Церква і політика

Як відомо, напередодні президентських виборів зростає не лише політична напруга, а й дискусії про значення і вплив політичних процесів на релігійне життя. І це невипадково тому, що справжній християнин не може бути поза політикою як явища, спільного для усіх.

Православний християнин повинен впроваджувати заповіді Божі і християнські ідеали у всі сфери свого земного буття. Відсутність у житті сучасної людини чітких моральних принципів, ідеалів і їх дотримання небезпечна, тому що руйнуються вну­трішні духовно-ментальні цивілізаційні основи розвитку людства. Сучасне суспільство давно вже відчуває свою безпорад­ність перед потоком ідеології споживання, уседозволеності, «войовничої» секуляризації і обвалом національно-світоглядних цінностей, які століттями складали фундамент розвитку цілих окремих держав. Не в змозі і православні християни на самоті відстояти ті або інші традиційні релігійні цінності на тлі ідеологічного плюралізму й секулярного хаосу. У цих умовах виникає потреба реабілітації активної політичної діяльності, заснованої на християнській моралі та соціальному підґрунті Правди Божої. Але на практиці великий спектр політичної проблематики, на жаль, стає сферою лише безвідповідальних політичних спекуляцій, соціально-політичного популізму і телевізійних шоу-ілюзій, що цілком відбивають значну беззмістовність дій і вчинків нинішньої так званої політичної еліти України та інших країн. І справа не тільки в тому, що не дозріли об’єктивні умови для повноцінної політичної самоорганізації пострадянського українського суспільства, а в тім, що сучасна людина, відкидаючи релігійні цінності, абсолютизує ідеологію будь-якої земної влади, впадає в поклоніння одній полі­тичний силі фінансово-олігархічних кланів, або обожнює силу та харизму одного політичного лідера.

З християнської точки зору: щоб бути свідомим патріотом рідної України, не треба лише говорити про національну ідею та національні інтереси, а треба і робити все, щоб в країні були втілені основи соціальної справедливості, справжньої людяності і Правди Божої. Справжні духовні лідери, політики та патріоти держави повинні втілювати найкращі досягнення сві­тової демократії, впроваджувати стандарти соціальної стабільності у життя, турбуватися про теперіш­нє і майбутнє наших дітей, прагнути до того, аби наші діти та онуки жили в кращих умовах, ніж сьогодні доводиться жити кожному з нас.

Доктринальний досвід християнської соціальної думки надзвичайно великий і глибокий. Він має невичерпні пізнавальні можливості й здатний розкривати вказані грані політичної реальності і висвітлювати такі смислові метафізичні відтінки сучасної політики, які приховані від сучасного секулярного світу непомітною завісою релятивізму й політичної кон’юнктури. Внесок, що вносить православна думка в пояснення сучасних соціально-політичних реалій, досить істотний і вагомий. Ці слова повною мірою зберігають свою значимість і актуальність, якщо говорити про діалектику ідеології в су­с­пільній свідомості політичної реальності. Безумовно, як комунізм, так і західний лібералізм взагалі заперечують право релігії на будь-яке домінування у суспільній свідомості, рахуючи проповідь Церкви — «промиванням мозків» і «одурманенням» суспільства. У цих умовах формування політичної культури без авторитетного голосу Православної Церкви не здатне стати цілісним алгоритмом духовного від­родження суспільства і стає вкрай проблематичним у своєму втіленні в реальність життя.

Богословський і полі­тологічний аналіз сучасних процесів політики має два рівні складності. По-перше, це триваюча донині внутрішня ідеологічна криза кінця радянської епохи, що викликала до життя цілий спектр національно-ідеологічних формул, що лежали до цього під спудом комуністичної ідеології (націоналізм, монархізм, євразійство і т. п.), що вступили в діалектичну суперечку із принципами соціалізму й комунізму, які вже стали традиційними для історії XX століття. По-друге, зовсім новий рівень ідеологічного протистояння між сукупністю традиційних релігійних основ і зовні обумовленим втручанням західного лібералізму, що здійснює свою інтенсивну ідеологічну експансію на глобальному рівні. Такий ідеологічний розклад украй ускладнює можливість знаходження цілісної формули християнської платформи і вимагає пильного аналізу всіх складових ідеологічного питання: релігійно-світоглядних, філософських, історичних і політичних, що саме по собі також представляє більшу складність. Аналіз політики, активна фаза соціальної присутності християн у житті сучасного суспільства — єдина правильна парадигма виживання і апостольського свідчення перед історією. Іншого шляху для християнина немає, якщо ми маємо намір відновити цілісність релігійної самосвідомості, виходячи із парафіяльного гетто та соціальної резервації. Можливість участі православних християн в адміністративному управлінні і політичних структурах держави виправдана прагненням працювати на благо суспільства і процвітання кожної людини в цьому земному житті, а, відтак, і зреалізувати себе на сім світі. Тому сьогодні ніщо не перешкоджає участі православних християн у сучасній політиці. Така участь може і повинна бути однією з форм християнської місії в суспільстві, якщо здійснюватиметься відповідно до Священного Передання Церкви, з нормами Євангельської моралі, зі служінням Вітчизні, з прагненням до перетворення навколишньої дійсності, за словом Христовим. Але паралельно з цим священство, церковні ієрархи не можуть брати участі у політичній боротьбі, агітації за одного або іншого кандидата у президенти, чи партій до Верховної Ради. В «Основах соціальної концепції Української Православної Церкви» зазначено: «Неможливою є участь церковного Священоначалія і священнослужителів, а отже, і церковної Повноти, у діяльності політичних організацій, у передвиборних процесах, таких як публічна підтримка політичних організацій або окремих кандидатів, які беруть участь у виборах, агітація і т. ін. Не допускається виставлення кандидатур священослужителів на виборах будь-яких органів представницької влади всіх рівнів» (Основи соціальної концепції Української Православної Церкви. — К., 2002. С. 25.).

Зрозуміло, що сучасна політика — це складний процес і не однозначна проблема, тому цілком заперечувати участь релігійних представників у політичних процесах сьогодні певних підстав, на жаль, немає. Безумовно деякі священослужителі, які мають активну соціальну позицію беруть участь у виборах до місцевих і обласних рад, підтримують окремих політичних кандидатів на пост президента України, але це без усіляких обумовлень суперечить соціальному вченню Православної Церкви і розглядається лише як виключення з загального церковного принципу від­ношення Церкви до від­критого до політичного процесу. Більше того, згідно соборному віровченню Православної Церкви, навіть високі церковні ієрархи не мають права ототожнювати свої полі­тичні погляди з позицією всієї Української Православної Церкви і виступати від імені усього Православ’я. Виходячи на передову лінію політичної боротьби, деякі православні християни не побачили, як незабаром стали слухняними виконавцями волі деяких політичних партій і олігархічних кланів. Помилково прийнявши нову політичну реальність боротьбою за Правду Божу, вони ототожнили інтереси Церкви з інтересами політичної ідеології і на­віть відвертої маніпуляції масовою свідомістю. Тому спокуса політиканства залишається реальною загрозою цілісності життя сучасного Православ’я, особливо в країнах пострадянського простору.

Християнська місія у світі це не лише апостольське служіння і просвітництво, це ще й пророче покликання та свідчення про Божественну Істину у житті сучасного суспільства, особливо у час суспільних державно-політичних трансформацій та економічних реформ. Актуальною домінантою в релігійному житті людини є осмислення абсолютних християнських цінностей в діалозі з проблемами та потрясіннями сучасного світу. Не зважаючи на ідеологічні спекуляції та політичну боротьбу, яка не вгамовано точиться в нашій молодій українській державі, православний християнин своїм життям та справжньою християнською позицією повинен підкреслювати, що у всякому політичному виборі головне — не ситуативна, прагматично обумовлена позиція людини, або партії, а вічні цінності любові, милосердя, турботи та людяності.

протоієрей Діонісій Мартишин,
доктор богослов’я,
завідувач кафедри православної культури та теології МАУП,
настоятель академічного храму дванадцяти апостолів