Битва за нафту

Конфлікт довкола Пів­денної Осетії іАбхазії вплинув нарізноманітні аспекти діяльності в Єв­ропі та світі. Зараз особливу увагу слід звернути на енергетичний аспект конфлікту на Кавказі, який зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських іцентрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.

Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії.

Наміри Росії вирішити ці проблеми в Чорноморсько-Каспійському регіоні існували задовго до конфлікту з Грузією.

Саме тому Росія запропонувала і вживає активних кроків із створення нових енерготранспортних коридорів, до яких слід віднести газопроводи «Північний потік» і «Південний потік», нафтопроводи Бургас–Александруполіс і БТС–2.

Однак, розвиток власних транспортних проектів не задовольняв Росію. Все більшу занепокоєність викликали обхідні і неконтрольовані нею шляхи поставок енергоносіїв, починаючи від газопроводу Баку–Тбілісі–Ерзурум та нафтопроводу Баку–Тбі­лісі–Джейран, до перспектив створення газопроводу Набукко та використання нафтопроводу Одеса–Броди і нафтопроводів Грузії для збільшення обсягів транспортування каспійської нафти до Європи.

Ці проблеми загострювались на фоні ресурсного дефіциту Росії, як вказує директор енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайло Гончар, зростання обсягів видобутку нафти в Казахстані та газу в Туркменістані і збільшення перспектив перетворення Азербайджану на головного транзитера в Каспійському регіоні.

Не слід виділяти енергетичний фактор як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.

Цей фактор найбільше вплинув на «енергетичних тигрів» регіону, Туркменістан, Казахстан і Азербайджан, які продовжують активно шукати нових шляхів експорту зростаючих об’є­мів власних енергоносіїв в обхід традиційних російських коридорів.

Зростання видобутку і експорту каспійських енергоносіїв

Туркменістан. За під­сумками 2007 року ця де­ржава видобула близько 10 млн. тон нафти і 71 млрд. куб. м природного газу, та експортувала тільки газ — 50 млрд. куб. м. За твердженням заступника міністра нафтогазової промисловості і мінеральних ресурсів Байрамгельди Немирова, у 2015 році планує Туркменістан експортувати 14 млн. тон нафти і 125 млрд. куб. м газу.

Для виконання цих амбіційних і економічно вигідних цілей, адже близько 80% туркменського експорту складають енергоносії, Туркменістану необхідно розвивати нові шляхи поставок енергоресурсів. Одним із преференційних напрямків є експорт газу через Каспійське море і Азербайджан.

Великі надії на транспортування газу із Туркменістану покладає Європейський Союз, який планує закачати туркменський газ в перспективний газопровід Набукко, об’єднаний в єдиний коридор з газопроводами Баку–Тбілісі–Ерзурум і Транс-Каспійський, після його прокладання. Серйозність намірів була підтверджена на початку квітня цього року.

Після перемовин з лідерами країн Центральної Азії в Ашхабаді, Європейський комісар із зовнішньої політики Беніта Ферреро-Вальднер в інтерв’ю Financial Times повідомила: «Лідер Туркменістану запевнив нас, що 10 млрд. куб. м газу щорічно будуть зарезервовані для ЄС в 2009 році».

Одночасно розглядається і можливість тра­нспортування туркменського газу до Азербайджану танкерами у скрапленому виді. Для цього загальний обсяг виробництва скрапленого газу в Туркменістані планується довести до рівня більше 600 тис. тон на рік (400 тис. тон насьогодні).

В будь-якому випадку ключовою транзитною кра­їною в поставках туркменського газу є Азербайджан.

Казахстан є переважно експортером нафти, розвідані запаси якої складають 6,5 млрд. тон, або 3,3% світових запасів. Держава має і значні запаси природного газу — 3,3 трлн. куб. м — 1,7% світових запасів, з яких щорічно видобувається близько 28-30 млрд. куб. м газу, а експортується 4,5 млрд. куб. м і тільки до Росії. Тому Казахстан і прагне розвивати видобуток власних енергоносіїв і збільшувати їх експорт.

Казахстан вимушений стримувати власний видобуток нафти за причини відсутності наявних можливостей її транспортування до споживачів. 19 травня казахський уряд змушений був скоротити запланований на 2008 рік видобуток нафти із 70 млн. тон до 67,6 млн. тон, з яких 55 млн. тон будуть експортовані.

За урядовими прогнозами Казахстан до 2015 року може збільшити видобуток і експорт нафти до 130 млн. тон і 110 млн. тон відповідно. В даний час Казахстан практично повністю залежить від Росії в експорті власних енергоносіїв, оскільки 80% нафти транспортуються через російську територію — нафтопроводи Тенгіз–Новоросійськ і Атирау–Самара.

Між двома країнами існують домовленості про збільшення обсягів транспорту, але Росія зволікає з їх реалізацією. Крім того, Казахстан, транспортуючи енергоносії російською територією, змушений діяти у відповідності до російської енергетичної політики.

Логічним є намагання Казахстану зменшити інфраструктурну залеж­ність від Росії. Для цього Казахстан проробляє можливості збільшення продажу енергоносіїв до Китаю по нафтопроводу Атасу–Алашанькоу (до 10% експорту нафти) і через Каспійське море та Азербайджан до країн Європи (10% експорту нафти).

Каспійсько-азербайджанський напрямок, або Казахстанська Каспійська Система Транспортування, видавався одним із найбільш перспективних, оскільки передбачав експорт нафти через територію Азербайджану і далі в декількох напрямках через територію Грузії: по нафтопроводу Баку–Тбілісі–Джейхан або до терміналів в портах Батумі і Кулеві.

Згідно з доповіддю міністра енергетики і мінеральних ресурсів Республіки Казахстан С.Минбаєва, на цьому напрямку передбачається транспортування 23 млн. тон нафти на рік з перспективним збільшенням обсягів до 56 млн. тон.

Напрямок через Грузію і Чорне море створює й можливості для заповнення українського нафтопроводу Одеса — Броди. Знову ж таки провідна роль транзитера відводиться Азербайджану.

Азербайджан відіграє подвійну роль в енергетичному секторі Каспійського регіону. Він є і країною-експортером і країною-транзитером каспійських та центральноазіатських енергоносіїв.

Введення в дію газопроводу Баку–Тбілісі–Ерзурум, нафтопроводу Баку–Тбілісі–Джейхан, а також можливості транспортування нафти через грузинські порти дозволили Азербайджану вирішити головне завдання — уникнути залежності від російської інфраструктури і самостійно проводити енергетичну політику.

Азербайджан, який має близько 2 трлн. куб. м розвіданих запасів газу, тільки в 2007 році став його чистим експортером. Його видобуток цього року, за твердженням азербайджанського президента, становитиме близько 27,4 млрд. куб. м на рік. До 2015 року планується збільшити цей обсяг до 43 млрд. куб. м.

На внутрішні потреби країні потрібно 10-12 млрд. куб. м газу щорічно, а решту обсягів Азербайджан планує експортувати до Грузії, Туреччини і до Європейського Союзу.

Плануючи добути 52,5 млн. тон нафти в поточному році, Азербайджан має намір до 2010 року збі­льшити обсяги видобутку до 65 млн. тон на рік і зберегти цю тенденцію до 2015 року. Отже, очевидно, що Азербайджан має певне уповільнення в зростанні обсягів видобутку нафти, але активно розвиває газовидобуток.

Таким чином, основні шляхи поставки енергоносіїв з Каспійського регіону і Центральної Азії в обхід Росії пролягають через територію Азербайджану.

В світлі збільшення видобутку газу і нафти в регіоні передбачається розширення можливостей цих шляхів.

Складається ситуація, за якої Росія втрачає контроль над транзитом каспійських і центрально-азійських енергоносіїв, а Азербайджан разом з Грузією стають головними країнами їх транзиту до важливих споживачів енергоресурсів на Заході.

Наслідки конфлікту довкола Південної Осетії і Абхазії

Вибух заморожених конфліктів в Південній Осетії і в Абхазії вніс корективи до поставок каспійських енергоносіїв. Вже через декілька днів після початку конфлікту в Південній Осетії Казахстан призупинив експорт нафти через Грузію.

Як заявив казахський прем’єр-міністр Карим Масимов, уряд вирішив призупинити відвантаження казахської нафти через грузинський порт Батумі у зв’язку з подіями в Грузії і спрямувати ці обсяги на внутрішні потреби.

Одночасно було призупинено і експорт азербайджанської нафти через два порти в Грузії, а Державна нафтова компанія Азербайджану почала розглядати можливість експорту нафти через нафтопровід Баку–Новоросійськ.

Це ж питання було і на порядку денному зустрічі президентів Азербайджану і Росії 16 вересня у Москві. В зв’язку з подіями на Кавказі на тиждень було перервано поставки газу по трубопроводу Баку–Тбілісі–Ерзурум. Але це стало тільки початком реагування енергетичного сектору Каспійського регіону.

У подальшому, події почали вказувати на більш глобальні наслідки. 14 серпня торговий представник Росії в Азербайджані Юрій Щедрін повідомив, що представники «Газпрому» ведуть консультації з Азербайджаном про купівлю всього азербайджанського газу.

В цьому випадку Азербайджан стане поставником газу на європейський ринок через російську трубопровідну систему.

Серйозність таких на­мірів була підтверджена під час візиту віце-президента США Діка Чейні до Азербайджану на початку вересня. Президент Азербайджану Ільхам Алієв в ході зустрічі дав зрозуміти Чейні, що Баку не буде прискорювати реалізацію проекту Набукко. Таким чином, Азербайджан не відмовився від участі в реалізації проекту, але й не демонструє його відвертої підтримки.

Азербайджан опинився у пікантній ситуації, яку можна охарактеризувати наявністю азербайджанських національних інтересів, що суперечать один одному.

З одного боку, Азербайджан прагне продовжити проведення політики, спрямованої на змі­цнення енергетично-тран­спортної незалежності від Росії, шляхом розширення і розвитку нових транспортних коридорів через Грузію, Туреччину та Чорне море і в подальшому Україну.

З іншого боку, Азербайджан, у випадку продовження реалізації власної енергетичної політики, яка піде врозріз з російськими енергетичними інтересами, може зіткнутися з такою ж проблемою, з якою зіткнулася Грузія.

Азербайджан не бажає активізації замороженого конфлікту в Нагорному Карабасі за «південно-осетинським сценарієм». Він не хоче загострювати стосунки з Росією і остаточно втратити цей регіон.

Відповідно, під час важливого для Росії візиту Ільхама Алієва до Москви 16 вересня, Дмитро Ме­двєдєв пообіцяв надавати «сприяння пошуку взаємоприйнятного рі­шен­­ня».

Яким же чином ситуація в Каспійському регіоні з поставками енергоносіїв може розвиватись у подальшому?

Туркменістан, ймовірно, не змінить своїх намірів збільшувати видобуток і експорт природного газу. Росія практично не має важелів впливу на енергетичну політику Туркменістану.

У випадку неможливості збільшення обсягів транспортування газу через Азербайджан, Туркменістан може збільшити обсяги поставок газу до Китаю по газопроводу через територію Узбекистану і Казахстану, у відповідності до підписаної 3 квітня 2006 року в Пекіні Генеральної угоди про реалізацію проекту газопроводу Туркменістан–Китай.

Існує також вірогідність збільшення поставок газу через Іран до Туреччини. Так, виконавчий директор Іранської національної газової компанії, який брав участь у міжнародній конференції в Баку 9–10 вересня цього року, заявив, що Іран готовий забезпечити транзит туркменського природного газу через свою територію.

Казахстан, вірогідно, продовжуватиме енергетичну політику, спрямовану на збільшення експорту нафти на всіх напрямках: Росія, Китай і Азербайджан. У випадку несприятливої ситуації із транспортуванням нафти через Кавказ, Казахстан може наростити обсяги експорту через територію Росії, хоча це й супроводжуватиметься численним проблемами у розширенні можливостей російської транспортної ін­фраструктури.

Адже Росія не поспішає вкладати зароблені на продажу енергоносіїв ко­шти на її вдосконалення. Перспективним для Казахстану є китайський напрямок. До того ж, в грудні 2007 року було розпочато будівництво середньої секції нафтопроводу до Китаю, який після введення в дію дозволить збіль­шити експорт казахської нафти до 20 млн. тон щорічно.

Перспективним є також іранський напрямок, на якому обсяги поставок нафти можуть сягнути 15 млн. тон на рік. Але ці напрямки не задовольнять зростаючих експортних обсягів Казахстану, який буде зацікавлений у розширенні можливостей транзиту нафти через Кавказ.

Азербайджан, як було зазначено вище, опинився у найбільш складній ситуації, яка підштовхнула президента Ільхама Алієва здійснити візит до Росії для її обговорення і отримання гарантій безпеки Азербайджану та стабільності експорту і транзиту енергоносіїв його територією.

Одним із кроків взаємного порозуміння стала попередня зустріч керівництв Держнафтокомпанії Азербайджану і російського «Газпрому». Азербайджан висловив зацікавленість поставляти газ на південь Росії в обмін на поставки російського газу на захід Туреччини.

Очевидно, що Азербайджан продовжить кроки для досягнення взаємного порозуміння з Росією в енергетичній та іншій сферах для забезпечення безперебійного і безпечного постачання власних та транзиту каспійських енергоносіїв на Захід, в тому числі і через територію Грузії.

Однак, у подальшому, за активного сприяння Росії, можна очікувати проробки можливостей транзиту енергоносіїв в обхід Грузії, по енерго-транспортному іміджу якої кон­флікт довкола Південної Осетії наніс удар. Такими обхідними напрямками можуть стати шляхи через Росію і Вірменію.

Але, у випадку з останньою вірогідність є дуже низькою за причини напружених відносин з Туреччиною, неврегульованості конфлікту в Нагорному Карабасі, гористого рельєфу маршруту.

У будь-якому випадку конфлікт на Кавказі породив сприятливі наслідки для енергетичних інтересів Росії в цьому регіоні. Має він свої наслідки і для України.

У сфері нафти гіпотетична відсутність перспектив збільшення обсягів поставки казахської нафти через Кавказ автоматично зменшує шанси перспективного заповнення цією сировиною нафтопроводу Одеса–Броди для його використання в аверсному напрямку на повну потужність.

А продемонстрована вибухонебезпечність і нестабільність Кавказу ставить під сумнів надійність Євроазіатського нафтотранспортного коридору вцілому. В газовій сфері ситуація для України є двоякою.

Збільшення обсягів транспортування центральноазіатського газу через Росію, а не через Кавказ, надає можливість для збільшення його транзиту по українській ГТС в короткій перспективі, з урахуванням відсутності нових газопроводів.

В той же час, Росія отримує більшу монополію на транспортування енергоносіїв з Центральної Азії, а отже і більші шанси на використання своїх правил гри в процесі ціноутворення на природний газ для України.

Віталій Мартинюк,
аналітик УНЦПД, для УП