ДІАГНОЗ — ГЕНЕРАЛІСИМУС (нотатки на цоколі самопального «новодєла» вождю)

Спочатку про кіно і німців. Документальне кіно і справжніх, до зубів озброєних німців. На початку 1942-го року радянські кінодокументалісти відзняли повнометражних хронікальний фільм «Велика битва під Москвою». Трагічну епопею пізньої осені-зими 1941-го знімали фронтові кінооператори. Для декого з них це була остання в житті зйомка. Бо неписаний кодекс цієї професії вимагає знімати події як мінімум у першій лаві, а зазвичай — вибігши поперед неї.

Картину показали головному цензору, а також Головкому і найбільшому другу радянських дітей та фізкультурників. Сувора правда життя викликала у тов. Сталіна відверте роздратування: «Не вистачає епічності і розмаху! Перезняти!»

Нагадаємо, картина була хронікально-документальною!

Аби її перезняти, треба було б іще раз розіграти битву під Москвою, звісно, по узгодженню з німецькою стороною. Ідіотизм, скаже сучасний молодий глядач? Як на ті часи — ні! Зробили ось що: з фронту (!!!) зняли кільканадцять великих військових підрозділів, серед них танкові та авіаційні, і розіграли у глибокому тилу (звісно, радянському) оту саму епічність, якої так бракувало вождю.

У що обійшлись ці кінематографічні забави вождя і без того ослабленій Червоній Армії, можна лише здогадуватися. На той час Генштаб на найвищому рівні розподіляв кожний окремий танк і літак, що сходили з конвеєрів. А тут — танкові корпуси і авіадивізії в війнушку бавляться.

Тепер — про найболючіше. Ціну перемоги. У 1945-му на якомусь там банкеті Генералісимус, між іншим, кинув цифру: з радянського боку сім чи вісім мільйонів загиблих. Вже було відомо, що німці втратили десять мільйонів, тож — «наше дєло правоє, ми перемогли».

І більше до цієї теми за життя Сталіна ніхто не повертався. І тільки 20 років потому Хрущов мусив назвати цифру, ближчу до реальної — 20 мільйонів. І знову 20 років мовчання. Хоча ні — були фронтовики, котрі ставили під сумнів і цю версію, був Висоцький, котрий співав : «Наших сорок миллионов полегло…», але в усіх підручниках фігурував хрущовський офіціоз.

І лише через 65 років після Перемоги оприлюднена начебто остаточна цифра, котра начебто не повинна підлягати сумнівам, а тим більше — перегляду. Вісім мільйонів 600 тисяч бійців і командирів, а цивільного населення «і того більше». Привіт від товариша Сталіна! З домовини під кремлівською стіною.

Та от що цікаво: ну нехай буде 8 мільйонів 600 тисяч. Німецькі джерела подають цифру радянських військовополонених за всю кампанію у 4,6 мільйона. З них понад 3 мільйони померли у таборах, на етапах і пересилках або були страчені у штрафних концтаборах. Німці — народ акуратний, не вірити їхній статистиці немає підстави. Тим більше, що сучасні російські історики проти таких даних не заперечують. І уточнюють, що живими з полону повернулося 1,5-1,8 мільйонів. Усі вони пройшли відповідну обробку НКВС-МДБ, в результаті якої 233 тисячі помандрували знову за колючий дріт, тільки вже радянських таборів, а 400 тисяч відправлено до так званих «трудових батальйонів». Така собі версія примусових каторжних робіт.

І можна було би повірити, що втративши чотири з п’яти мільйонів загального складу у перший рік війни, Червона Армія миттю навчилася воювати і далі била ворога, як у тій пісні співалося, «малою кров’ю, могутнім ударом». Та от відомий сучасний російський історик Борис Соколов ще три роки тому розкопав — увага! — ОФІЦІЙНІ дані про безповоротні втрати серед радянського офіцерського корпусу у 1941-45 рр. Оскільки в Червоній Армії на одного офіцера припадало в середньому 25 рядових, то, як ви здогадалися, маючи кількість полеглих офіцерів, можна швидко встановити масштаб загальних втрат. Так от, цитуємо Б.Соколова: «Якщо загальна кількість назавжди втрачених офіцерів склала 784 тисячі, то загальні втрати Червоної Армії нараховують 28,5-29 мільйонів!». До речі, така кореляція стосовно людських втрат в арміях усіх країн-учасниць Другої Світової Війни визнана найточнішою.

У згаданих російських офіційних джерелах йдеться про 20 мільйонів самого лише цивільного населення СРСР. Додайте до цього ще майже 30 мільйонів людей в одностроях. І ви зрозумієте, наскільки неприпустимо блюзнірським є, даруйте, зіпання сучасних українських «лівих» про якийсь там полководницький геній Генералісимуса.