Нема на них доктора Хауса!

Минулої п’ятниці — 18 вересня американці урочисто розпрощалися з… найдовшим у світовій історії телесеріалом. Саме цього дня вийшла в ефір остання серія фільму «Спрямовуюче світло». Аж 57 років (ми не помилилися!) глядачі дивилися казочку для дорослих — про чудодійного провінційного лікаря Джона Руледжа, котрий лікував усі хвороби, навіть ті, проти яких безсила офіційна медицина, а паралельно мирив закоханих, рятував сім’ї від розлучення, допомагав мерові ділити бюджет, шерифу — укоськувати заїжджих злочинців, а також не гірше від Макаренка перевиховував малолітніх хуліганів. Лампа, що всю ніч горіла на вікні кабінету доктора, і дала назву серіалу.

Роки минули, змінилася система оціночних критеріїв. Нинішні американські пацієнти вірять уже не казковому доктору Руледжу, а реальному доктору Хаусу. На жаль, Україна — не США. На наших телеекранах «опупея» про чудодія і на всі руки майстра тільки-но розгортається по-справжньому: у вигляді численних політичних передвиборчих шоу, як «живих», так і законсервованих. Замість скромної лампочки під абажуром — софіти телестудій, у світлі яких кандидати в рятівники від усіх і всього брешуть, не червоніючи. Чи то чудо візажу, чи то відсутність сорому — не розбереш. Але це не суттєво. Прикро, що на цей товар на чергових виборах у черговий раз знайдуться покупці, оскільки ніхто, крім них самих, не зможе вимкнути світло, що спрямовує в безодню.

Аналізувати, а тим більше опонувати передвиборчій брехні — справа невдячна і безнадійна. Бо нинішні претенденти на булаву старанно уникають конкретики. На відміну від більшовиків ленінського Разліву вони вже не обіцяють землю селянам, фабрики робітникам, а воду — матросам. Бо вищезгадані земля, фабрики і навіть вода вже давно «прихватизовані» відомо ким. Отими, що брешуть з телеекранів.

Тож звернемося виключно до одного, здавалося б, суто медичного аспекту проблеми, яку старанно оминають у своїх обіцянках герої незліченних бігбордів. Йдеться про, здавалося б, давно забутий туберкульоз, який за останні роки набув в Україні характеру епідемії. І от що з’ясувалося.

Ми не раз згадували у наших попередніх коментарях, якої невиправної шкоди завдали здоров’ю української нації інспіровані певними політиками псевдореформи у галузі психіатрії. Під приводом «боротьби за права хворих» на вулиці без усякого медичного догляду і контролю опинилися сотні тисяч людей, стан психіки яких складає загрозу для суспільства. Ми не обмовилися, вказавши на сотні тисяч. Бо згідно з медичною статистикою кількість невиліковних психічно хворих складає від одного до трьох відсотків від загальної кількості населення країни. Ці люди потребують постійного контролю і нагляду. Але ще 5% населення — це так звані психопати, чий стан психічного здоров’я погіршується через певні проміжки часу. А відтак — і за ними потрібен нагляд. Включно з тимчасовою госпіталізацією на час загострення. Нічого цього в Україні не робиться.

Та з’ясувалося, що аналогічна ситуація склалась і з туберкульозом. За радянських часів діяли закони про обов’язкову реєстрацію та лікування цієї категорії хворих. І от лише днями, та й то випадково з’ясувалося, що хтось на найвищому рівні відмінив цей по суті рятівний для здорової частини суспільства карантин.

А тепер — без емоцій. Загинаємо пальці. Спочатку під приводом реформи пенітенціарної системи на волі опинилися тисячі колишніх в’язнів-сухотників. Тут-таки якийсь людолюб і борець за права хворих відміняє обов’язкову диспансеризацію і лікування хворих на туберкульоз. Спеціалізовані лікувальні заклади перепрофільовані. Або приватизовані. Точніше — розкрадені. Вітчизняна фармацевтична промисловість знищена мало не до фундаменту. Результат — на наших очах туберкульоз з екзотичної хвороби дуже обмеженого контингенту переважно ув’язнених перетворюється на епідемічне захворювання. А що ж роблять ті, хто має нести відповідальність за це злочинне свинство? Щоб ви не мали сумнівів — розробляють державні програми боротьби з епідемією туберкульозу, основна мета яких, звісно, не боротьба з хворобою, а збагачення себе, коханих.

Воістину правий був професор Преображенський: джерело розрухи слід шукати у конкретних головах!

В.Н.