Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ДРАБІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ, АБО СПРАВА «ГРЕНАДЕРІВ»

На початку 1930-х років українське селянство опинилося на порозі нової громадянської війни. У лютому 1930 року частка колективізованої землі була найбільшою за весь період кампанії. Але тиск держави на селян був настільки сильним (тут і форсування колективізації, і усуспільнення домашньої худоби, і вилучення посівного зерна, і обшуки, штрафи та компенсації), що це не могло залишитися без наслідків. Однією із розповсюджених форм активного опору селян були терористичні акти, які фіксувалися органами ДПУ: підпали майна, побиття, поранення, убивства, здійснювані проти представників радянської влади та сільських активістів і комуністів. Найпоширеніші виступи — зрив зборів з питань колективізації, розбір усуспільненого майна і худоби, колективний вихід із колгоспів, жіночі бунти, забій власної худоби, розпродаж майна. З кінця січня 1930 року характер селянських виступів став змінюватися, вони набули рис організованості. З’явилися спільні виступи деяких сіл, створювалися озброєні загони, висувалися альтернативні селянські керівники. Селяни розганяли сільради, озброювалися вилами, сокирами, ножами, інколи рушницями й обрізами, рили навколо сіл окопи, виставляли пікети на дорогах. Селяни виступали з гаслами: «Нам не треба Радянська влада, яка грабує селян!», «Змінити сільради старостами!» На Правобережжі були висунуті гасла самостійності України: «Геть Радянську владу! Хай живе самостійна Україна!» Один з таких селянських виступів відбувся на Черкащині і ввійшов у історію під назвою Драбівське повстання. Матеріали по справі цього повстання зберігаються у Державному архіві Черкаської області. Розкрита органами ОДПУ група діяла на території Прилуцького, Черкаського, Лубенського та Кременчуцького округів. За оцінкою ОДПУ, це була потужна контрреволюційна організація, яка готувала збройне повстання з метою повалення радянського режиму і проголошення «Української незалежної народної республіки». Початок активності цієї організації збігся з початком «ліквідації куркульства як класу» (осінь 1929 року).

За матеріалами слідства, керівництво організацією здійснював «контрреволюційний центр», що містився в Києві, через своїх емісарів (їх нібито було більше 200), які мали організувати районні та підрайонні повстанські комітети.

У справі під назвою «Гренадери» (Драбівське повстання) проходили учасники повстанських груп цілої низки сіл. Сільські повстанкоми були керовані підрайонними комітетами, які діяли в селах Перервинці, Свічківка та Білоусівка. Повстання мало відбутися навесні 1930 року, але було перенесене на весну 1931 року. Та одна з груп у селі Перервинці не була згодна на перенесення строку, вирішила виступити самостійно і встановила дату виступу — 6 квітня 1930 року...

Драбівське повстання почалося в запланований час. За вказівками підрайонного комітету виступили кілька населених пунктів: Перервинці, Митлашівка та Драбів. Кіль­кість повсталих досягла більш ніж 100 осіб. Повсталі селяни були озброєні гвинтівками, обрізами та револьверами-«наганами». Мали вони й холодну зброю.

Під час збройного виступу було вбито 7 сільських активістів-комнезамівців, здійснено напад на станцію Драбів, де було захоплено і перервано телеграфно-телефонний зв’язок, підпалено будинок Нарсуду та захоплено зброю, що там зберігалася. До повстання були готові й інші групи селян — із сіл Филиповичі, Круподеринці та Білоусівка.

Та повстанню не судилося перемогти. В той же день силами Лубенського та Прилуцького ДПУ воно було ліквідоване. Під час слідства було заарештовано 89 активних учасників повстання. 20 з них було розстріляно, інші отримали різні терміни ув’язнення. Всі засуджені по справі Драбівського повстання були реабілітовані у 1989 році.

Розгром Драбівського повстання і арешт повстанських груп не припинили діяльність повстанців у інших селах. Ті повсталі селяни, котрим вдалося уникнути арешту, пізніше об’єднались вже в Пирятинському районі, де вчинили низку пограбувань і терактів проти представників сільської радянської влади.

В цілому селянські виступи 1930-х років залишилися стихійними і були швидко придушені. Та історія селянського опору мала величезне значення й показала, що навіть в умовах тоталітарної держави селянство активно чинило опір системі.

Тетяна ГРИГОРЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com