Велика кошара

У Чернігівському прикордонному загоні в січні 2009 р. трапилася надзвичайна подія. У темну пору доби біля десятка осіб у цивільному напали і захопили одне з підпорядкованих йому прикордонних відділень. Без представників прикордонного командування. Такі дії могли сприйматися прикордонниками як напад на режимний об’єкт та призвести до непередбачуваних наслідків. Опір вчинив лише командир відділення, старший офіцер М., який ще добре пам’ятає, що таке військова форма, честь і гідність офіцера, присяга. За це його віддали під суд. На скаргу до адміністрації президента (було сподівання, що президент, як колишній прикордонник, втрутиться), до Генеральної прокуратури на свавілля військового прокурора Чернігівського гарнізону Курила П.М. матері офіцера прийшла глузлива відповідь від цієї курилки. То ж судді хто?
Це так посадові особи виконують Закон України «Про звернення громадян».
Ні! Недаремно у Верховній Раді знаходиться проект Закону про ліквідацію інститутів військових прокурорів і військових судів, - рудименту і атавізму часів військового комунізму в СРСР. Ми переконані, що до кінця року він буде прийнятий. Адже такого цинічного беззаконня, абсурду і знущання над здоровим глуздом, як в цих закритих системах, вже ніде немає по всій Європі.
Попереду суди, ми будемо на них і, звичайно, опишемо подробиці цієї провокації проти прикордонників і покажемо по телебаченню. А поки що публікуємо допис з місця події від нашого громадського кореспондента.

У паскудні часи ми живемо. Бували вони колись і страшніші, але таких підлих ще не було. І брудних. Бо коли дують великі вітри перемін, вище всього здіймається сміття.

З великої країни зліпили велику поліцейську кошару, де проста людина почувається, як загнана вівця серед голодних вовків. У ній вирощують клонів без мізків і шлунків, щоб не думали і не просили їсти. Здійснюється великий план самознищення народу. Ситі їдять голодних, а ті — одне одного. Свої ж дурні, виконуючи волю міжнародних бандитів й авантюристів, зламали хребет економіці й фінансам України, знищили армію й службу безпеки, посіяли політичний хаос, кримінал, пограбували народ до нитки, а потім цинічно і нахабно заявили на весь світ: «Маємо, що маємо!» Одиниці мають, від радощів скачуть, а мільйони плачуть. З того посіяного вродило те, що й мало вродити: анархія, свавілля, брехня, тиранія, безробіття, безнадія, наркоманія, - і ще багато чого!

Безпринципні запроданці, без честі і совісті завели нас в таке болото, з якого годі і вибратися. Хіба в правовій державі військовий прокурорчик глузував би над законом України «Про звернення громадян» і одноосібно міг би давати брехливі відповіді матері офіцера, заходити до камери, де знаходиться затриманий вояк, і говорити: «Роби, що каже адвокат! Бо згною!» А підставний адвокат: «Роби, що каже прокурор! Дай десять тисяч і тебе завтра випустять з камери!» Співай, співай, дядьку, вона довга! Великої кошари великі свині!

Він уже забув, як спра­вжні козаки вивозили його до лісу і вчили бути людиною. Біда, коли таке вродиться: голосок дзвенячий, а совість свиняча. За що його колись і виперли з суддів.

Велика кошара поділена на менші, а навколо їх болото. А в тому болоті таке гаддя! Та свинячі очі болота не бояться. Хоча дерева там і люди ростуть криві. А з кривого дерева - крива й тінь. Не країна, а кімната жахів. Навіть вода заховалась глибока в землю, від сорому заховалась, вона, як сказав Л. Чумак, має на відміну від теперішніх людей, чудову пам’ять про гарні козацькі часи, честь і відвагу, мужність і бойове побратимство.

Що таке честь офіцера і бойове побратимство
м-р М. вчив в академії, але на практиці побачив зовсім інше. Ніколи не забуде він слова брехливого прокурора, який однією рукою давав слово офіцера закрити справу, а іншою давав команду якомога більше «накопати» компромату на М. Спецгрупа військової прокуратури пресувала Задеріївку денно і нощно. Зрозуміло, що брехати - не ціпом махати. Про таких кажуть: щебече як соловейко, а кусає, як гадюка.

Про те, що через продажного адвоката прокуратура вимагає хабаря, було повідомлено прикордонну спецслужбу і вище прикордонне командування. Але ж арештовувати прокурора? Було досягнуто домовленостей... Та ще й м-р М. категорично відмовився від проведення спецоперації по арешту прокурора. «Адже той також офіцер і також носить погони... цілий підполковник». Дитяча наївність. У таких людей брехня на столі, а правда під порогом. М. забув, що йому казав батько: на світі є двоє добрих людей серед прокурорів, і то один уже помер, а другий не народився. Коли тікаєш від гадюки, не шукай захисту у вовка. Продажні адвокати можуть все довести. Пам’ятаєте Штепселя і Тарапуньку?

Їх діалог: «Ну, як же вийшла твоя справа в суді з тим чоловіком, що його пес тебе покусав? - Ге, брате, він мав такого адвоката, який довів, що не пес мене, а що я пса покусав?»

Проходячи повз вій­ськову прокуратуру в Чернігові, сивий дідусь щоразу знімає шапку і тричі хреститься.

— Діду, чого ви хреститесь? - питають старого.

— А того, що приходжу повз потрійне кладовище: тут люди ховають і здоров’я, і гроші, і своє ім’я.

А кримінальні справи вони до судів так готують, як в анекдоті про добрих робітниць:

— Що наші дівчата роблять?

— Шиють та співають.

— А мати?

— Порють та плачуть. (Суди повертають на доопрацювання справи).

Ну, а що таке «спра­вжнє» бойове побратимство, український офіцер побачив уже на Чернігівщині.

Більша половина тих, з ким служив, розділяв усі труднощі і лихо, горе і радощі, дали такі покази, які вимагала прокуратура. Бог їм суддя! Але залишилися й такі, які не піддалися погрозам і тиску. Честь їм і слава! На таких трималась і тримається земля Руська. Юрист П. і прикордонний есбіст, які найпершими повинні були захистити свого офіцера, у перші ж хвилини затримання з усіх сил «тиснули» на товариша по службі, вимагали «признатися» у скоєних «злочинах». Та в них така правда, як на вербі груші.

Чернігівське командування написало на офіцера такі матеріали службового розслідування під тиском прокуратури, вони лягли в справу звинувачення ще за одною статтею. Ну добре, начальник штабу — людина нова. Але командир, командир! Якому М. служить вірою і правдою! Та що там Чернігівське командування, яке вже навіть не ходить під прокуратурою, а повзає. Вищестояще житомирське прикордонне командування відмовилось видати одну-однісіньку довідку на захист свого офіцера.

Лакузи і уві сні стоять по стійці «Струнко!» Коли стрижуть овець, радіють кози і хрюкають від захоплення вовкосвині, (це після Чорнобиля появилась нова порода). Вони ж бо не відають, що незабаром прийде і їх черга. Совість не мучить того, у кого її нема. А хто ходить з палкою, того, звісно, собаки не люблять.

А їх черга прийде обов’язково. Бо в Черні­гівській військовій прокуратурі стільки кримінальних статей в запасі, що Вам і не снилося. У них стільки статей, що навіть для деяких з них і кримінальних діянь поки що нема.

Але якщо ти собака, то не будь свинею!

Найстрашніше те, що у знищенні армії, прикордонної служби дуже активну роль відіграє військова контррозвідка. А також у політичних ігрищах, мафіозних розбірках, усуненні неугодних. Коли останнім часом посипались випадки масового отруєння вояків української армії і навіть військового ліцею, жодного разу не було здійснено ними дій на упередження, нікого не затримали.

Коли запитали у чернігівських контррозвідників, скільки вони затримали шпигунів та терористів - вони нічого не відповіли і зрозуміло — чому. Бо немає. Будуть таку контррозвідку поважати і любити та допомагати їй? Звичайно, ні! Сьогодні її ненавидять за те, що вона виконує невластиві службі жандармські функції та бере активну участь у розподілі флори і фауни на користь новітніх нуворишів. Як стало вже зараз відомо, м-р М. став жертвою у розбірці двох могутніх контрабандних груп. Великим чернігівським контррозвідником С. була розроблена нехитра операція. Чоловік не горіх, відразу не розкусили. Старшина Р., п’яничка, якого командир відділення подав на звільнення, погодився на роль Іуди. Іудушкою він вже був 4 роки, справно служив контрикам, поламав долі не одного вояка. Домовились, що він «загубить» пістолет і за «недонесення» про даний факт запропонує на ремонт приміщень 1500 грн. Сміхотворна ціна, але була б підстава... Група захоплення контррозвідки грошей в кабінеті М. не знайшла. Вони з’явилися у кімнаті відпочинку особового складу, де відпочивають десятки людей. Гроші як потрібно не помітили, спецапарат був у неробочому стані, над чим ще довго сміялися присутні. «Свідки» були доставлені через годину.

В одному протоколі було зазначено, що гроші виявлено в кабінеті М, в іншому протоколі - в іншому приміщенні.

Коли прокурор зі слід­чим побачили, що «діло» лускає, за вуха аж через місяць-два було притягнуто нову статтю «перевищення службових повноважень», за те, що М. затримав цивільних осіб на території прикордонного відділення і тримав їх до прибуття прикордонного командування. Але це ж його обов’язок!

Щодо прокуратури, то тут усе зрозуміло. Але щоб зрадити свого командира? Такого, мабуть, в Україні ще не було з
1941 р. Якщо зрада і провокації насаджуються зверху, рано чи пізно це торкнеться і зверхників. Бере-бере вовк, візьмуть і вовка. Коли чорт узяв корову, візьме і телятко. Але мені було б дуже страшно служити в такій армії. М-р М, за весь час бездоганної служби залишився в одній сорочці, у чоботях 50-го розміру, медаллю і ворогом прокуратури, ще добре, що не японським шпигуном. Майбутньому російському генералові С. забракло, мабуть, сміливості або фантазії, можливо, тому, що Японія далеко, а в спецслужби не знайшлося японської валюти. Але щоб підготувати 1,5 тис. гривень для провокації, це вже просто знущання над усією прикордонною службою. Оцінити так голову офіцера-прикордонника? Не дай - Боже, нового 1941 р. так як ви пане генерале з обласного центру здали пройдисвітам й авантюристам вояка без жодної до цього моменту претензії, який роками місив прикордонне болото, будував правдами і неправдами приміщення прикордонних застав, нехтуючи сім’єю і власними інтересами — не буде Вам прощення! У 1941 —Ви б здали всю армію, генерале Власов!

П/п-к юстиції Курило П.М. не порушив кримінальних справ проти старшини Р., який загубив табельну зброю та проти контррозвідників, які знали, що пістолета нема, і повинні були доповісти прикордонному командуванню та самі шукати зброю, тобто приховав злочини. А мав би бути гарантом законності і справедливості. Він навіть не порушив кримінальної справи про напад на прикордонне відділення, що могло призвести до людських жертв. Його треба за це судити, але ворон ворону очей не виклює. Поки що його прикривають друзі з вищих інстанцій. Поки що... Офіцера, який втратив усе: молодість, кар’єру, здоров’я, хочуть судити. «Я тебе отомщу. Ты меня долго будешь помнить!» - кричав військовий прокурор за те, що чоловік не здався і не написав явки з повинною.

Соромно за країну, в якій кожен військовик по-своєму розуміє честь офіцера. Та закономірним буде кінець тих, хто воює зі своїм народом. Згадаймо хоча б недавню нашу історію.

Суду не страшно, праведного. Але щоб не вийшло так, як колись сказав зі сумом старий орел:                  «Мені не за оте боляче, що за рішенням суду мені викололи очі, а за те, що суд наді мною вершила свиня».

З усього видно, що незабаром відбудуться грандіозні зміни. Буде створена державна комісія, яка обов’язково перевірить усі рішення військових судів, кримінальні справи, оформлені у цій закритій установі, де правди добитися неможливо, де ще панує дух військового комунізму. Члени комісії обов’язково зустрінуться із засудженими військовими судами – і країна... здригнеться від жаху. Буде написана не одна книга. Пора!

А поки що... мати офіцера прокляла тих, хто поламав життя її сина. У чернігівському прикордонному загоні надзвичайні події одна змінює іншу. Материнське прокляття сильніше за вирок будь-якого суду, тим паче неправедного... Ніколи не побудуєш своє щастя на нещасті інших. І ніколи не смійся над чужим горем, бо над своїм заплачеш скоро!

 

Максим Залізняк
(Розповідь чесного адвоката буде опублікована у найближчому номері).