Вшанування Богородиці

Напередодні християнського свята — Покрови Божої Матері, редакція звернулася до завідувача кафедри православної культури та теології МАУП, доктора богослов’я протоієрея Діонісія Мартишина з проханням розповісти про вшанування Богородиці у Традиції Православ’я.

Вшанування Божої Матері посідає в свідомості православного християнина дуже велике місце. Достатньо узяти будь-яку богослужебну книгу чи один із молитвословів, призначених для домашнього користування, щоб переконатися, що майже кожне чинопослідування має молитви, звернені до Богоматері. Вона прославляється як Матір нашого Спасителя і Господа, як «найчесніша херувим і найславніша без порівняння серафим», до неї звертаються з проханнями про молитовне заступництво, клопотання перед Богом. Богородиця здійснює молитву, за всю Церкву Христову і за все людство. Зміст молитов до Божої Матері різноманітний: тут і благання про спасіння, і відбиття наклепів ворога роду людського, і прохання, спричинені поточними житейськими турботами, труднощами і прикростями.

В історичному плані вшанування Богоматері має декілька підстав. Першим слід згадати природний факт: Господь Іісус Христос, як і кожна людини, має Матір. Через це на Пресвяту Діву частково переносяться відчуття любові та подяки, які, будучи зверненими до її Божественного Сина, становлять найістотніший аспект християнства в його ідеально євангельському розумінні. Іншою підставою слід вважати євангельські тексти, що виділяють Богоматір (а отже, і ставлення до неї з усіх жінок людського роду як до обраниці Божої, особливим чином облагодатствовану, що виконала виняткове за своїм значенням, трудністю і святістю життєве завдання.

Так, уже у привітанні архангела Гавриїла, що представ перед Дівою Марією в Назареті, маємо вказівку на винятковість Благовіщення, яке він сповіщає: «Господь з Тобою; благословенна Ти між жонами» (Лк. 1: 28). Все інше, сказане ангелом, — це виклад сутності поданого Благовіщення: «Ти знайшла благодать у Бога; і ось, зачнеш у чреві і народиш Сина... Дух Святий зійде на Тебе і сила Всевишнього осяє Тебе», а також христологічне пророцтво: «Наречеш Йому ім’я: Іісус. Він буде великий і наречеться Сином Всевишнього... і Царству Його не буде кінця... народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1: 30 — 35).

Іншою, не менш визначальною підставою шанування Богоматері, є її пророчі слова: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1: 48). Все це, як бачимо, було вимовлено до Різдва Христового. Але в самому кінці земного шляху Господа Іісуса Христа Його Матір почула з Його вуст звернені до неї слова усиновлення нею улюбленого учня Іісуса — Іоанна: «Жоно! Це, син Твій», — і далі — подібні ж слова Іісуса, звернені до Його учня Іоанна: «Це, Матір твоя!» (Ін 19: 26 — 27). Це усиновлення стосується не тільки улюбленого учня Христового, а і усього людського роду. Християнська свідомість, і на Сході, і на Заході від самого початку молитовного вшанування Богоматері убачала в передсмертному заповіті Боголюдини основу для надії всіх християн на її материнське молитовне заступництво. Таким чином, текст євангеліста Іоанна, що відтворює такі значні передсмертні слова Спасителя, дає основу вже не тільки для шанування Богоматері, але і для молитовного звернення до неї, для благання про її сприяння загальному потоку людських прохань, звернених до Бога, Єдиного Джерела усякого блага, перш за все — вічного спасіння. Але також треба підкреслити велике значення і людської свободи в особі Пресвятої Богородиці, єдине творіння в лоні всього створеного Богом світу (як матеріального, так і духовного), в якому була цілком досягнута кінцева мета тварного буття: вседосконале єднання з Богом, максимальна реалізація всіх життєвих можливостей. Згода Марії на втілення Сина — не просто узгодження людської волі з Божественною. Йдеться про єдиний у своєму роді екзистенційний факт взаємопроникнення життя нетварного і життя тварного. Так у незбагненному таїнстві Боговтілення з’єдналися в певній взаємодії природна енергія Пресвятої Діви — тварна і нетварна життєтворна енергія Пресвятої Трійці. Будучи Матір’ю Бога, Діва Марія в своєму існуванні ототожнила життя тварне з життям нетварним, возз’єднуючи собою творіння з Творцем. Відтепер кожна людина і весь створений Богом світ у цілому знаходять у житті і заступництві Богородиці шлях до істинного буття.

«Про Тебе радіє, Благодатна, всяка тварина, ангельський собор і людський рід». «Пресвятая Владичице Богородиця — світло, покров, утіха, радість». Мова церковної поезії прикладає до Пресвятої Діви всілякі світлі образи зі світу природи саме для того, щоб висловити відчуття універсального оновлення тварного світу в особі Богородиці. Її називають «небом», «благодатною землею», «непорушною скелею», «каменем, напояющим прагнучих життя», «квітучим лоном». Незрівнянне семантичне багатство православної іконографії виражає ці ж образи зримо — як у образі, так і у кольорі. На іконах Богоматір зображається або Царицею, яка сидить на троні та тримає на колінах Немовля, або такою, що молиться, чи ніжно обіймає Дитину, або лежачою на ложі після Різдва Христова, або ж після своєї смерті. Діва Марія — це нова Єва, яка возз’єднує нашу природу в причетності Божеству і життю вічному. Її особиста воля відновлює для всього тварного світу його споконвічну екзистенційну мету, повертає значення і надію нетерпеливому очікуванню тварини. Коли віруючі, які шукають спасіння, благають Богородицю про допомогу, вони просять не юридичного посередництва, але прагнуть з’єднати свою власну послаблену волю з животворящою волею Тієї, яка відповіла «так» спасительній любові втіленого Бога.

протоієрей
Діонісій Мартишин,
директор духовно-просвітницького Центру імені Святих Апостолів