ІСТОРІЯ НЕ МАЄ ГРИФУ СЕКРЕТНОСТІ

«Що може бути таємне у визвольній боротьбі середини минулого століття? Тільки агентура. Та й та вже не існує. А існують тільки нащадки...» Біля СБУ відбулася акція протесту.

«Приходь, здавайся!» — під таким гаслом і біля центрального офісу СБУ в столиці пройшла акція-протест проти кримінального переслідування істориків, цензури історії і перевищення СБУ своїх повноважень.

Нагадаємо, днями одного з головних дослідників УПА, директора львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (який було створено за президента Ющенка і який перебував у структурі СБУ) Руслана Забілого затримали співробітники СБУ, щойно він зійшов з львівського потягу на столичну платформу. Пана Забілого запросили в автомобіль, відвезли в офіс, де протримали 14 годин, «опитуючи» на історичні теми.

Учасники пікету тримають плакати з написами: «Ні КГБізації СБУ», «Ні реанімації КДБ», «Стоп КГБ», «ЧеКа в минуле». Перед початком символічної ходи до офісу СБУ мітингувальникам роздають диски з матеріалами з архіву СБУ, які стали відомі громадськості завдяки зусиллям Забілого.

– СБУ шукає третіх осіб, для яких призначалася ця інформація. Ми, як законослухняні громадяни, розкажемо СБУ, що ми і є тими третіми особами. Прошу підняти диски вгору, — звертається до учасників історик Володимир В’ятрович, колишній директор архіву Служби безпеки. — Цю інформацію везли для всього українського народу. Забілий віз інформацію для мене. Забілий віз інформацію для кожного.

З наліпками «Забілий віз інформацію для мене» народ рухається до будівлі, скандуючи: «Історикам свободу!», «Ганьба СБУ», «Хорошковського у відставку!»

– СБУ перетворюється в каральний орган. СБУ застосовує чекістські методи 1937 року, — говорить В’ятрович. — Це не пройде. Ми живемо в незалежній Україні. Якщо ми будемо мовчати — 37-й рік повториться, але ми не будемо мовчати.

Перед будівлею служби безпеки учасники пікету викладають з дисків цифру зі знаком запитання «37?». На знак того, що не допустять повернення 1937 року.

Багаторічний політв’язень радянських тюрем і таборів, відомий громадський діяч, народний депутат Левко Лук’яненко теж брав участь у акції. Він заявив: «В умовах демократії і свободи історія, тобто минуле, не може бути таємницею.

Для держави, яка нормально розвивається, є речі, яка вона тримає в таємниці кілька десятків років. Наприклад, Англія. Робота її розвідки чи спецоперації є втаємничені 30 чи 50 років. Але в нас ідеться не про роботу Української незалежної держави. Екс-президент Ющенко зняв таємницю з документів до 1991 року, до проголошення Незалежності. Історія до цього часу не може бути таємницею. Заборонити й зробити ту інформацію таємницею — означає позбавити народ можливості знати свою історію. А без знання історії не може бути історичної свідомості, консолідації нації.

Москва не зацікавлена в тому, аби були розсекречені й показані українській нації методи знищення українців. І наша влада  стоїть на позиціях московських, а не українських. Заява В.Януковича в Раді Європи про те, що в Україні геноциду не було, — це замовлення Москви, і він його виконав. Ми категорично протестуємо проти такої влади, і в тому числі Хорошковського, який безпосередньо керував арештом документів ученого».

Історик Станіслав Кульчицький своєю чергою заявив з цього приводу: «Пакт Рібентропа — Молотова — це історія. Але він упродовж десятиріч був державною таємницею, і цілком зрозуміло чому. Бо це було єдине пояснення, чому країни Балтії опинилися в складі Радянського Союзу. І коли цей пакт став предметом гласності, ці республіки СРСР спокійнісінько з нього вийшли.

Історія — це не тільки наука, це наше минуле. Але я справді не розумію, що таємне є у визвольній боротьбі середини минулого століття. Що може бути таємним? Тільки агентура. Та й та вже не існує. А існують тільки нащадки.

Яка практика розсекречення архівів? Є строк давності. У нас строк давності не був установлений. І кожний засекречений документ мала розсекречувати спеціально створена комісія. Це дуже марудна, трудомістка справа. Ось чому так багато засекречених матеріалів».

Письменниця Оксана Забужко виголосила: «Історія є необхідним складником усякої національної ідентичності. Питання в тому, чию ідентичність боронить нинішнє керівництво СБУ. Чи воно боронить ідентичність українців, чи мертвого СРСР…  Музей покинутих секретів» написаний мною в безпосередній співпраці з галузевим державним архівом СБУ. Там є подяка за надані фотоматеріали. Це все доступно. Це все було. Це не є державна таємниця. Це розсекречені таємниці СРСР».