Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Геній — охоронець народу

Цього року святкуємо 240-річчя від дня народження Івана Котляревського

У кожному великому царстві є хоч один геній — охоронець його, але, зазвичай, їх декілька. Хто хоче зрозуміти велике царство і наблизитися до нього, або навіть увійти до нього, той має зрозуміти духовний зміст, який символізується одним осяйним або кількома зірковими іменами геніїв, охороняючи велике царство.

Ім’я генія — охоронця є талісман, ключ зводу. Генії — охороняючи — це золоті ворота, зубці башт, високі вікна із суцільного скла, кольорові, але такі, що викривають перед достойним тайну або частину тайни. Вони кути урочистої будівлі, без яких будівля розпалася б і які можуть бути точкою опори для стомленого і гострою перепоною для даремного відвідувача і ворога. Їхня зброя, яка охороняє, наповнює духовним змістом кожне царство у всі часи — це літературне слово, яке сильніше за кулю. Так, підтвердженням цього є творча спадщина і життєвий шлях патріарха україн­ської літератури Івана Петровича Котляревського. Автора безсмертних «Енеїди», «Наталки Полтавки» та інших творів, поява яких ознаменувала видатну по­дію в історії української, і не тільки, літератури, становлення її духовного змісту.

Іван Франко, відзначаючи в одній із своїх поезій роль Котляревського, порівняв його з орлом могучим, який ударом дужого крила відбив на верхів’ї грудку снігу, що скочуюсь у долину, набрала великих розмірів — І вниз ревла лавина дужче грому.

Народився І.П.Котляревський 9 вересня (29 серпня старого стилю) 1769 року в Полтаві, де і прожив більшу частину свого життя. Будинок Котляревських стояв в одному з наймальовничіших куточків міста серед чаруючих лісів і лук над красунею Ворсклою, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Батько письменника — дрібний дворянин, служив канцеляристом у Полтавському магістраті.

Полтава спочатку була «полковим» повітовим міс­том, яке з 1796 року увійшло до складу Малоросійської губернії, центром якої був Чернігів. 1802 року, коли з Малоросійської губернії було утворено дві — Полтавську та Чернігівську, Полтава стає губернським містом. Народні перекази про татарський напад на місто, про бій зі шведами 1709 рок, про Турбаївське повстання на Полтавщині 1789 року, впливали на формування патріотичних поглядів юного Котлярев­ського. Саме народні перекази та легенди, героями яких були численні кріпаки та козаки, біль­шості яких під час кріпацтва велося за прислів’ям «звання козацьке, а життя собацьке», породжували інтерес до історії України, до героїчної боротьби народу проти навали чужоземців та своїх сатрапів — гнобителів. У піснях і думах того часу акцент робиться на розкриття станової нерівності між козацтвом, висловлений у думі про Козака Голоту в… складених словах і проголошених ідеальним для бідності «гетьманом демократом».

Ей духи, ви духи!

За вами всі луги та луки —

Ніде нашому брату

Козакові нетязі стати

І коня попасти

Початкову освіту, як і водилося у ті часи, Котляревський отримав у місцевого дяка. З 1780 по 1789 р. він навчався в Катеринославській (за назвою єпархії) семінарії Полтави. Вчителі тут були вихованці Київської духовної академії, які дотримувалися ще традицій схоластичної науки. Починали з читання та письма, далі російська, грецька, латинська мови та література, поетика, риторика, філософії та богослов’я. Семінаристи набували навичок перекладання творів Горація, Овідія, Вергілія. В семінарії розповсюджувалися і нові впливи, почали опановувати інші мови — французьку, німецьку. Тут Котляревський відкриває для себе Ломоносова, Кантеміра. Він мав змогу вивчати «Енеїду» Вергілія латинською мовою. Семінаристи писали вірші, переклади з античної літератури. Учні повинні були займатися в семінарії сказанням проповідей. Все мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського. В семінарії він писав вірші і товариши звали його «рифмачем». Виявляючи інтерес до живого народного слова, Котляревський разом з товаришами брав участь у народних гуляннях, святкуваннях, організовував ляльковий театр «вертеп».

У 1789 році, після смерті батька, Котляревський на останньому році навчання залишає семінарію. До цього спонукали, вочевидь, матеріальні причини, потреба мати заробіток. Котляревський іде служити канцеляристом, а потім стає домашнім вчителем у поміщицьких родинах, де вимагали від вчителів розважати гостей, розповідати анекдоти, потакати їхньому самодурству. У маєтку поміщик навіть міг і привласнити вчителя, записавши його своїм кріпаком.

Котляревський, працюючи у Золотоніському повіті, придивлявся до непростого народу, зустрічався з селянською молоддю, бував на іграх та гуляннях. Цей невільний розважувач багатих гостей замість анекдоту міг взяти також скрипку і тоді лились мелодії народних пісень, що були нерозлучними супутниками життя та творчості поета. А в часи дозвілля Іван Петрович писав свою знамениту «Енеїду». Так народилися перші три частини «Енеїди» протягом 1794-1796 рр.

З 1796 по 1808 рр. І. Котляревський перебуває на військовій службі у Сіверському карабінерському полку, створеному на основі українського козацького полку. Це перебування в армії збагатило життєвий досвід Котляревського. Підчас задунайського походу у війні з турками 1806-1809 рр. Котляревського було нагороджено під Бендерами і Ізмаїлом за «безстрашність і хоробрість». Він також виконував покладені на нього відповідні дипломатичні доручення з Буджуцькими татарами.

Під час перебування Котляревського в армії вийшла в Петербурзі його «Енеїда» (1798 р.). Відомо, що Котляревський під час походу зустрічався з задунайськими запорожцями, яким відома була його поема. Задунайські запорожці запрошували письменника бути у них за отамана. Котляревський весь час не поривав зв’язки з рідним містом.

Вийшовши у відставку в 1908 році по військовій службі у званні майора, Котляревський, не маючи протекції у Петербурзі, оселився в Полтаві, де його було призначено на посаду наглядача учбово-виховного закладу за програмою гімназії — «Будинок для виховання бідних дворян». Його було засновано за проектом письменника В.В. Капніста, автора «Оди на рабство» та комедії «Ябіда». В «Будинку» навчалися не тільки дворянські діти, а й «різночинців», допускалися також і «приходські вихованці». Тут були заведені Котляревським нові порядки. Як людина передова, гуманна і чула, він зробив багато корисного, щиро полюбив свою нову службу і весь час дбав про поліпшення побуту довірених йому дітей. За його ініціативою вихованці були одягнені по формі, у вільний час займалися військовими вправами, кресленням, танцями, для них була об лаштована лікарня. В «Будинку» з 1810 року навчався М.В. Остроградський — потім відомий математик, друг Т.Г. Шевченка.

Поєднуючи письменницьку, освітянську, подвижницьку роботу, Котляревський свого багатогранною діяльністю подавав приклад молоді, впливав на її виховання як на Полтавщині, так і в Україні, окреслюючи освітянські проблеми з питанням розвитку визвольних ідей. Возвеличуючи роль розуму, виступав проти схоластики, містицизму та інших проявів реакційно-кріпосницької ідеології XVIII століття, сторінки якого кров’ю вписані в історію українського народу. І яке, за свідченням П. Куліша, виявилося віком «розкрадання національної власності всіма благопристойними і неблагопристойними засобами», що по великому рахунку чимось нагадує, перекликається з нинішньою ситуацією в Україні, але вже в ХХІ столітті. «Доборолась Україна до самого краю» — писав Т.Г. Шевченко. Адже, як і нині, коли у кризу олігархи теж хочуть забрати останнє, що залишилося у народу, перебуваючи на історичному роздоріжжі, тоді народ не міг втратити все — надії, традиції, майбутнє і зрештою себе. А це ще і тому, що як тоді, так і тепер ми все ще не чуємо застережень наших геніїв — охоронців. Подібні погляди обстоював і Г. Скоровода, твор­чість якого мала великий вплив на формування світогляду Котляревського. Адже на тлі феодально — кріпосницької кризи, свавілля царських сатрапів з їх дикунською мораллю і пролунав сміх Котляревського, картаючий, зневажливий, саркастичний, життєдайний. Той сміх розбудив віру в душах українців, щоб і далі торувати шлях до незалежності. І в цьому величезна заслуга українського передового письменництва, тих хто її наближував. Так, незалежна Україна відбулася, але повторювати ті страшні помилки нашої історії, царату, більшовизму ми не маємо права. І підвалинами, наріжним каменем їх недопущення є знову ж таки епохальна твор­чість і життя наших геніїв — охоронців, українського письменництва і в першу чергу батька новітнього слова І. Котляревського, який дав свідомий почин молодим творцям і громадському руху, формуванню національної ідеї. Тодішня сувора дійсність поставила перед митцем не традиційне завдання — передати все новими творчими засобами.

Я музику кличу не таку: веселу, гарну, молоду, —

Старих нехай брика Пегас.

Т.Г. Шевченко гостро висміював тих панів, які читали «Енеїду» як забаву. «Прочитавши собі по складах «Енеїду», — писав він у передмові до «Кобзаря» (1847 р.), — та потинялись по шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Є ні братики…». Мабуть це застереження має бути почуте і сьогодні і нинішніми «дикими дідичами».

М.В. Гоголь взяв рядки з «Енеїди» Котляревського для епіграфів до трьох частин оповідання «Сорочинський ярмарок». В тексті оповідань збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» та повісті «Тарас Бульба» є ряд висловлювань, характеристик, що ідуть від «Енеїди».

У своїй громадській, письменницькій діяльності Котляревський виявив великий патріотизм, любов до Вітчизни та її народу:

Любов к отчизні

де героїть,

Там сила вража

не устоїть,

Там грудь сильніша

від гармат.

Де общеє добро

в упадку,

Забудь отця, забудь

і матку,

Лети повинність

ісправлять.

У 1812 році сумлінному та енергійному Котляревському, з початком Вітчизняної війни, було доручено, як колишньому військовому, у м. Горошині сформувати козацький полк (не залишаючи посади наглядача «Будинку») для поповнення російської армії та захисту від наполеонівського вторгнення. Як сповіщав він в одному листі, селяни вступали в «козаки з задоволенням, охотою і без найменшого смутку», усвідомлюючи загрозу нового поневолення. Перемога над Наполеоном ставала для них початком перемоги над власними царськими сатрапами. Саме патріотизм та героїзм власного народу у тій історичній боротьбі надихав і позначався на творчості і діяльності І.П. Котляревського.

Притримуючись то­діш­ніх Європейських нових традицій, що не суперечили його власним поглядам, Котляревський у 1818 році стає членом масонської ложі «Любов до істини», що належала до союзу «Аст реї». Вона носила просвітницький характер, це був вираз у колектив­ній формі індивідуального поліпшення людини. Котляревський одночасно був активним членом Полтавського відділення Біб­лійного товариства. Того ж 1818 року письменника обирають членом Харківського товариства аматорів красного письменництва. А в 1821 р. — почесним членом петербурзького «Віль­ного товариства любителів російської словесності», де читалися уривки з «Енеїди» і були опубліковані в журналі товариства поряд з віршами О. Пушкіна. Все це говорить про високий авторитет Котляревського як громадського діяча, просвітителя і відомого письменника в Україні, Росії, Чехії.

Котляревський був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям, етнографією, історією України. Він спілкується, переписується з рядом письменників, журналістів, науковцями, підтримує ці зв’язки, допомагає їм. Це, наприклад, Бантиш — Каменський, І. Срезневський, В. Пассек. Вони не раз побували у його будинку на Полтавщині. Він листувався з М. І. Гнєдичем, О. Сомовим, М. Максимовичем. Протягом 1829 — 1838 рр. у нього побували М. Гоголь, П. Свіньїн, В. Пассек, І. Срезневський.

І знову ж таки вражає невтомна діяльність І. Котляревського. З 1827 по 1835 рік він до всього займає відповідальну посаду так званого «богоудного закладу», що об’єднував тоді лікувальні установи, притулки та богадільні. Письменник знаходив час дбати про хворих і бідних, заступався за скривджених козаків, убогих, захищав від чиновницького та поміщицького сутяжництва.

Крім того, Котляревський з запалом віддається театральній діяльності, стає біля витоків Полтавського театру, спочатку влаштовує любительські вистави, виконуючи комічні ролі. У 1816 році його призначають директором Полтавського театру. У цьому ж році у Полтаву прибула гастролюючи група Штейна, в якій грав тоді молодий актор кріпак М.С. Щепкін. Котляревський близько сходиться з ним і сприяє викупу Щепкіна з кріпацтва. В той час на Полтавщині вже були але кріпосницькі. Котляревський організовує театр за новими принципами, стає його душею, де переважно виступають артисти професіонали. В одному з листів до батьків студент Харківського університету М.В. Остроградський писав: «Кращі артисти виїхали в Полтаву, а тепер їх місце посіли винороби, трактирщики».

В цей час Котляревський пише п’єси з українського життя «Наталка Полтавка», «Москаль — чарівник», які з успіхом були поставлені в 1819 році. «Наталка Полтавка», як говорив Карпенко-Карий, стала праматір’ю українського народного театру. У «Наталка Полтавка» висвітлюється актуальна і нині тема життя простого народу, його високі моральні якості вірність, чесність, повага. В поемі письменник наголошує також на тому, що соціальна нерівність між людьми призводить до страждань, поневірянь. Рисами народності відзначається і водевіль «Москаль — чарівник».

І.П. Котляревський відкинувши застарілі традиції книжної мови, схоластики, які на Україні культивували церковники, школа, звернувся до живого полтавсько-київського діалекту та показав своїми творам, що в ньому криються багаті першоджерела. До цих витоків звернулися і його наступники, насамперед Т.Г. Шевченко, який це зрозумів, збагатив їх, створив зразки української літературної мови.

Усвідомлюючи все це Т.Г. Шевченко прославив автора «Енеїди», який

Всю славу козацьку,

за словом єдиним

Переніс в убогу хату

сиротини.

Високо оцінювали твор­чість Котляревського
І. Франко, М. Коцюбинський, який виступаючи на відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві в 1903 році говорив, що з появою «Енеїди» забуте та закинуте під сільську покрівлю слово, наче фенікс з попелу воскресло знову». На постаменті пам’ятника бронзовими літерами красуються Кобзареві поетичні рядки на «вічну пам’ять Котляревському»:

Будеш батьку

панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє

Тебе не забудуть!

 

Василь Слободяник

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com