65 років тому почалася битва за Київ

У вересні 1943 року війська Воронезького фронту під командуванням генерала армії М.Ватутіна вийшли до Дніпра південніше Києва. Німці добре закріпилися на правому березі Дніпра в надії спинити наступ радянської армії. Розраховуючи зустріти радянські війська в районі Переяслава-Хмельницького, супротивник створив тут міцний рубіж оборони, примушуючи місцеве населення споруджувати ДОТи, рити траншеї на високому крутому березі Дніпра.

За Букринський плацдарм почалися жорстокі бої, в ході яких загинуло без малого чверть мільйона радянських воїнів, а ворог втратив п’ятдесят тисяч вояків.

Таких кривавих операцій українська земля ще не бачила. Весь лівий, пологий, берег Дніпра уже в перші тижні штурму був вкритий трупами убитих і потонулих солдатів. Мешканці придніпровських сіл, в основному підлітки і старі, нашвидкоруч закопували їх у великих ямах. Але не всі, трупи забитих несло аж до Чорного моря, їх знаходили за кілька місяців навіть біля берегів Туреччини. Уже в ході битви було видно, що Букринський півострів став страшним мішком для двох загальновійськових і однії танкової армій СРСР: війська йшли буквально по трупах своїх товаришів, танки безпомічно грузли у балках. Німецька артилерія вміло прострілювала увесь плацдарм з навколишніх позицій. Але самовпевненість військових керівників Південно-Західного фронту гнала солдатів на смерть знову і знову. На шалені атаки німці відповідали такими ж шаленими контратаками, в яких брала участь маса танків та самоходок.  Щодо людських ресурсів, то тут СРСР мав велику перевагу над Німеччиною і нікого не шкодував заради перемоги. Особливо це стосувалося українців. У бій посилали не лише солдатів, але й не навчених і майже беззбройних українських селян, серед яких було немало неповнолітніх юна­ків (їх поспіхом мобілізовували в околишніх селах). Вбитих у жорстоких боях навіть не встигали по людські захоронити — просто засипали в шанцях піском. Частина захоронень досі не встановлена. (Зокрема нещодавно у Переяславі-Хмельницькому було урочисто перезахоронено прах солдата з передмістя — його прізвище було встановлено за клаптиком паперу, що зберігався у нагрудній кишені (повістка до суду)).

З часом стало зрозуміло, що операцію по звіль­ненню Києва доцільніше провести північніше — в районі села Лютіж. Для імітації наступу залишили залишки двох армій, які вмали вмерти, але продовжувати штурм німецьких укріплень...

Напередодні 40-річчя Великої Перемоги, 3 травня 1985 року, поблизу села Балико-Щучинки відкрився меморіал на честь подвигу радянських воїнів під час форсування Дніпра і створення Букринського плацдарму. Центральний монумент композиції — фігура воїна з прапором (дуже нагадує відомого актора Оляліна). Горельєфи і скульптурна композиція «Атака» яскраво передають напругу битви. Автори меморіального комплексу: скульптор В. Зноба, архітектори Ю.Платонов, С.Захаров, В.Кор­нєв. На вершину комплексу можна заїхати автомобілем, але варто пройти цю дорогу слизькими дере­в’я­ними сходами — є час подумати про те як важко було штурмувати нашим дідам-прадідам ці історичні кручі.