Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРИХОВАНА ЕНЕРГІЯ МОЖЕ ВИБУХНУТИ

Продовжуємо обговорювати тему українського шляху в новочасній вітчизняній історії, порушену, зокрема, в статті «Допоки?!.», яка опублікована в четвертому числі нашої газети за цей рік.

Щороку, наприкінці січня, учергове згадуючи День пам’яті Героїв Крут, не хочеться знову переповідати відому вже й, безумовно, героїчну історію подвигу Студентського куреня. Наголошу на іншому. Крути — це наслідок неспішного й безпечного способу будувати власну державу, який чомусь фатально повторює національна еліта. Це той гріх, який завжди провокує такі невиправдані жертви, як Крути, чи відчайдушна самопожертва юних вояків УПА. Не можна, щоб серед політичного галасу ми залишилися байдужими до напруги молодих нервів тепер. Мусимо почути голос молодих, бо, може, саме зараз, серед української молоді зріє черговий спалах особистої самопожертви. Якщо не почуємо, то може статися біда. Але не повинна статися, бо вже досить українських жертв. Від нас залежить, щоб молодь більше не платила життям за власний максималізм. Молоді живуть ніби поряд з нами, думаючи про нас, старше покоління, і не сприймають нас, бо самі, немов натягнута струна, прагнуть вже зараз інакшого сучасного життя.

Старше покоління еліти й політиків давно викликає роздратування в молоді, і вибух емоційного чину може статись буквально завтра. Хтось гадає собі, що все йде на краще, продовжуючи творити безлику політику й терпіти безпринципних національних лідерів. Але скоро впадуть національні авторитети перехідного часу, і це може стати детонатором жертовного вибуху протесту молоді проти чергової пошесті депресії старих патріотів.

Наш безпринципний спосіб захищати рідну мову вже породив відчайдушний проект-протест «Не будь байдужим» Сашка Положинського. Чи допомогли ми перетворити цей чин молодих українців у всеперемагаюче загальнонаціональне явище? На часину нас схвилювала смерть Максима Чайки від ножа україноненависника, але це так і не обурило переважну частину українців, як це буває між націями, де панує взаємна підтримка та любов. Наші міста не заповнили віча протест і влада не відчула потужної присутності українців в Україні. Більшість населення України і досі бачить себе маленькою громадою одноосібників, залежною від переважно чужого зверхника, чиновника, скоробагатька. Так живемо і так обираємо владу, неодмінно й приречено цькуючи когось із своїх, бо так робить ота сильніша й нахабніша верства. Готові знову обирати між злом відкритим і витонченим під маскою добра. Ми обираємо маски і потім жаліємось.

Чомусь саме зараз виникає передчуття чогось недоброго. Бо українця налаштовано проти українця, збито з пантелику навіть не ворогами, а нашими вчорашніми національними лідерами.

Вчора вони збирались у претензійну Національну Раду, щоб підтримати кандидата Віктора Ющенка, а нещодавно закликали українців голосувати за ілюзорний український прорив без руху й прориву в потрібному напрямі — до вершини національної держави. Цим самим допомагають присипляти націю замість того, щоб закликати до переможної боротьби з відкритим опонентом. Допоки наша еліта підтримуватиме чужі ілюзії, мимоволі впадаючи в гріх пособництва фатальному присиплянню нації людьми, яким українське не болить?

Українцям, особливо молоді, потрібні сучасні праведники українського духу, а не національні грішники перехідного періоду. Чому серед нас можуть бути праведники чужого світу, а свої після кожних виборів дочасно падають униз, в болото, щоб через півстоліття фахові історики таки доробили їм крильця ідеалу? Ми надто ідеалізуємо себе і собі подібних, це для нас як фатальний наркотик, що губить перспективу молодого покоління.

Молодь не погодиться йти нашими стежками й вибирати менше із двох зол. Настане час, і молодим таки вдасться вирвати Україну з кишені світових лихварів, зсунути геть патріотів-балакунів, учинивши подвиг козаків перед очима байдужого й заздрісного натовпу. Можливо, вкотре на очах слабкого, слізливого українства хтось молодий зіграє свій яскравий і жертовний бій і хтось до речі згадає про Крути. А може, й ні, бо є ще час зарадити не накликаній біді, є час побачити в усьому не політику, не вибори, а рух живий до української мети.

Володимир Ференц
Портал українця

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com