Найслабша в Європі

Незважаючи на підтримку з боку європейських політичних партій, українська опозиція не лише нездатна до об’єднання напередодні місцевих виборів, але й не робить спроб запропонувати бодай якусь політичну платформу та стратегію розвитку держави, альтернативну до владної.

Одразу після завершення президентських виборів новоутворена опозиція взяла тривалу паузу, не вважаючи за потрібне пояснювати суспільству, чим наразі вона займається і навіть не намагаючись створити ані політичної конкуренції для Президента і його політичної сили, ані бодай ілюзії нагляду і контролю, як це належить чинити опозиції. Відтак, партійна політична конкуренція в Україні почала стрімко зникати як явище. На цьому тлі ключові полі­тичні гравці, які за очікуваннями мали стати потужними опозиційними лідерами, так само стрімко втрачають авторитет в очах своїх виборців. Їхні нинішні рейтинги у сумі не перевищують 30% і вже не становлять конкуренції провладній Партії регіонів, яка, щоправда, втрачає підтримку населення такими ж темпами.

Юлія Тимошенко та її оточення так і не проявили потенції стати сильною опозицією. Інші партії, які теоретично також претендують на нішу опозиції, критикують дії влади мляво і бездоказово, не пропонуючи альтернативної стратегії розвитку країни. Якщо така розстановка сил зберігатиметься, українську опозицію очікує доля, яку для неї «наворожив» прем`єр-міністр Микола Азаров: за декілька років вона розчиниться у «політичній стабільності». Така загрозлива тенденція — ідеальне тло для перетворення української демократії на авторитаризм.    

Коментар Фонду «Спочатку Люди»: Перед опозицією України постало випробування, чи не найбільше за всю її історію. Різними засобами, серед яких не останніми є цензура та концентрація багатьох ЗМІ в руках представників Партії регіонів, опозицію було вичавлено з комунікаційного простору.  Утім, «заслуги» в цьому самої опозиції не можна недооцінювати.

Навіть за умови відсутності доступу до електронних ЗМІ у їхньому розпорядженні залишався Інтернет та популярні соціальні мережі. Зрештою, можна вдатися до старого випробуваного засобу — зустрічей з громадськістю. Утім, обидва варіанти вимагають нових підходів до артикуляції  ідей. В Інтернеті не спрацьовує традиційна політична риторика, за рахунок Інтернету не сформуєш армію підтримки, просто роздаючи порожні обіцянки. Тут потрібен інший підхід, правдива і точна інформація, адже Інтернету — це підготовлена, думаюча цільова аудиторія. А отже, треба мати чітке уявлення про проблеми — як місцеві, так і загальнодержавні, пропонувати детальні програми з фінансовим обґрунтуванням і, що найважливіше, потрібно зуміти довести свою власну користь і незамінність. 

Партія регіонів розраховує на беззаперечну перемогу на місцевих виборах у жовтні. Не тому, що відчуває за собою силу правоти, і не тому, що їхні ідеї користуються підтримкою населення, а тому, що електорат фактично позбавлено права вибору. Опозиція сама загнала себе у глухий кут — внутрішніми суперечками та потуранням непомірним амбіціям та жадобі влади. Все, що їм належало зробити — це узгодити спільну позицію і спільних лідерів, достатньо харизматичних, щоб представити людям альтернативні конкурентні рішення їхніх проблем. На жаль, це завдання виявилося для них непосильним. Внаслідок цього перед Україною вимальовується безрадісна перспектива — на роки стати полігоном однопартійної політики.