«А сонях, влюблений у сонце…»

А сонях, влюблений у сонце,
Лиш посміхався крадькома.
І ощасливлена бджола
Солодкий сміх його пила.

Платон Воронько

Минуло дзвінкоголосе літо. Ще соковитою зеленню буяє земля. Благословенна, щедра пора. Золотаві поля пшениці ніжно колише вітер. Від краю до краю те золото ллється і сяє на сонці багатством нашої землі.

А тут ще високі стрункі соняшники своїми голівками вітають сонце, бо вони ніби родичі і тезки…

Хочеться лягти на землю серед колосся пшениці, червоних маків, сокирок і кукілю і дивитися вгору — на небо, на сонце, на зграю птахів, на легкі хмаринки… Як добре тут!

Веселі думки навіюють спогади. Мрії про майбутнє, про доросле життя в такі дні є безхмарними, з надією, що все буде добре. А тут ще й веселі бджоли зі своїм дзвінким гудінням з радістю п’ють нектар закоханого у сонце соняха. Щасливі бджоли…

І як на тлі усього цього розмаїття не закохатися у навколишній світ? Звісно, починаєш закохуватися. Починаєш розуміти, наскільки важлива кожна мить життя — не тільки робота, обов’язки, стреси, втома, політика, а ще й краса. Так і хочеться гукнути заклопотаним людям, які все поспішають, які не бачать світу навколо себе: «Подивіться на небо! Зупиніть свій шалений ритм, насолодіться розумінням світу, поглиньте у суть буття…».

Хтось сказав, що є три основні властивості, які відрізняють людину від тварини — усвідомлення своєї смерті, мова та сміх. Я скажу, що у тварини немає також ненависті, заздрості та обману. І хто живе правильно? Хто ближчий до природи, до витоків життя? Ці три людських властивості нас роблять іншими, але аж ніяк не кращими.

Я занадто балакучий скажете ви. Не можуть же всі люди кинути всі свої справи і дивитися на небо, насолоджуватися природою. «А хто вранці буде доїти корову, пекти хліб, якщо всі будуть дивитися в небо?» — каже моя бабуся.

Але я закликаю до самоусвідомлення і саморозуміння. Ось подивіться на цих маленьких бджіл, на ці створіння Божі, що вміють цінувати світ і при цьому є найбільшими трудолюбами у світі.

З весни до осені пахнуть трави, квітне земля. Бджоли міліметр за міліметром збирають цілющий пилок, щоб нагодувати себе і людей пахучим медом. Вони працюють сумлінно, вибираючи найкращі квіти, пролітаючи десятки кілометрів щодня і все задля досягнення мети — задля найсмачнішого меду! Цілий місяць вулик гуде, сумлінно працюють бджоли день і ніч. Через місяць важкої праці бджоли — трударі вмирають. Але залишають після себе дещо більше — солодке, пахуче, прозоре сонце на землі. І на цій багатій, щедрій, теплій землі повинно бути людям добре. І в кожній хаті, і в кожному серці нехай оселиться доброта і щедрість нашої землі! «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі». І ці люди будуть вільними і щасливими.