ЗЛОВІСНИЙ ПОДИХ ЗЕМНИХ НАДР

В екосистемі Києва загроза від внутрішніх катастроф досить незначна, але неоднакова по території міста. Це зумовлюється певними властивостями земної кори. Внутрішні тектонічні процеси деформують земну кору нерівномірно — намагаються втягнути углиб чи виштовхати нагору і тому, крім двох значних морфоструктурних тіл на території столиці вони утворюють дрібніші морфоструктури різних порядків. Діє так звана неотектоніка — новітні рухи Землі за останні 25 млн. років.

В глибині надр є величезні тріщини завширки подекуди у декілька кілометрів, де гірські породи дуже подрібнені, а відповідно і самі породи, і режим підземних вод нестійкий. У зонах таких мегатріщин важче будувати, а інколи і не слід жити, бо у деяких із них випромінюється негативна енергія Землі, яка згубно впливає на людину. Такі ділянки називають геопатогенними зонами. Особливо небезпечними є активні розривні порушення, що діють із незначною інтенсивністю, а є ще й не діючі, пасивні, «сплячі».

Дивні місця, що впливають на життя і здоров’я людей є на теренах Києва. Їх існування залежить від будови земних надр та рельєфу.

Відомо, що в одному місці, навіть в межах однієї квартири, людина почувається добре, а в іншому — її щось пригнічує, стомлює, насторожує. По-різному почуваються мешканці Києва у його різних районах.

Найбільша за розмірами мережа, де випромінюються різні види енергії, це тріщини та розломи земної кори. Динамічне напруження, вплив електромагнітного, гравітаційного та ін. полів тут найбільший. Але найвпливовішими є місця перетинання тріщин, своєрідні вузли. Такі зони пов’язані із геологічною неоднорідністю земної кори, із легкою проникливістю зон розломів для підземних вод та різних геофізичних полів і навіть для «живої енергії»», що, як вважає дехто, знаходиться і в надрах, і у воді, і у повітрі та приходить до нас із Космосу (космічний розум В.І.Вернадського). Саме у вузлах перетину розломних порушень спостерігається найбільше подрібнення гірських порід (адже тріщина — це не порожнина!), насичення водою, збагачення різними хімічними елементами, у тому числі екологічно небезпечними.

Найчастіше розломи «знаходять» річки, врізаючись в ослаблену зону земної поверхні. Розломи контролюють режим під­земних вод, тут розміщуються ділянки давніх річок — пра-Ірпіня, пра-Либіді, та й напрямок самого Дніпра визначається значними розломами кристалічного фундаменту. Вчені доводять, що зони розломів досить часто є зонами «біологічного дискомфорту».

У місцях тектонічних «вузлів», як правило, зливається декілька річок. Київський «вузол» це — Дніпро із притоками Десною, Ірпінем, Либіддю. Саме тут були найкращі умови поселення — контрастний рельєф, пагорби і долини, чудові краєвиди, вода, будівельні матеріали (пісок, глина). Так, вузли мають високий природний потенціал. Але у них, як стало зрозуміло останнім часом, існують не лише «згубні» місця, але й сприятливі. Давня китайська мудрість рекомендує оселення при злитті водних потоків, там, зазвичай, розміщується природне енергетичне тіло «Ці».

Київ, на думку вчених, є одним із сакральних (священних, обрядових, езотеричних, тобто заповітних) центрів Землі поряд із Римом, Стамбулом, Мохенджо-Даро (Індія), столицею інків, Меккою, Афінами, о. Пасхи та ін. Вони розміщені у вузлах кристалічної мережі земної кори. Такої думки дотримувався фундатор науки про енерго-інформаційний обмін живої та неживої матерії Генріх Швебс, професор Одеського університету ім. І. Мечнікова, Лауреат державної премії України.

Щоб сприйняти ідею енергетичних зон Києва, тобто, повірити у те, що умови життя живої речовини значно різняться на його теренах, згадаймо, про таке: земна поверхня вкрита глобальною мережею каркасно-силових ліній, по яких відбувається рух енергетичних потоків Космосу, а у вузлах мережі відбувається концентрація енергії. При вивченні будови цього велетенського каркасу виявляється, що окремі його чарунки збігаються на карті із мережею особливо відомих і важливих саіфальних центрів.

Крім глобальних, існують чарунки меншого масштабу — регіональні. Вони, власне, і є геопатогенними та геофізичними зонами, що мають поширення на території Києва. Лінії цих зон та їхні перетини простежуються на картах новітньої тектоніки.

Проте, існують геопатогенні та позитивні лінії у земній корі, що мають ще менші розміри — так звані локальні геоактивні структури, їхня мережа виявляється настільки щіль­ною, що вони буквально розміщені у квартирах і робочих помешканнях киян. Виявляють геоактивні структури за допомогою біолокації. Щільна мережа геоактивних структур вивчається саме для того, щоб встановити розміщення геопатогенних зон. Найчастіше вони розміщуються у палеодолинах (давніх «похованих» річкових долинах), збігаються із руслами підземних річок, у місцях розміщення природних печер, порожнин, нестійких гірських порід, родовищ руд та інших корисних копалин.

Г. Швебс вважає, що такі локальні зони впливають не тільки на здоров’я людини, а й на стан підвалин, споруд, транспорту, підземних магістралей, тобто, змінюють фізико-механічні властивості осадових гірських порід. Як не згадати тепер про Київ, де часто-густо із геопатогенними зонами пов’язані чисельні порушення у земній корі, є досить складною геологічна будова кристалічного фундаменту та осадового чохла, існує мережа метрополітену тощо. Тому, частіше, ніж звичайно трапляються аварії ліній теплотрас, руйнуються стінки тунелів, просідають підвалини будівель, відриваються і повзуть униз по схилах схилів зсувні тіла, активно руйнують ерозією поверхню Міста численні яри.

Пошуки активних розломів на території Києва проводяться в Інституті географії НАН України. Саме географи-геоморфологи проводять подібні дослідження, бо великі і меншого масштабу тріщини та розломи земної кори науковці цього фаху можуть встановити або зафіксувати (можливо — реконструювати) за зовнішнім виглядом рельєфу поверхні землі та похованими давніми нерівностями земної поверхні.

Вченими доведено, що на зазначених ділянках земної поверхні випромінюється не звичайна, відома нам, скажімо, електромагнітна, а особиста для Землі як планети біогенна енергія, природа якої досі не з’ясована. Прилади, відомі фізикам, цю енергію не фіксують, бо, очевидно, вона ще невідома сучасній науці. Доктор геолого-мінералогічних наук А. Дроздовська, що працює у відділенні морської геології Інституту геологічних наук НАН України вважає, що енергія Землі схожа з енергією біополя людини, тобто наша планета — потужний генератор біоенергетичного випромінювання і цим впливає на екологію людини.

Динаміка енергії характеризується висхідними та низхідними потоками і її випромінювання зосереджене на каркасних структурах, які у спрощеному розумінні нагадують мережу. Найдрібніша із них — мережа Хартмана має розташування із щільністю 2 м з півночі на південь і 2,5 м із заходу на схід, а найбільші мають мережі, що узгоджуються із розмірами континентів, з ними пов’язують, наприклад, відомий Бермудський трикутник, де постійно трапляються важкозрозумілі катастрофи.

Вчені вважають, що окремі із мереж збігаються із розломами земної кори, а вони, у свою чергу, відображені у рельєфі земної поверхні. На теренах Києва з ними пов’язані, зокрема, коліноподібні згини Дніпра, Либіді, Нивки, окремих ярів, балок, круті перегини у рельєфі поверхні, урвища берегів тощо.

Ширина меж великомасштабних мереж Хартмана сягає 10-20 м, а напрямок — широтно-меридіональний. Цікаво, що у Києві ці лінії вчені «вписуються» у розташування культових споруд на території міста. Відомо, що всі давні церкви чітко збігаються із каркасними структурами. А київські вчені А. Дроздовська, Р. Фурдуй, А. Слензак, А. Савченко, В. Стеценко та інші з’ясували, що осі куполів давніх церков співпадають із осями позитивно заряджених вузлів мереж.

Випливає, що давні зодчі Києва володіли методами, схожими на сучасні біолокаційні. Вірогідніше за все, це були інтуїтивні відчуття, що передавалася із покоління до покоління.

У відповідності із розташуванням каркасних структур розміщуються так звані «духовні куполи». Один з таких «куполів» письменник Олесь Бердник розміщує над старовинним місцем біля Дніпра. Тут значні потоки доброчинної енергії енергія, де людина «чує бога», переймається життєдайними силами, високою духовністю, чистотою думок. Це приклад позитивних для людини зон.

Один з найяскравіших прикладів — Андреевская церковь, що розміщена на дуже потужній енергетичній структурі доброчинного характеру, а сам вузол перетину каркасних ліній збігається із віссю куполу. Вважається, що саме тут відбувається «очищення», своєрідний контакт віруючих із біоенергетичними потоками Землі.

Несподіваною, навіть для вчених, виявилася виразна закономірність зв’язку розміщення багатьох культових споруд на теренах Києва із мережею розломів земної кори, що встановлена Р.Фурдуєм. Розмістивши на карті сучасних та давніх церков, соборів, костьолів, синагог, каплиць, цвинтарів та інших будівель і об’єктів, він одержав мережу, яка на 80% збіглася із мережею, що складається із ліній двох напрямків: а) північне-західного (305°); б) північно-східного (20°). Така мережа давно відома геологам і виразно простежується на космічних знімках. Отже, давні зодчі культових споруд та їхні замовники, чисельні визначні постаті давніх релігій своїм неординарним духовним розвитком, а можливо розвиненими інтуїтивними відчуттями спрямовували розміщення такого роду споруд у зонах позитивної для людини енергетики, у тому числі — біоенергетики. Сучасні вчені доводять, що місця під культові споруди завжди ретельно досліджувалися і навіть вказують на ймовірне використання тієї методики, яка у даний час зветься біолокаційною. У таких максимально енергетизованих точках на біополе віруючого здій­снювався досі не зовсім відомий вплив земних надр, що возвеличував духовні та фізичні властивості людини.

Подальший аналіз виявив, що по лінії А-Б розміщуються, переважно, культові споруди, як втілення місць із позитивною енергією надр. А по лінії В-Г ніби вишикувалися заклади і місцевості, що тісно пов’язані із негативними емоціональними чи, навіть, біоенергетичними полями: Лук’янівський і Звіринецький цвинтарі, Лук’янівська буцегарня, Дегтярівська богадільня, Александрівська (Жовтнева) лікарня та ін.

Р. Фурдуй відзначає ще одну «пікантну» рису у сучасній забудові Міста. За його даними, одна із негативних біогеоенергетичних зон простягається на відомий киянам пагорб та косогір, де у даний час побудовано музей Великої вітчизняної війни та па­м’ятник «Мати-Вітчизна». У давні часи тут ніхто не оселявся і не будував, а сучасні споруди одразу ж після зведення викликали чимало негараздів: просідання, руйнування окремих частин комплексу В результаті тут постійно проводяться відновлювальні роботи.

Не найкращим місцем для оселення є також район так званого «Царського села», забудованого лише останніми десятиліттями.

Житлові будинки слід узгоджувати із мережею Хартмана — у широтно-меридіональному напрямку, тобто так, як розміщено собори. Це полегшить життя людей у помешканнях, послабить вплив небезпечних енергій на людину, полегшить вибір місця для ліжок, робочих місць, тобто, тих місць, де людина перебуває тривалий час у стаціонарному положенні. Варто знайти біолокаційною рамкою стінки «малих» мереж. Принаймні, все це можуть здійснити фахівці з біолокації.

Професор І. Павловець детально досліджував геопатогенні зони Києва. Він подає такий приклад щодо наслідків розміщення одного із житлових будинків. П’ятиповерховий будинок було заселено 1979 року. У зв’язку із великою кількістю хвороб та летальних випадків мешканці будинку звернулися із проханням до районної адміністрації провести обстеження будинку. Над цим працювали оператори біолокації із Київського об’єд­нання «Геопрогноз» Ю.Сухомлинов та Н.Шевченко. З’ясувалося, що будинок розташований у геопатогенній зоні, пов’язаній із тектонічним розломом земної кори. За 15 років тут померло 52 особи (це у 5-ти поверховому будинку на 4 під’їзди!) переважно від інсульту, онкологічних хвороб, а 4 особи здійснили самогубство.

Спеціалістами підраховано, що у геопатогенних зонах природне біополе людини значно зменшується, а у доброчинних посилюється у 3-4 рази.

Чи можна нейтралізувати негативний вплив геобіологічного випромінювання Землі? Існує більш ніж 130 винаходів, здатних оптимізувати його, які професор І.Павловець класифікує таким чином:

1. Матеріали, що поглинають випромінювання: синтетичні плівки, мі­не­рали, віск, папір та ін.

2. Відбивачі — покриття із металевих плівок на ізолюючих підкладках із
синтетики.

3. Захисний одяг із особливих тканин з металевими нитками або
нашивками із фольги.

4. Прості пристрої, на зразок антен, що відводять негативну біоенергію,
які людина носить при собі, різноманітні пристрої, що відхиляють потоки не­­га­тивної енергії.

5.         Прилади, що вловлюють або відхиляють біоенергію, різні генератори,
модулятори, решітки та цілий ряд інших заходів.

До речі, один із подібних заходів запропонував ще К. Ціолковський, що разом з академіком В. Вернадським вірив у існування космічної і земної біоенергій.

Чимало київських вчених намагаються зясувати сутність біоенергетичного випромінювання та вивчити його вплив на людину, існують різні гіпотези, наукові концепції, винайдено певні прилади, проведено вимірювання та експерименти. Так, доктор геолого-мінералогічних наук О.Слензак розробив гіпотезу, що пояснює чинники та умови утворення геобіологічної енергії. Це відбувається, на його думку, на величезній глибині у сотні кілометрів у так званій верхній мантії та у земній корі. Кора і мантія мають блокову будову, взаємне переміщення таких блоків по латералі та вертикалі спричинюють появу нової енергії. Відомі форми механічної та хімічної енергії таким способом супроводжуються геобіоенергетичними потоками.

По території Києва відомі конкретні дослідження А.Дроздовської, І.Павловця, З.Гречишнікової, Р.Фурдуя. Досить плідним є досвід 20-річної роботи групи В.Стеценка, на основі якої було створено науково-теоретичну геологічну партію із біолокаційних досліджень при виробничому об’єднанні «Укргеологія». За результатами досліджень запропоновано модель енергетичних взаємодій об’єктів матеріального світу із навколишнім простором. До речі, основою моделі стала ідея А.Охатріна про розумні «мікролептони», що заповнюють матеріальний світ.

У даний час відомості про можливий сприятливий чи несприятливий вплив внутрішньої енергії Землі на різні аспекти життєдіяльності живої природи і абіотичних процесів можна деталізувати. Зокрема, науковою групою В.Стеценка проведено спеціальні біолокаційні дослідження на значних обширах Євразії, від Карпат до до Камчатки, а на теренах Києва — у Києво-Печерській Лаврі, Софії Київській, Кирилівському монастирі. Досліджено чималу кількість київських теплотрас, виробничих та житлових приміщень, окремих осель. Щодо Києва, то встановлено певні закономірності роміщення так званих каркасних структур, або мереж, де значно розрізняється вплив енерго­інформаційних потоків. Можна визначити такі категорії: а) смуги енергетичних аномалій завширшки 20-50 м, що розміщені через кожні 2-3 км (ймовірно, пристосовані до геологічних розломів); б) завширшки у 3-5 м через кожні 200-300 м (так звані динамічно активні зони); в) завширшки 20-25 см через кожних 2-2,5 м (так звана мережа Хартмана) та ще мережа більшого масштабу. Виразною виявилася закономірність сильнішого впливу на людський організм великих мереж, тому, розломи Землі різних рівнів, у тому числі — новітні геологічні є об’єктами обов’язкового геологічного картографування.

Навколо Києва у широтному, меридіональному чи інших виразних напрямках фіксуються розломи земної кори, вирізняються місця їхнього перетину між собою. Одні розломи — трансрегіональні — перетинають простори чи не усієї Східно­євро­пей­ської рівнини, інші — регіональні — стосуються теренів нашої держави.

У районі Києва встановлено гігантський підземний уступ — східний край Українського кристалічного щита, що розламує значні за площею товщі осадових порід. Сама осадова товща, яка вкриває цей уступ, не витримує різниці у висотному положенні і розтріскується — у цьому разі на теренах Києва виникають розломні порушення, які є джерелом енергетичних потоків земних надр. Утворенню і пожвавленню малих розломів сприяють відлуння далеких землетрусів, особливо тих, що прямують сюди із найбільш тектонічно активної зони Румунських Карпат — із зони Вранча.