В гості до великого герцога

Велике Герцогство Люксембург – на півночі і заході межує з Бельгією, на сході — з Німеччиною, на півдні — із Францією. Населення Люксембургу — близько 425 тис. чоловік. Тут проживають переважно дві великі етнічні групи: німці і французи. Розмовляють люксембурзькою, французькою і німецькою.

Державний лад Люксембургу — конституційна спадкова монархія. Глава держави — великий герцог Анрі (при владі з осені 2000 року). Відповідно до конституції, що діє з 1868 року, він одноосібно здійснює виконавчу владу; визначає порядок організації уряду, його склад, затверджує й обнародує закони, призначає на цивільні і військові посади, командує збройними силами, укладає міжнародні договори. Туризм є однією з головних складових доходу герцогства.

Історія Люксембургу починається з 963 року, коли граф Зиґфруа Арденнський побудував на місці давньоримського поселення перший замок. У той час він був відомий як «Люклінбурхук», що на місцевому діалекті означало «маленький замок». У різні часи цією територією правили різні європейські правителі.

У 1990-х роках Люксембург став однією із найзаможніших країн Заходу з високорозвиненою економікою. Банківська справа і фінансові послуги стали основним видом економічної діяльності. Люксембург — один з фінансових центрів Європи, і зараз тут знаходяться представництва 240 іноземних банків, яких привабили прийняті наприкінці 1970-х років найсприятливіші в ЄС закони про банківську діяльність.

Люксембург має неповторний шарм старого європейського міста. Багатим городянам заборонено шокувати розкішшю обділених долею громадян. Усі рівні перед законом, права кожного неухильно дотримуються поза залежністю від соціального стану. Винятків не роблять навіть для Великого герцога. Ці обмеження спрямовані на дотримання принципів соціальної рів­ності і стали нормою і для влади, і для громадян.

Люксембург залишає враження красивого, акуратного і пожвавленого міста. Цікаво, що тут відсутні громіздкі сміттєві баки, а непотріб сортується і упаковується у великі тюки самими громадянами. Їх легше вантажи і транспортувати. Громадський транспорт представляють великі і дуже місткі автобуси, яких тут не набагато менше, ніж у нас маршруток «Богдан». Горбистий рельєф зумовив будівництво різноманітних за архітектурою мостів-віадуків. Через місто протікають дві річки — Альзета і Петрус, які розділяють його на дві частини: Верхнє місто із залишками фортеці,  палацом герцога і стародавніми будинками, і Нижнє місто (за річкою Петрус) з новими кварталами, промисловими підприємствами та установами. У Верхньому місті панує готичний стиль — вузькі вежі і шпилі на фоні вапнякових і піщаних урвищ. По схилах видно печери. В окремих місцях ці урвища терасовані і на майданчиках розбиті невеликі скверики. Різні частини столиці з’єднують величезний віадук «міст Адольфа», збудований на початку століття, і ще 109 інших мостів. На Тихій вулиці стоїть досить скромний палац Великого Герцога — триповерхова будівля (1580 р.) з високими башточками і шпилями, який є зразком архітектури епохи Відродження. Від великої і найміцнішої у Європі фортеці, збудованої французьким маршалом Вобаном і зруйнованої у 1868 р., досі збереглися окремі стіни з бійницями, кілька кріпосних воріт, довгі ходи і каземати в надрах скелі, вежі «Три жолуді» по краях скелястого майданчика над урвищем і цитадель Святого Духа. Нині на місці давніх кріпосних укріплень розташований парк.

Цікавими є також залишки старої фортеці і сад іспанського намісника Ернста Мансфельда (кінець ХVI ст.). Собор Богоматері (1613-1621 рр.) відомий величними скульптурами і усипальницею Великих Герцогів, а також гробницею короля Богемії і графа Люксембурзького Іоанна Сліпого. До речі усипальницю можна вільно відвідувати і навіть фотографувати підземелля. У місті два пам’ятника солдатам, що полягли у складі військ Антанти упродовж Першої світової війни і боронячи Люксембург від німецьких загарбників 1940 року під час Другої світової війни.

Фото Андрія Гусєва,
спеціально для «Персоналу Плюс»