Україна має свою візію

Новий час розширює кордони людського життя і його розуміння. В його розмаїтті можна не лише загубитися — таке було вже, коли геополітично вторглися інші цінності, — а й розчинитися.

Подібне можливе й з Україною, позаяк різні інтереси продовжують кружляти над нею і навколо неї. До того ж певні ідеалісти-романтики, як і їхні попередники, все ще тяжіють то до Сходу, то до Заходу. Але коли народився українцем, не відійти від долі своєї Вітчизни-України і самої долі українця.

Більшості народу властиві поміркованість і розсудливість. Вона, та більшість, завважує те, що дає зручність жити, і виробляє одночасно свій національний український стандарт. Подібна поведінка — цілком нормальний і об’єктивний процес, продиктований перебуванням майже в центрі євразійського (європейсько-азійського) континенту. Звідси й впевненість: на порозі глобальної перебудови збіднілого матеріального світу Україна також проявить свою візію в геополітичному розкладі. До того ж поняття «євразійський напрямок» — «євразійська альтернатива» — з настанням нової ери, коли навіть на глобальному рівні спостерігається системна криза, наповнюється цілком новим змістом і стає необхідністю ХХI століття. В ньому відчувається велика зацікавленість. Однак є й сили, які переслідують лише свої інтереси, породжуючи суперечки, протистояння, навіть азійську модель розколу.

Це досить неприємна і небезпечна як на сьогодні для всіх проблема. Для мирної України добросусідство — її благодать. То ж їй не варто приймати щось «східно-західне». Суверенність стане відносною, призведе до розгерметизації її народів, безпорадності, байдужості.

Ігнорування невідповідності між буттям народу (етнокод) і тим, куди їх вели (культурна матриця) стало корінною помилкою історичної української еліти, гетьманів. Як наслідок — їхня тимчасовість, роз’єднаність народу і величезна діаспора.

Українцям притаманний стратегічний напрямок угору по спіралі до спорідненого соціально-духовного союзу, співтовариства, що втілює національну ідею. Коли ж задати йому духовно-просвітницьку, інтелектуальну модель життя, — тут є величезна доктринальна і геополітична ніша, — то можна буде поступово внести зміни в земні архетипи. Безумовно, це цілком інша філософія життя, але за нею майбутнє.

 Таким чином, важливо зняти горизонтальні екскурсії. Не гоже стародавній Україні ковзати по горизонталі. Потрібно, зберігаючи історичну й об’єктивну вірність самим собі, підноситися до вищої культури. Стратегічно правильний шлях для України — орієнтуватися на загальний характер епохи, відтворювати свої могутні комунікативні зв’язки для єднання народів і їхніх культур.

Життя не стоїть на місці, і повторювати пройдене — означає гальмувати. Тож хибним є беззастережне прагнення будь-що «йти в Європу, аби жити, як там». Так, Україна має дещо спільне і від Сходу, і від Заходу, однак суттєво відрізняється світоглядно. Що й зрозуміло. Українцям генетично притаманні мудрість, терпіння, справедливість, доброта, сприйняття інших культур. Вони не зазіхають на чужу свободу — такий уже в них етнокод. Тож Україна має стати об’єднуючим фактором для Заходу і Сходу. Однак не може в Україні вжитися духовність з безмежними апетитами великих власників, не можуть корумповані скоробагатьки стати духовними провідниками нації. Ключ до нового — духовно-культурні цінності та інтелект, а не сліпе прагнення до багатства як вищої самостійності. То ж самореалізація України відбудеться на своїй природній основі. Тільки так вона здобуде свою самість і життєву активність, й обов’язково запропонує духовно-демократичнішу систему життя, де домінуватимуть духовно-соціальні цінності. В них — національний фактор, гармонія України.

 Великі зміни і події постійно відбуваються у світі. Космічна природа ділиться з людиною своїми величними трансцендентними таємницями. З поширенням знань світова гра також набуде інших правил, які протистоятимуть загрозам Людству. Ознака першої епохи ери Водолія — зближення світів і космічний ритм на користь України. Епоха сприяє також духовності, її основні чинники спрямовуються на всю територію Європи-Азії з цілком новим розумінням самого євразійства. Такий новий стан об’єктивніше викристалізує для сучасної України те загальне, що характерне базовій основі українців і її власній духовності ще з V-IX століть. Про це символізує наш прадавній державний герб Тризуб — символ єднання трьох світів.

Що ж до аристократично розвиненого Заходу, то ця роль України для нього досить важлива. Він і донині досить раціонально-індивідуальний, амбітний, обмежений у сприйнятті навколишнього. Водночас він декларує загальне гуманітарне спрямування. І все ж природа європейського раціоналізму і розрахунку покаже себе уже в найближчому майбутньому. Вірність європейської спільноти самій собі призвела її до великих проблем. А з ними вона зрозуміла, що прагнення комфортності — не перевага, що розвиток демократичного лібералізму, ринкової демократії як форм організації суспільства має ознаки занепаду. Тож мусить готувати інші основи нового світогляду, вести пошук нових філософських моделей.

Те саме стосується й сировинного Сходу, який набирає прискорення. Тепер уже нікого не відштовхує і його відома характерна риса — закритість у структурах родів і кланів, авторитарність влади, як і певна зневага до особистості. З підвищенням рівня соціально-культурних стандартів все це поступово знівелюється. А своєю мудрістю, мораллю він сприйме консолідуючу роль України. Лишається зробити самостійний крок. Нелегкий крок вгору, хоча й по спіралі.

Михайло Гречка,
Керівник Центру «Євро-Азія» — III тисячоліття