Географія — точна наука!

Шановна редакція. Надсилаю Вам для ознайомлення та наступного опублікування свій матеріал, який свого часу був опублікований у місцевій районній газеті. Але піднята мною проблема потребує відповідної оцінки та вирішення на державному рівні і, на мою думку, знайде розуміння та підтримку серед читачів Вашого шанованого видання.

Як відомо, власні назви міст, сіл, географічних об’єктів є одним з потужних носіїв історичної пам’яті народу, свідчать про неповторність та самобутність української нації та нашої мови зо­крема.

Кожні зайди, а їх було чимало, залишили свій брудний слід не лише в нашій непростій історії, а й у перейменуваннях назв сіл, містечок та міст. Прикладів чимало, вони усім відомі. Та, дякуючи українським патріотичним організаціям, знач­ній частині назв поселень повернуто їх прадавні імена.

Проте, ще й досі, на вісімнадцятому році незалежності України, зберігся, на перший погляд, непомітний, але потужний рудимент імперії — назви залізниць. З шести назв залізниць, які є в Україні, лише половина відповідає своєму географічному розташуванню: Львівська, Одеська та Донецька.

Подумаймо, Південно-Західна залізниця розташована у центрі та на півночі України (Черні­гівська, Київська, Житомирська області). Певною мірою цій назві може відповідати хіба що частина Вінницької області.

А як може на півночі, в центрі та сході держави розташовуватися південь? Виявляється, у нас запросто. Бо саме таку назву, «Південна», має залізниця, яка розташована на території Сумської, Полтавської, Харківської та Черкаської областей...

Та й по теренах Придніпровської залізниці, яка географічно знаходиться на півдні України, красень-Дніпро протікає, мабуть, не більше кілометрів, ніж по території сусідніх областей Одеської залізниці. Хіба міг сподіватися „ревучий» що недолугі нащадки і чужому не навчаться, і свого відцураються. Бо справа тут не в елементарному незнанні географії, а, мабуть, в чомусь більшому та глибинному. Безумовно, якби державою керували справді державні люди, то й подібних нісенітниць не виникало. Не можу уявити, аби щось подібне відбувалося, скажімо в Польщі чи Фран­ції.

А нашим можновладним етноманкуртам з Міністерства транспорту байдуже, що така невід­повідність у назвах укра­їн­ських залізниць, — це сором і ганьба держави. Що ці назви логічні лише з точки зору України як „подбрюшья Империи». І тоді, за тією ж логікою, потрібно замість державного герба на українських вагонах чіпляти двоголового орла. Так буде правдивіше.

Є й інший варіант: все-таки змусити міністра транспорту України, крім вивчення супутникових навігаційних засобів у його дорогих чергових автомобілях, прочитати підручник географії за четвертий клас та добре затямити, де розташовані північ-пів­день, захід-схід у рідній державі. Й, у відповідності з цими знаннями, назвати українські залізниці.

Микола ПАТРИКЄЄВ, голова управи Радивилівської РО УНП
Рівненська область