. Зрештою, ми давно хотіли відмінити цю конституційну реформу, яка зіпсувала  владу «помаранчевих» і  привела суспільство до глибокої кризи. Те, що це зробили регіонали, не повинно нікого нервувати, бо регіонали теж не вічні. Принаймні  діючій владі зміни Конституції їм цікаві  лише як засіб негайного зміцнення їхньої політичної влади. Вони сподіваються тримати процес під контролем, вважаючи себе поза конкуренцією.  Лише президентові після  останнього рішення Конституційного суду варто бути дуже обережним насамперед у стосунках з вчорашньою власною коаліцією і  власним оточенням, яке зробить все, щоб поховати  його декларований намір  стати президентом всієї України і  штовхнути на  слизьку дорогу тоталітаризму. Беручи на себе повну відповідальність за діяння своїх однопартійців,  приймаючи негатив неминучого соціального невдоволення діями уряду, Янукович  втрачатиме рейтинг не тільки на заході.  Зовнішні загрози  теж неминучі і вони безумовно будуть  з боку  ще вчора дружньої  Росії. З відміною конституційної реформи 2004 року  фактично  терпить фіаско ціла  низка  зусиль , спрямованих на  запровадження в Україні  вигідної Росії надзвичайно слабкої , особливої парламентської партійної системи влади. Це була ідеальна модель, дуже зручна для маніпулювання Україною з допомогою парламентського проросійського лобі, формально не відповідаючи за  нищівні наслідки для населення. Крок за кроком  українцям доводили  зайвість і непотрібність поста президента та  доцільність переходу до парламентської республіки. Дискредитація поста президента здійснювалась починаючи з особи пізнього Леоніда Кучми і завершилась  інформаційно-політичною війною на знищення іміджу президента Ющенка, щоб одним махом разом з його рейтингом  знищити маленьку віру українців  у  свого президента з баченням української України. Безумовно мета маніпулювання Україною суто економічна, бо в ХХІ столітті  завойовувати території нерентабельно і ненадійно, адже на завойованій території рано чи пізно переможе національно-визвольний процес. Росія  виграє змагання з Україною  на контрасті систем політичної влади і   гуманітарним тиском, активно намагаючись  одержати  абсолютний пріоритет  власних економічних інтересів. Мета була практично досягнута, бо  проти слабкої і корумпованої фактично парламентської системи  влади України  діяла  сильна і персоніфікована, президентська влада Росії. Додавши потужний російськомовний інформаційний вплив,  Росія  легко виграла  економічну конкуренцію з Україною і зараз має  ідеальні умови для  максимальної і необмеженої економічної вигоди в Україні. Населенню від цього буде важко, але  всі претензії до української влади. Чи могли націонал-демократи завадити цьому проектові? На сто відсотків не могли, але в певному сенсі могли  захистити інтереси українських громадян, якби прем’єр Юлія Тимошенко зіграла таку ж роль, як зараз Азаров для Януковича, а в президентському оточенні Ющенка виявилися люди, здатні  будь-якою ціною «робити сильного президента». Янукович не геній, він практик і  зробив висновки з уроків Ющенка, а ми  й досі між собою культивуємо мстиву злість замість зрозуміти його болючі уроки свого президента. Сьогодні  прагматичне оточення Януковича  вправно підтримує імідж Януковича як сильного президента, хоч він теж, як і Ющенко, безумовно не є ідеалом, як звичайна смертна людина. Зате ні в ЗМІ, ні серед  простолюду не чуємо  й сотої долі того, що могли  б неповажно говорити  про президента, як це було недавно. Сильна президентська влада стає фактом  і  ще зберегла основи демократії. При бажанні і в силу обставин  така система влади здатна нарівні конкурувати з російською і відстоювати національні інтереси. Правда, персональний склад  цієї влади  свідчить про те, що відгризатись від Росії вони будуть лише тоді, коли відбиратимуть їхній останній мільйон гривень, а багато з них  готові віддати все лише заради похвали Москви. Вони родом з СРСР і наївно не вважають Росію конкурентом. Навіть інформаційний простір готові зробити спільно-російським, вважаючи, що їхнім фінансовим інтересам ніщо не загрожує і з Росією вони якось домовляться без особливих втрат. На жаль, це небезпечні  ілюзії, бо закони конкуренції в жорсткому російському виконанні заради них ніхто відміняти не буде. Шостим чуттям  влада це передчуває, про всяк випадок швидко концентруючи  владу. Водночас здають гуманітароно-інформаційну сферу,  дозволяючи в такий спосіб рубати гілляку міцної влади, яку так швидко і старанно вибудовують. Янукович говорить про сильну європейську Україну, не дбаючи про основи сучасної інформаційної   безпеки — це безумовний пріоритет державної мови і  етнокультури автохтонів для зрівноваження  гуманітарній агресії зі світу (не лише з боку російського конкурента). Руйнуючи становище державної мови і бездумно підтримуючи проект гуманітарної окупації під  популярною назвою «Русский мир», регіонали  можуть направляти   свою сильну владу лише всередину держави. Для світу їхня влада без гуманітарного стрижня самозбереження, є слабкою і  не здатною захистити національні інтереси, в тому числі й кланово-бізнесові.Вони керують державою, в якій є і їхні приватні інтереси, але  дозволяють Табачникові руйнувати систему освіти як осередок відтворення повноцінного, орієнтованого на захист національних інтересів  громадянства, відверто дратують етнічних українців, які становлять переважну більшість населення держави. Так сильна влада не поводиться, бо  здача фронту інформаційного змагання перетворює  її в слабку і  руйнує  авторитет  президента. Остання ініціатива нового мовного закону регіоналів інакше як бомба під рейтинг президента не сприймається, особливо в умовах повної відповідальності президента у варіанті Конституції 1996 року. Цілком очевидно, що влада регіоналів стала жертвою власної ж, роками викоханої «п’ятої колони», яка  завжди  працює  на руку зовнішнього конкурента, не зважаючи  на те, хто перебуває при владі. Тепер ця  компанія, як давно запрограмована  машина-термінатор,  нищить  владу  діючого президента. Несусвітні речі  в гуманітарній сфері відбуваються неспроста. В умовах, коли  українська політична система стала адекватною системі російської влади, вся сила російського впливу буде сконцентрована на інформаційному фронті. Росія прагне  міцно застрахуватися на випадок лукашенківської поведінки Януковича і  закінчення влади регіоналів. Сильна президентська влада в Україні турбує Росію як та рушниця на цвяху, яка рано чи пізно може вистрелити не туди. Після повернення націонал-демократів ефект сильної президентської влади неминуче спрацює як ідеальна система захисту національних інтересів України.  Тому в масованій гуманітарній атаці на українське суспільство проросійське лобі не пожаліє навіть рейтинг Януковича і не рахуватиметься з намірами регіоналів надовго закріпитися у владі. Схоже на те, що в Україні  вже «розкручуються» пілотні проекти по-сучасному налаштованої проросійської політичної сили на зміну  старорежимним регіоналам з комуністами, а на другий  президентський термін завжди знайдеться запасний проросійський кандидат, а може й два. Особа Януковича чи будь-кого із сучасних друзів Росії  для Росії  значення не мають. Економічний інтерес передусім, бо вкладено ж величезні кошти на  вибудовування в Україні  загалом проросійського інформаційного простору, на  відгодівлю колаборантів, на сприяння руйнівній конституційній реформі 2004 року і зроблено інвестиції  в торжество «руского міра» на українській землі. Поки що змін у стосунках Кремля і чинної влади України  не відчутно, бо немає єдиної  державницької політичної сили і не проглядається серед українців  охочого  покласти  себе в жертву на роль наступника Януковича з наміром  дещо краще продовжити справу Ющенка, скориставшись перевагою відновленої  попередником  сильної президентської влади. Такий лідер обов’язково знайдеться, хоч завчасно про це говорити не варто. Було б необачно зайво рекламувати українського «камікадзе» — кандидата в майбутні президенти , але  знайти таку людину — це  вартісна мета, якою повинні перейматись українські політики-державники.  За українською приказкою не буває  злого, щоб на добро не вийшло. Якщо формується сильна президентська влада, то не варто поспіхом кидатись її руйнувати, мовляв при владі не ті. Треба  думати як  замінити її іншим особовим складом і  відправити у відставку нечисленних, зате дуже крикливих  ворогів національної державності.

  Володимир Ференц
м. Івано-Франківськ