САМІ ВИННІ!

Звикли ми якось звинувачувати у своїх бідах кого завгодно, тільки не самих себе.

Більше за всіх, об’єктивно, дістається східному сусіду. Бідкаємось, плачемось як москалі українців нищать: не дають нам нормально жити у своїй країні, перекривають нам газ, забороняють знати свою історію, душать нашу мову, не визнають кордонів нашої держави, зазіхають на її територіальну цілісність, нав’язують своїх попів, розвели агентурну мережу, брутально втручаються у вибори, та й взагалі лізуть не у своє корито...

Та що поробиш, така зовнішня політика керівництва братньої до нас держави.

Вони відстоюють власні інтереси. Напевне мають й імперські амбіції. І роблять це наполегливо, переконливо, а інколи й агресивно, навіть якщо це суперечить міжнародним нормам.

Та хто нам заважає давати гідну відсіч будь-яким проявам недружнього ставлення до нас нашого великого сусіда?

З огляду на останні зміни в українській владі, з України вплинути на сусіда складно. А змін його зовнішньої політики ми взагалі можемо й не дочекатись. Змінити сусіда ми не можемо, а переселятись нікуди не збираємось...

То, може, треба змінитись нам самим?

Політичне заробітчанство різного роду пройдисвітів в Україні набуло такого розмаху, що прості люди вже втратили на них імунітет, і не можуть розрізнити — хто, і де.

На мою думку, коріння проблеми лежить у нас самих.

Ми самі маємо створити такі умови, коли подібне заробітчанство стане не прибутковим, тобто, необхідно своєю участю підвищити рівень конкуренції в боротьбі за владу.

Якщо взяти за основу те, що порядних людей в Україні все ж більше ніж інших, то справа видається не такою вже й складною. Чим більше таких людей підуть пробувати себе у владу — тим якісніше буде змінюватись пропорція ефективних політиків нашої держави. Цей процес швидкоплинний і неминучий. Однак щоб на виході мати очікуваний результат, ми маємо на нього впливати.

Якщо політикою не будемо займатись ми — нею займуться вони. І тоді, знову читай абзац перший.

Ідеологічних партій в Україні зараз небагато. Але вони є. І це не може не надихати.

То ж не гаймо часу, не варто чекати ще п’ять років.

Обираймо собі платформу, найближчу місцеву раду, формуємо команди, заповнюємо необхідні документи — і всі разом, дружньо, гайда у владу!

Україна на нас зачекалась!

Іван Лисенко,
депутат Бучанської міськради Київської області