Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«Любі друзі» злочинців — хто вони?

Вибори в Україні, особливо позачергові, то для освіченого читача, слухача і глядача справжнісінький інформаційний рай. Бо спрацьовує одвічний принцип: ніхто б не знав, якби сам… кандидат не сказав.

Це для наївних (котрих ще чимало) кожна обіцянка претендента на папаху — привід для радісного очікування майбутньої халяви.

Людина розумна, а таких в Україні все більше, угледівши чергові популістські золоті гори (звісно, віртуальні, бо хто ж ті обіцянки виконує), сприймає все це під іншим кутом: «Панове, а чого ж ви й досі цього не зробили?»

Чого не зробили? Проаналізуємо кілька фактів, що мали місце минулого тижня. Ми вже писали (коментар «Прикрилися каліками!») про спробу Адміністрації Президента безпідставно амністувати чималеньку тічку високопоставлених злочинців та діточок декого з високопоставлених. Намагання пропхнути через парламент закон про позачергову (!!!) амністію згоріло на пні. Думаєте, цим і скінчилося? Якби! Президент держави терміново видав указ про помилування 107 осіб, що відбувають ЗАСЛУЖЕНЕ покарання в місцях позбавлення волі. Хто ці щасливчики — невідомо.

Проте деяке світло на ситуацію навколо невдалої амністії і дуже доречного для декого указу пролила ще одна подія минулого тижня. Левко Лук’яненко, котрий очолював Комісію з помилування при Президенті України, не просто подав у відставку, а й оприлюднив вельми гострого листа на адресу Президента. З нього випливає, що і сам Гарант, і його «любі друзі» намагаються перетворити Комісію на рятівне коло для певної категорії відвертих злочинців. На відміну від Президента Левко Лук’яненко є високим моральним авторитетом для переважної більшості нормальних українців. Якщо він стверджує, що Адміністрація Президента замість тримати бандитів у тюрмах дарує їм свободу, то це аж ніяк не емоційне перебільшення, а констатація факту.

Досвід української політичної битви за пироги показав, що найкраща обіцянка електоратові — та, що оформлена у вигляді законопроекту. Пройде він чи не пройде — то не суть. Головне — прокукурікати. Але, знову ж таки, для розумного українця ці законодавчі одкровення розкривають чимало таємниць.

Ось найсвіжіший приклад: у Верховній Раді зараз у роботі законопроект про більш жорстке покарання за сексуальне розтління неповнолітніх. Зазначимо, що це найгидотніше діяння навіть із точки зору вельми специфічної моралі кримінального світу. Цей тип злочинців часто-густо не доживає до відсидки чи чергового указу про помилування. І саме ця обставина досі пригальмовувала збочені апетити декого з наших дуже небідних співвітчизників. Звертаємо увагу саме на цей факт. Бо статистика свідчить: схиль­ність до сексуального розтління неповнолітніх є мало не професійною хворобою серед певних категорій «нових українців».

Чим керувалися автори антипедофільського законопроекту? Виявляється, тим, що в нині чинному кримінальному кодексі за цей мерзотний злочин передбачене вельми символічне покарання у формі т.зв. обмеження волі. Саме обмеження, а не позбавлення, та й то на короткий строк — не більш як три роки! Який «гуманіст» до такого додумався свого часу?

На нашу думку, проблема навіть не в тому, чи вдасться справді зробити жорсткішим покарання для небідних мерзотників. Знову повторимо питання: хто конкретно укладає і лобіює індульгенції для злочинців під виглядом гуманітарної реформи пенітенціарної системи в Україні? Що стоїть за цим «лібералізмом»? Чи не багатомільярдні прибутки від світового порнобізнесу, з яких, цілком ймовірно, дещо перепадає і нашим законникам?

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com