Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Чи наповнить президент широкі повноваження реальними справами?

1 жовтня Конституційний Суд України після фунаментальної чистки, коли було прибрано за «власним бажанням» чотирьох суддів, які непевно б мали свою, окрему від владної, думку щодо скасування політреформи, прийняв очікуване суспільством і експертами рішення. Конституційну реформу 2004 року відмінено.

Суддя КС Анатолій Головін хриплим голосом зачитав вердикт: «Суд вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції, закон «Про внесення змін до Конституції» від 8 грудня 2004 року номер 2222-4 у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття». За скасування політреформи проголосувало всі 18 суддів. Окремі думки додали двоє. Як бачимо, наш КС знову підтвердив свою повну несамостійність і флюгерство, яке вже оскомину набило не лише у нас, а й у холоднокровній до України Європі. КС, як провладний придаток, отримав гарне бюджетне фінансування на роки вперед взамін за надійний дах для влади. 

До такого дива, як скасування 18-ма донедавна звичайними, обласного масштабу, суддями рішення понад 400 найнародніших депутатів, народу немає ніякого діла. Апатія суспільства ще раз констатувалася у повній відсутності будь-яких масових протестів. Лише опозиція подекуди агресивно шпиляла давно знайомі мішені, а ті, як завше, ані­мічні і непорушні, зображали великих стратегів.

Але мовчання народу не означає його байдужості до театрального дійства в КС. Достатньо вмикнути інтернет і «потусуватися» у форумах. Більшість однозначно оцінює подію, як порушення законодавства і перевищення повноважень суддями. Таким чином можна відновити і брежнєвську, і сталінську конституцію! Взагалі, як каже Ю.Тимошенко, «проголосити імператором свого коня». Найдемократичніша Конституція Європи виявилася найнемічнішою і найнедієздатнішою на континенті.  Буклетик невеликого формату і не міг себе захистити, без потужного поля реальної демократії. В Україні такого поля немає, немає традицій консенсусу, традицій дипломатичного, коректного поводження з опозицією. Прийшов до влади (навіть з нікчемною перевагою) і роби, що забажаєш! Хто тепер гарантуватиме, що нступна влада так само легко не відмінить всі новації нинішніх владоможців?

Один з авторів Конституції України юрист В.Мусіяка заявив: «Остаточно розвалене поняття про право, верховенство права. Судді заклали небезпечний прецедент... Рішення Конституційного суду свідчить про те, що суспільство не готове захищати демократичні цін­ності...» Політолог В.Карасьов вважає, що «народ «кинули». Влада вирішила, що «театр» з демократією пора згортати... КС практично вчинив суїцид. Можливо, це й добре. Було б гірше, якби такі суди ухвалювали псевдорішення, як їхні попередники. А так усе таємне стало явним. В Україні треба заново створювати правову реальність і конституційні підвалини». Політолог, президент соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає рішення КС явним перевищення його повноважень. «За іншої полі­тичної ситуації ВР може змінити склад КСУ, і новий склад Суду з легкістю може відмінити своє ж рішення». За його словами, КСУ надав Президенту Віктору Януковичу колосальні повноваження. «Питання в тому, чи потраплять вони йому, а не Адміністрації Президента. З іншого боку, КСУ «підвісив» главу держави таким волюнтаристським рішенням», вважає експерт.

Навіть до недавнього часу «прорегіональний» полі­толог, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології М.Погребинський вважає, що рішення Конституційного суду України є незаконним і неконституційним: «Народ не обирав президента з такими повноваженнями. Відповідь наших розумників Олександра Лавриновича й Олени Лукаш, що нібито обирали не повноваження, а конкретну людину, несерйозна. Ми ж обираємо не короля і не царя. Президент отримує мандат на певні повноваження. Якщо він бере на себе інші вони втрачають легітимність у суспільстві». Висловив своє здивування і екс-президент Л.Кучма, що було зовсім несподіваним для всіх. Депутати ВР були заскочені таким гострим рішенням КС, бо думали, що хоча б формально оформлять патрону нові повноваження. Так ні ж. Народних обранців принизливо поставили перед фактом...

А от президент В.Янукович цілком доцільно зауважив, що політреформа 2004 р. породила безпрецедентну боротьбу усередині влади і стала причиною виникнення протистояння між гілками влади: «У той час була політична криза, але не конституційний. І спосіб рішення політичної кризи був вибраний спішно. Тобто зламали Конституцию — тільки так можна назвати ті зміни, які були прийняті з порушенням процедури, тобто з порушенням Конституції».

На думку президента, це привело до падіння економіки і погіршення життя людей. «І, безумовно, до втрати авторитету країни в світі, тому що наші партнери не знали, що можна чекати від такої влади, яка не здатна брати на себе зобов’язання і виконувати їх». «Тому нам треба було входити в правове поле», — сказав президент. І хто скаже, що тут щось неправильно сказано? Зовсім недавно такі самі спроби відмінити політреформу робив В.Ющенко і його електорат пітримував ці дії... Можливо й правильно було-таки повернутися до президентської форми правління, але ж не в такий спосіб!

Хоч як би там було, але дедалі яснішим стає те, що В.Янукович як би підстрахувався на випадок ймовірного програшу на парламентських виборах-2012 року його політичної опори — Партії Регіонів. Адже нині влада поступово входить в кризу довіри і це засвідчує стрімке падіння рейтингів ПР і президента. Всі козирі ПР викинула ще на президентських виборах і відразу після них. Розгортання дружби з Росією ціною майже безстрокового базування ЧФ РФ задовольняє максимум чверть мешканців України, і тому довго їздити на цьому ковзані не вдасться. Ситуація у соціальній сфері не покращується. Ціни на продовольство підточують стабіль­ність, населення панікує і створює ажіотажний попит на продовольство. А прем’єр і віце-прем’єр влаштовують клоунаду на базарах. Продукти у споживчому кошику українція складають понад 50 відсотків бюджету, а це вже не смішно. Клоунада не смішить, а дратує. Роздратований народ — це не те, що потрібно для Партії Регіонів. Тут вже не до реформ, аби населення вгамувати. Українці, на відміну від інших народів, дуже уважно стежать за цінами на основні продукти харчування і швидко роблять висновки.

Що може вдіяти влада? Російського пряника для народу у неї немає. Маю на увазі ресурси вуглеводнів у надрах. Залишається — затягування пасків: скорочення  бюджетних витрат на культуру, охорону здоров’я, освіту, скорочення велетенського апарату держслужбовців. Олігархів, як видно з усього, поки не чіпатимуть. Вони й надалі спокійно виводимуть гроші в офшори. Так знаменитий лозунг «покращення нашого життя вже сьогодні», як виявилося, стосується лише команди, (навіть не електорату) В.Яну­ковича. Плану фундаментальних реформ не проглядається і з лупою. Калічний проект Податкового кодексу уже збурив суспільство і поклав край надіям малого і середнього бізнесу на якійсь зміни. А середній клас — стає дедалі потужнішою електоральною силою. Це мільйонна маса найбільш активного прошарку суспільства, які готові зубами захищати власний бізнес. Агресивні протести  цього класу з приводу планів закриття секонд-хендівських базарів уже сколихнули країну. «Дайте нам жити і робити бізнес» — поки що волали вони. Проте об’єднання цих сил в потужню партію — справа часу. З ним грати в такі ігри  в одні ворота скоро стане небезпечним. І кінець осені це продемонструє.

Що далі? Де брати кошти на нові пряники для народу наразі невідомо. Ну, хіба що просувати Закон про нові і нові преференції для російської мови, що починає дратувати уже навіть прихильників ПР.  Бо тільки-но справи йдуть кепсько, відразу витягають заялоджене питання «мови і язика».  Сьогодні лише сліпий не бачить, що російська мова в Україні зовсім не вимираючий вид. Її права аж надто широкі і не відповідні реальній ситуації, коли за останнім переписом населення понад 70 відсотків вважають українську мову рідною. А тепер порівняйте  данні перепису з відсотком присутності російської мови в прайм-таймі на ТБ, радіо, газетному і книжковому ринках.  Що це, як не брутальне порушення прав україномовного населення? Але ми давно живемо в суспільстві кривих зеркал, де будь-що можна перевернути з ніг на голову. Неадекватні теревені колонкара однієї популярної газети О.Бузини — цьому підтвердження. І є мазохісти, кому це подобається... І це при тому, що опитування регулярно показують другорядність питання мови для електорату. Але є замовлення, є фінансування, є виконавці. Хоча кому, як не бізнесу, варто долучитися до адекватних прогнозів. Україська мова в майбутньому має захистити наш бізнес від агресивно-конкурентного російського. Дивно, що мало хто пише про те, що російська мова у вузах нав’язується з метою у майбутньому висмикнути уже підготовлені кадри з української в економіку сусідньої держави. Вже зараз випусників наших шкіл з відкритими дверями чекають російські інститути, з метою їх адаптації до російської економіки. Битва за кадри йде повним ходом. Чи зацікавлений бізнес у такому «позичанні» кращих з кращих? Навряд чи. Але мислити стратегічно наша навколофутбольна бізнес-еліта, на жаль, неспроможна.

Повернімося ж до наших баранів. Після одіозного рішення КС ситуація дедалі більше стає двозначною. З одного боку влада централізується і стає ще «вертикальнішою» ніж вчора. Це спрощує життя для команди В.Яну­ковича. З іншого боку, втрата легітимності державних інституцій в очах інтелігенції, представників бізнесу, освітян, всіх небайдужих громадян України, робить владу слабшою. Адже їй бракуватиме морального авторитету справжньої еліти суспільства. Згадаймо час, коли скепсис брежнєвської доби акумулювався у невинні смішні анекдоти про генсека і його оточення. Сміх переріс у байдужість, потім у роздратування. У підсумку, під час розвалу СРСР жоден комуніст не вийшов на його захист. Дотепники сміючись змінили економічні підвалини найстрашнішої імперії світу. Кількість таких дотепників в незалежній Україні не менша, ніж була за СРСР. От тепер вони візьмуться за «команду Януковича», яка тільки-но оговталася від «Веселих яєць»-2004.

Дивною виглядає і роль в майбутньому Верховної Ради, яка може стати не місцем обговорення фунаментальних питань загальноукраїнського життя, а клубом фанів Президента. Чи змириться з цим все ще амбітний В.Литвин? Його статус неймовірно понизився. Підтримка спікером дратівливих проросійських кроків уряду і президента не додала йому голосів у Центральній Україні, на яку він донедавна спирався. Рішуче відсування «мовного проекту»  до спокійніших часів — це лише перша різка реакція спікера...

Дехто нині, особливо опозиція, аж надто сподівається на якусь екстраординарну дію Євросоюзу на події в Україні.

От Венеціанська комісія, яка є консультативним органом Ради Європи в області конституційного законодавства, вже здивована від­міною політреформи. «Було несподівано дізнатися про те, що була, яка діяла шість років (і була вживана самим Конституційним судом)», — заявив представник Венеціанської комісії Маркерт. Він також відзначив, що в європейській практиці сфера такого контролю Конституційного суду традиційно досить обмежена.  «Венеціанська комісія не вважала Конституцію 2004 року недемократичної», — заявив Маркерт. Рішення КС обговорюватиметься на пленарній сесії Венеціанської комісії у Венеції 15-16 жовтня. Ну і що? Поговорять, пожурять і розійдуться по теплим домівках. А ми залишимося наодинці з нашим КС. Про дуже немічну реакцію Європи на посилення авторитаризму в Україні вже стурбовано говорить бютівець М.Томенко.

Європа занурена в економічні проблеми і її насправді цікавить хай навіть хитка, але стабільність в Україні, навіть ціною обмеження демократії. Так само вони безоглядно підтримують ще один різновид «керованої демократії» — російську. Будьте певні що дядьки з керівництва ЄС проковтнуть ще не такі вибрики з України. Все, що їх цікавить на сьогоднішній день — це захищеність інвестицій в Україні, доступ до наших природних багатств і їх безперешкодне і безпечне вивезення. Ну, звичайно, доступ на великий український ринок для товарів, виготовлених в ЄС. У «братньої» сусідки плани приблизно такі самі. Тут, правда, слово «демократія» циркулює в образі лайки, але це справу не змінює. Так що сподіватися на те, що ЄС обмежить авторитаризм в Україні не варто. Ющенком там уже наїлися. США також занурені у створені ж ними проблеми. Мілітарна ейфорія там пішла на спад. Вдарилися в іншу крайність — ізоляціонізм. Страусина політика Б.Обами робить Америку вразливою.  На таких хочеться гавкати молодим вгодованим собакам, не кусати, поки гавкати... Це звичайно не значить, що США залишили нас самих серед лісу, ситуація може змінитися на наступних виборах, а програш Обами вже не за горами. Але нині США як і ЄС замилять собі і нам очі якимись «зауваженнями щодо порушення свобод слова» і т.д. Отож, внутрішнє життя  для нас зараз важливіше ніж зовнішня на нього реакція і ЄС, і Росії, і США. Нічого нового вони нам не запропонують.

Ставимо запитання. Навіщо все це Вікторові Федоровичу потрібно? Маю на увазі повернення до старої редакції Конституції.

Янукович довго і вперто йшов до влади, долаючи непереборні, здавалося, перешкоди, провали, розчарування. І людина, яка зробила себе сама, піднявшись з низів суспільства на найвищий щабель влади, нині зосереджується на колекціонуванні голів опозиціонерів, збиранні всіх мислимих повноважень, розбудові маєт­ків, гольф-полів! Невже у Президента бракує дорадників, які б вказали на небезпеку такого самолюбування і самовдоволення? Виходить, приклад невдахи В.Ющенка так і не навчив нашу еліту нічому. Невже нова влада не цікавиться тим як живуть люди в регіонах, які за них голосувала? Поїдьте в гір­няцькі міста на Донеччині. Навіть в новорічні свята там суцільна темрява, судовим виконавцям немає що описувати в порожніх квартирах, власники яких роками не платять за них, бо немає чим...

Дріб’язок регалій і символів без реальних планів на майбутнє потягне Віктора Януковича на дно, і це — історична закономірність. Чи можна якось змінити цей, здається, непереборний сценарій?  Можна. Лише зусиллям волі самого Президент і під тиском громадськості, звичайно. Сучасна ситуація провокує президента на волюнтаристські дії. Не треба зважати на особисту думку Литвина і Симоненка. Перший міцно сидить на прокурорському гачку у справі Гонгадзе, другий уже давно «подорослішав» і бізнес-ігри ставить вище за електорат. Вони вже стратегічно програли власну гру і з сателітів перетворилися на придворних паяців. Але сказати правду «королю», як видно з усього, ніколи не відважаться.

Опозиція не має єдиного плану дій і оперує лозунгами, які не сприймаються населенням, бо давно є аксіомою нової влади. Маю на увазі проросійський курс, антиНАТО тощо. Треба щось нове запускати, що завело б людей, відмобілізувало б на акції протесту. Тут знову брак ідей, криза жанру. Отож, опозиція поки не страшна президенту.

Чи варто боятися самого суспільства? Отут, як кажуть, і собака закопаний. Народ можна дурити довго, але ніколи не можна робити це нескінченно довго. Він мовчки очікує, а потім або жорстко втручається, або йде геть. Друге у нас більш ймовірно. До речі, жовтневі вибори до місцевих рад покажуть чи настав час «голосувати ногами».

Здається, кредит довіри до нової влади ще не вичерпано, попри недолугий початок. Віктор Янукович ще може стати справжнім українським Президентом, а не здавальником земель. Але часу у нього на це дедалі менше. Тепер суспільство вдивляється в нього ще прискіпливіше. Повноважень — купа, виконавців — ціла «команда професіоналів». Якщо не буде зрушень упродовж року — це початок кінця. Історичні закономірності не може відмінити навіть найконституційніший суд на Землі...

Андрій ГУСЄВ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com