Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Криза триватиме, доки не сформується національний інтерес

Чи можна порівнювати політику з альпінізмом? Якщо розглядати її, як досягнення якоїсь вершини, то, мабуть, у політики є певна схожість з подоланням тих труднощів, що їх на своєму шляху зустрічає альпініст в горах. Але на цьому аналогії закінчуються. Загалом в політиці, на превеликий жаль, домінують інші принципи, ніж в альпінізмі. При підйомі на вершину діє команда однодумців, які готові, часом із ризиком для власного життя, працювати на командний інтерес. Завдяки цьому тут досягається результат.

У політиці ж все нерідко навпаки. Далеко не завжди тут діє команда однодумців. Часто трапляються зради. Спільний інтерес тут річ ситуативна — частіше зустрічається інтерес індивідуальний. У тій команді, з якою ти здійснюєш підйом на вершину, людина впевнена як в собі. У політиці ж під­йом на вершину відбувається з тими, кого нав’язала доля, випадок, а нерідко й корисливий інтерес. Тому при підкоренні політичних висот так часто трапляється зрада.

Зараз Україна переживає політичну кризу, яка триває перманентно декілька років і поступово накладається на економічну та соціальну кризи. Утворюється небезпечна суміш. Політики, втративши відчуття реальності і захопившись своїми політичними змаганнями за рейтинги і владні крісла, можуть опинитися в ситуації, коли політика буде сама по собі, а народ — сам по собі. А це може мати наслідком перетворення «вулиці» на політичного суб’єкта, який буде домінувати при ухваленні тих чи інших рішень. Такі моменти вже були в українській історії. На початку 90-х «вулиця» багато в чому диктувала поведінку політиків. Те саме було і в 2004 році. Але поки що ті події не завершувалися суцільним диктатом «вулиці», коли закон не діє. Це вже була б не демократія. Втім, зараз за умови одразу кількох криз все може закінчитися по іншому й з іншими наслідками.

Причиною нинішнього стану держави стало кілька чинників. 17 років в Україні не проводилися демократичні перетворення. Суть демократії, яка формально була проголошена у нас в 1991 році, полягає в тому, що створюються кращі умови для виробничої діяльності, ніж це було за тоталітарної держави. А відтак — все більше людей стають жити краще. Однак у нашій країні 17 років під виглядом демократичних перетворень відбувалася передача державної власності в руки приватного капіталу, а влада використовувалася для збагачення. Це все призвело до сьогоднішньої політичної кризи і нездатності політичної системи аде­кватно розв’язувати проблеми. Можу ли­ше констатувати, що діючий зараз політикум не здатний відповідати на всі виклики, що постали разом із світовою економічною кризою. Наші політики захоплені черговою боротьбою за владу. Сьогодні сам по собі ні один з державних органів не здатний змінити ситуацію. Жодна посадова особа й жодна інституція не має достатньо повноважень для цього.

Політична проблема завжди має вирішуватися у політичний спосіб. Влада, яка не здатна ефективно діяти, має поступитися своїм місцем іншій. Але в умовах кризи, коли люди, які втратили робочі місця, прийдуть на голосування, щоб змінити владу, вони не будуть думати раціонально. Вони діятимуть емоційно. Тому говорити, що за таких умов через демократичний виборчий механізм можна покращати якість влади, я особисто не беруся. Інший варіант, як на мене, був би оптимальнішим — об’єднання більшості та опозиції. Так, принаймні, роблять розвинуті демократії. В українських політиків, на жаль, не вистачає рішучості піти на певні втрати рейтингів задля суспільних інтересів.

Що стало причиною цьому? Україна дуже нетривалий період часу була самостійною державою. Від­сутність державності не давала громадянину відчуття обов’язку перед державою, в якій він власне живе. У нас відсутня політична нація, що яскраво демонструє Ве­рховна Рада. У парламенті дуже часто обстоюються інтереси, які не мають нічого спільного з інтересами нашої держави. Якщо так поводить себе орган, де (щоб не говорили) сконцентровано інтелект нації, то що ж можна очікувати від пересічного громадянина? Проблема в тому, що в Україні не сформована українська національна позиція, якою б керувалася влада. Крім того, у нас відсутня демократична полі­тична культура.

Політична криза в Україні триватиме ще довго — поки не сформується національний інтерес. Він має бути вироблений не на основі інтересів політичних еліт, а на основі економічного інтересу. Що б не го­во­рили, але економіка завжди визначала по­літику. Також слід зазначити, що нинішня криза окрім негативів має ще й позитиви. Через кризові явища відбувається якісний розвиток суспільства. Думаю, що переживши кризу, ми зможемо набагато шви­дше провести по­літичні та економічні трансформації й стати європейською державою. Але для цього всього потрібен час. Така політика, яку ми спостерігаємо зараз, триватиме в Україні ще мінімум 10 років — політика невизначеності, політика боротьби за владу задля влади.

Впевнений, що на­ша держава витримає ці 10 років. Якщо вже витримали 17 років, то витримаємо ще 10. Витримає і українське суспільство, і українська економіка. Й через років 10 в Україні обов’язково зімнеться і якість влади, і якість життя.

 

Юрій КОСТЕНКО, голова Української народної партії
Сайт Коломия

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com