Так вважає вчений

Відомий літературознавець Сергій Гальченко дав розлоге інтерв’ю кореспонденці «ForUm»у. Подаємо його у скороченому виді.

- Як ви ставитеся до інтерпретації особистості Т.Г.Шевченка?

- Я ставлюся до цього негативно. Кожен дослідник має право на свою думку, але тільки якщо ця думка відповідає нормам моралі. Професор Шевельов свого часу, прочитавши публікації Бузини і професора Грабовича, сказав: «Шевченко нижче паска мене не цікавить». Я абсолютно з ним згоден.

Деякі письменники у своїх «статейках-дослідженнях» пишуть про якусь нетрадиційну орієнтацію Шевченка, але ось що я Вам скажу: дані, зібрані із архівів Тараса Григоровича і його сучасників, дають нам широкі відомості про творчість цього діяча і його характеристику як особистості.

Однак деякі люди вмудряються знаходити подібне. Наприклад, кілька років тому троє луганських дослідників - філософ, священик, і ще якийсь «пошановувач» творчості Тараса Григоровича повисмикували цитати із його поезій та щоденників і видали їх. У результаті твори набули зовсім іншого сенсу, ніж той, який є в оригіналі.

Навіть не уявляю, що було б, якби у Росії хтось написав подібне про Пушкіна, у Польщі – про Міцкевича, в Англії - про Байрона. В Україні «свобода слова» дозволяє писати таке, над чим сміятися вже навіть не хочеться.

— Через скільки поколінь, по-Вашому, Україна стане україномовною?

— Все залежатиме від культури нації. Але починати потрібно, насамперед, з наших політичних діячів. Ви ж чуєте, що в нашій владі українська мова у процентному співвідношенні звучить нечасто. У Києві, звичайно, всі користуються державною мовою, але як тільки виїдуть у Жмеринку чи Боярку, про неї забувають.

Не так давно мені довелося побувати у Секретаріаті Президента. Там коридорами ходять хлопці у модних костюмах і на повний голос говорять російською мовою. Тут потрібно говорити про національну свідомість державних діячів. Що стосується народу, то він заговорить українською мовою тоді, коли пишатиметься Україною.

- Нинішні правила української мови неодноразово хотіли переглянути. Чи варто це робити, як думаєте?

- Варто. Поясню чому. Те, що сьогодні коїться в українському медіа-просторі – це справжній безпорядок. Деякі ЗМІ, в основному – телеканали, придумали для себе окрему мову на базі старого правопису.

Навіть деякі мої колеги, молоді вчені, починають писати такою мові, яка є ні тим, ні іншим, ні третім, а чимось вигаданим.

Особисто я користуюся чинним правописом, хоча при публікації текстів наших класиків прагну відтворити мову оригіналу. Наприклад, якщо у Винниченка у тексті говорить герой, я допускаю у ньому русизми. Але якщо це мова самого автора, тут доводиться робити якусь уніфікацію.

Я прихильник того, щоб сьогодні якийсь правопис був затверджений на державному рівні, щоб було менше самодіяльності.

— Як Ви вважаєте, чому українці віддають перевагу зарубіжній і російській літературі, а не українській?

— Основна причина, як не дивно, у якості перекладу. Років 30 тому ми купували шикарні видання Шекспіра, Гі де Мопассана, Кафки. Але які це були переклади! Від них відірватися було неможливо.

Нещодавно я взяв нове видання Шекспіра україн­ською і російською мовами. Їх навіть неможливо порівнювати. Український варіант значно програє російському. Це навіть не переклад, а перефраз.

- Деякі експерти стверджують, що сучасна українська література «зависла» на початковому етапі свого розвитку. Ви так не вважаєте?

- Я з цим абсолютно не згоден. Є маса цікавих і талановитих письменників. Очевидно, таку ідею висловлюють ті, кому дуже тісно в українській літературі.

Зараз в Україні створено масу письменницьких організацій. Проте багато, на жаль, створюються не для підтримання творчості, а на противагу вже існуючим організаціям.

Ганна Гончаренко