Мистецтво перемагати

Урочистий марш української молоді в Києві на честь 66-ї річниці заснування Української повстанської армії мав на меті показати державі, що її справжніми героями є бійці УПА, а не енкаведисти. Тобто справжніми героями є ті, що воювали за незалежну Українську державу, а не навпаки. Здавалось би, все вірно. Але чому тоді ці ідеалістично налаштовані українські хлопці й дівчата були жорстоко побиті силовиками?

Нічого дивного. Почнімо з того, що за Конституцією 1996 року держава Україна — це мультиетнічна, мультикультурна, мультирасова держава. Тобто їй все рівно, хто ви — етнічний українець, етнічний китаєць чи етнічний пігмей. Значення має лише одне: наявність паспорта громадянина України. Ви здивовані? А як же заяви, що це держава Українського народу?

Фокус у тому, що під терміном «Український народ» розуміється зовсім не те, що досі вважалося самозрозумілим, тобто «українці», «український етнос», корінний народ Української землі, носій української мови й української культури. Про це відверто сказано в першому ж рядку Конституції: Український народ — це громадяни України всіх національностей.

Тобто від 28 червня 1996 року термін «Український народ» набув протилежного значення — це вже не один єдиний Український етнос, а сукупність людей будь-яких етносів і рас, що мають громадянство держави «Україна».

Оскільки це не держава Українського етносу, то вона не зобов’язана відстоювати його інтереси. Більше того, саме Український етнос є для неї найбільшою загрозою, оскільки він вважає себе єдиним господарем цієї землі. А як же бути з новоспеченими власниками газових свердловин, полів, лісів і озер? Тепер розумієте, чому ця держава ліквідувала запис про національність у свідоцтві про народження і в паспорті громадянина України? Чому вона боїться української мови і навіть української класики. Чому за роки «незалежності» вимерло 6 мільйонів українців, 7 мільйонів витіснені за кордон, а «звільнена територія» заповнюється мігрантами з Азії та Африки.

Чи боролися герої ОУН-УПА за таку державу? Звісно, що ні. Тоді скажіть: з якого дива ця мультинаціональна держава повинна визнавати їх своїми героями? Це подібно до того, якби закликати якусь повзучу гадину злетіти в небо і звинувачувати її в тому, що вона того не хоче. Висновок: треба не вимагати від цієї держави визнати героями бійців УПА, а творити таку державу, за яку воювали герої УПА — державу українського етносу, захисницю українського Звичаю, спадкоємницю всіх попередніх українських держав на цій землі — Війська Запорозького, Русі, Антського союзу, Сарматії, Скіфії…

А що робити з цією пострадянською державою? Та дайте їй спокій. Хіба не очевидно, що вона вже запустила механізм самоліквідації. Тому просто не треба їй в цьому заважати. Не треба живити її своїми емоціями, не треба посилювати її «перемогами» над українцями. Замість витрачати час і енергію на боротьбу з цим тимчасовим утворенням, краще докласти зусиль до оновлення Української нації та творення Української держави. Зокрема, треба творити свою, українську політичну структуру, оскільки всі «розкручені» політичні партії дружно працюють проти незалежної України. Просто одні борються за повернення України до Радянського Союзу, а другі — за входження до Європейського Союзу. Результат той самий — втрата незалежності. Ви запитаєте: А як же націоналістична «Свобода»? Націоналізм — це опора на власні сили, це воля бути повновладним господарем у рідній хаті. Натомість «Свобода» виступає за перетворення Україну на «республіку ЄС», яку начебто буде захищати НАТО. Принаймні, така їхня програма і публічна риторика.

Більшість учасників маршу 18 жовтня — дуже молоді люди. Тому вони щирі й відверті, схильні до прямої дії та саможертовності. Але перемоги досягаються по-іншому. Мистецтво перемагати — це мистецтво удару твердого по порожньому. Як каменем по яйцю. Повна гарантія успіху. Кращий спосіб виграти війну — взагалі її не вести. Кращий спосіб знищити ворога — це зробити його другом.

Тверде об тверде — лише іскри сиплються. Обидві сторони зазнають великих втрат. Кривавий варіант роззброєння. Вдарити твердим по порожньому — ось істинне мистецтво. Не намагатись бути сильнішим ворога, а знаходити, де ворог слабкіший за вас. Нехай у нього сто тисяч воїнів, а у мене сто. Але нехай мої сто оточать його десять і переможуть. Перемога мене посилить, а його ослабить. Справа не в тому, щоб мати чисельнішу і сильнішу армію, а в мистецтві бути сильнішим супротивника в потрібний момент і в потрібному місці.

Нехай проти мене висувають п’ять обвинувачень, а не одне. Я виберу найслабкіше з п’яти і його спростую. Тим самим поставлю під сумнів і решту чотири. Розбивши найслабкіший з аргументів, позбавившись найслабкішого противника, ми посилюємо свої позиції, наближаємо себе до перемоги. Спочатку атакують найслабшого.

Будь-яка перемога має бути порівняно легкою, інакше це може бути «піррова перемога», яка рівнозначна поразці. Для цього досвідчений у військовій справі спочатку бере плуг, і лише потім — зброю. Забезпечує міцний тил і достатні запаси. Ухиляється від поєдинку, доки сил недостатньо.

Поки ворог живий — не пізно показати йому Шлях. Шлях завжди веде до добра. Той, хто має свій Шлях, не може бути ворогом. Шляхи не перетинаються. Якщо не вдається показати Шлях і зробити противника другом, слід зруйнувати його плани. Змінити його уявлення про можливі наслідки війни, щоб він відмовився від самої думки про неї. Якщо не вдається зруйнувати наміри противника, потрібно зруйнувати його союзи. Побачивши, що союзники покидають його, що він помилився, ваш ворог якщо і не відмовиться від наміру, то відкладе його виконання до прояснення ситуації. Якщо війна неминуча, то потрібно перенести турботу на армію противника. Той, хто володіє мистецтвом перемагати, любить свого ворога і турбується про нього.

Тому повторю ще раз: не боротися з існуючим режимом, що успішно догниває, а творити нову Україну. Оздоровлюватися, навчатися, організовуватися, творити економічну базу. А на наступну Покрову йти не на Хрещатик для чергового побиття поліцаями, а на Свято української зброї: стрілецьке змагання снайперів пам’яті УПА, чемпіонат українських громад світу зі страйкболу і хардболу, презентацію всесвітньої української газети, високоякісного інтернет-телебачення чи нової колекції «одягу сили». І тоді возрадуються на небесах святі душі героїв і поспішать втілитися в українських тілах для нових перемог.