Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ОРШАНСЬКА БИТВА 1514 р.

Оршськая битва (1514 рік) — найбільша військова перемога Великого Князівства Литовського над Росією. Війна з Росією, що почалася майже одночасно із створенням російської держави в другій половині XV століття, тривала ніяк не менше, ніж війна з хрестоносцями — 175 років (1492-1667 рр.). У цей період Литва з Росією воювала дев’ять разів, а перерва між війнами не була довша за одне покоління (25-27 років).

Білі плями прикривалися казками про «вічну дружбу російського і литовського народів». Один з авторів згаданої книги, історик Рімантас Ясас висловлював жаль, що і тепер все ще не написана історія воєн з Росією — це другий період боротьби Великого Князівства Литовського за виживання, без якого неможливо зрозуміти історію цієї держави.

Більшість цих воєн, за винятком п’ятої і сьомої, почала Росія. Литовські землі знищувалися, територія зменшувалася. Вирішального удару завдала дев’ята війна, під час якої до Литви і Польщі вторглася ще і Швеція. Цей період відомий під назвою Потоп, після якого литовські маєтки і замки опинилися в руїнах, і у багатьох випадках вже не піднялися. У 1772-1795 рр. її розділили Росія, Пруссія і Австрія.

Битва при Орші нагадує часи, коли після перших, нескінченно хворобливих ударів Росії, втративши без малого третину території, Велике Князівство Литовське зібралося і змогло надати відсіч експансії Росії.

У 1512 році Московський великий князь Василь III почав четверту війну з Литвою. Тоді династія Ягеллонів була на вершині своєї могутності. Імператор Німеччини Максиміліан I Габсбург, який, скориставшись війною, зав’язав дружні відносини і з Василем III. Максиміліан I мав намір створити широку коаліцію проти держав Ягеллонов. Представники роду Ягайло опинилися б в оточенні ворожих держав.

Положенню Литви було важким, коли 30 липня 1514 року Росія зайняла Смоленськ. Подальший шлях на Литву (Дніпровський коридор) захищав побудований ще Вітовтом з каменя і дерева Оршський замок, у напрямі якого Василь III послав свої основні сили — військо в 80 тисяч вершників.

Сигизмунд Старий зібрав військо в 32,5 тисячі вершників і 3 тисяч піхотинців з Литви і Польщі. З 4-5 тисячами воїнів Сигизмунд залишився в Борисові, а решта війська під управлінням гетьмана Костянтина Острожського попрямувала до Орші.

27 серпня литовсько-польське військо, переправляючись через Березину, вперше зіткнулося з полками Росії, які були розбиті. Розбиті були також і ті московські війська, які намагалися перешкодити литовському війську переправитися через річку Друть. Тоді російське військо переправилося на лівий берег Дніпра і розташувалося між Оршей і Дубровником.

Тут 8 вересня 1514 року відбулася вирішальна битва. Воїни Литви і Польщі успішно переправилися через Дніпро. Командири московського війська діяли незграбно. Остаточно порядки ворога розладнав Костянтин Острожський, зробивши обманний маневр. Так само, як і хрестоносці в битві при Грюнвальді, росіяни повірили обманному відступу литовців і кинулися наздоганяти їх, аленаразилися на замасковані гармати. Росіяни були повністю розбиті. За словами Сигизмунда Герберштейна, загинуло 40 тисяч воїнів. Василь III відмовився викупляти полонених, заявивши, що вважає їх померлими...

Перемога не була використана повною мірою. Костянтин Острожській тільки в кінці вересня дістався до Смоленська і не зумів його зайняти. Але, скориставшись цією перемогою, правителям з роду Ягайло вдалося зруйнувати союз Москви і імператора Максиміліана I.

Протягом 40 років після цього Москва не насмілювалася нападати на Литву, що дозволило їм дещо зміцнитися (вона навіть намагалася, правда, невдало, сама нападати на Росію). Саме під час цього передиху був створений перший статут Литви, побудований ренесансний Палац правителів, почато книгодрукування, розповсюджувалися ідеї ренесансу і реформації. Проте пізніше Литву чекали нові випробування.

Білоруський історик Уладзімір Єгоричєв вважає, що «територія Білорусі в цих війнах була лише плацдармом, постачальником військових матеріалів. На етнічній території країни ворогували і вершили свою політику магнатські угруповання Речі Посполитої і Литви, правили королі Сигізмунди й Августи... Роль і місце білорусів у Оршанській битві можна розглядати лише в загальному руслі політики Речі Посполитої і Литви того часу, але аж ніяк не можна їх назвати захисниками власної Батьківщини. До речі, син К.Острозького, князь Костянтин Костянтинович — талановитий воєначальник — зміг розглянути в усій військово-політичній ситуації того часу стратегічну мету Ватикану та Польщі — покатоличення східнослов’янських земель. Він покінчив з політикою ВКЛ і перейшов на службу до князів московських».

Є й інші думки: «Сьогодні досить складно однозначно визначити національну приналеж­ність тих, хто боровся в той день під Оршею. Безсумнівно од­не: кістяк армії Великого князівства Литовського складали воїни з білоруських земель... Для білорусів це була справедлива війна. Напевно, не варто політизувати значення Оршанської битви стосовно до нинішніх реалій. Адже сучасна Бєларусь — це не Велике князівство Литовське, а нинішня Росія — це не те Московське князівство, війська якого протистояли війську ВКЛ», — вважає білоруський історик Алесь Довнар.

Українські історики чомусь не надають битві під Оршею належного значення. В найбільш фундаментальних виданнях — лише короткі згадки, а спеціальних праць, присвячених цій події не видно.

«В жовтні (1508) уложено між Москвою й Литвою вічну угоду. Москва зріклася претензій на руські землї В.Кн.Литов­ського (спеціально вичислені тут місця, що були театром повстання: Овруч, Житомир, Туров, Мозирь і т.і.); Жиґимонт признав право свобідного виходу до Москви сторонникам Глинського... Епільоґом повстання була московська війна, розпочата 1511 р. — вона таки, здається, сталася не без впливу Глин­ського. Метою її був Смоленськ, і Герберштайн ка­же, що Василь прирік, якби удалося Смоленськ здобути, віддати його Глинському. По тих походах Мос­кві в 1514 р. удалося дїй­сно здобути Смоленськ, і задержати в своїх руках, не вважаючи на страшну катастрофу московського війська під Оршею, де побив його того ж року (1514) Константин Острозький. Але Глинський Смоленська не дістав», — про цю битву як про епізод повстання бунтівного князя Михайла Глинського пише Михайло Грушев­ський в «Історії України-Руси». Радянські історики і про це не згадували.

І за радянських часів, і тепер росіяни воліють не згадувати про битву під Оршею. Хоча півтора сторіччя тому Сергій Соловйов у 5-му томі «Історії Росії з найдавніших часів» так описував цю битву: «...Великий князь велів своїм воєводам рушити проти короля; той, залишивши при собі чотири тисячі війська в Борисові, інші — під начальством князя Костянтина Острозького відправив назустріч московським воєводам, у яких, за іноземними звістками, було 80000 війська, тоді як в Острозького — не більш 30000. Після декількох невеликих сутичок наприкінці серпня Челяднин перейшов на лівий берег Дніпра біля Орши і тут вирішив чекати ворога, не перешкоджаючи йому переправлятися через ріку, щоб тем повніше була перемога. 8 вересня 1514 року відбувся бій: росіяни почали напад, і довго по обидва боки билися з перемінним щастям, як нарешті литовці навмисно обернулися втікати і підвели росіян під свої гармати; страшний залп зім’яв атакуючих, привів їх у розлад, що незабаром перекинувся і усьому війську московському, яке потерпіло страшну поразку: усі воєводи потрапили в полон, не говорячи вже про величезну кількість убитих ратників; ріка Кропивна (між Оршею і Дубровною) загатилася тілами москвитян, що у втечі кидалися до неї з крутих берегів. Сигізмунд, сповіщаючи лівон­ського магістра про Оршинську перемогу, писав, що москвичі з 80000 утратили 30000 убитими; узято в полон: 8 верховних воєвод, 37 начальників другорядних і 1500 дворян; але після з литовського ж докладного перерахування довідаємося, що всіх полонених, як узятих на Оршинській битві, так і в інших місцях, було 611 осіб. За московськими звістками, Острозький спочатку займав Челядніна мирними пропозиціями, а потім раптово напав на його військо; перший вступив у битву князь Міхаїл Голіца, а Челяднін із заздрості не допоміг йому; потім литовці напали на самого Челядніна, і тоді Голіца не допоміг йому; нарешті, ворог напав втретє на Голіцу, і Челяднін знову видав останнього, побіг і тим вирішив долю битви; але москов­ські джерела згодні з литовськими щодо страшних наслідків Оршанської поразки».

Хоч як би там було, але головною діючою особою битви був українець князь Костянтин Острозький (1460-1533). На Волині він був найбагатшим і найбільш впливовим українським магнатом. Великий князь литовський і король польський високо цінував князя Костянтина і пов­ністю йому довіряв. Князь Костянтин у 1530-х роках займає найвищі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, він воєвода Трокський і він найвищий гетьман Князівства Литовського. Ці високі посади зробили князя Костянтина Івановича фактичним керівником усієї Литви. Тож дивною видається версія білоруського історика про його перехід на «московську службу». Це був славний полководець: він 60 разів перемагав у боях з татарами, волохами та москвинами. І тільки два рази програвав бій. Король Зигмунт І Старий двічі робив гетьманові Костянтину величні тріумфи — у Вільні та в Києві — як переможцеві. Це ж зробило князя Костянтина Острозького славним на всю Європу. Припускають, що він міг сприяти друкарській і видавничій діяльності Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини. Сучасний український історик Леонтій Войтович, здається, найбільш правдиво описав битву в своєму стислому викладі: «В знаменитій битві під Оршею князь К.І.Острозький з 30 тис. війська скористався з взаємної зависті двох московських воєвод князя М.І.Голіци-Булгакова та І.А.Челядніна і розгромив 80 тис. московського війська... Ця битва потрясла сучасників... Під Оршею основну роль зіграли білорусько-українські війська».

Звичайно, під командуванням гетьмана Костянтина Острозького воювали під Оршею і польські коронні хоругви, і німці-артилеристи, і жителі земель, які зараз належать Литві та Білорусії. Однак не забуваймо ж, що шляхта й прості вояки у війську Великого князівства Литовського здебільшого походили з Волині, Підляшшя, Берестейщини, Поділля, Київщини, Сіверщини. Тоді під Оршею експансію Росії зупинили аж до лівонських походів Івана Грозного. Про значення битви свідчать відомості про неї у тодішніх хроніках, а також унікальна картина, написана близько 1524 року на замовлення польського короля Зигмунта (Сигізмунда) Старого у стилі тодішнього німецького батального малярства.

Підготував
Андрій ГУСЄВ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com