Відродження села

Сьогодні ми хочемо познайомити читачів з Михайлом Никоновичем Стратійчуком, керівником елітгоспу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна», що в селищі Кордишівка Вінницької області Козятинського району. Підприємство було засновано 1997 року. Тут вирощується велика кількість зернових культур для подальшого розповсюдження насіння в інших господарствах.

– Михайле Никоновичу, які області користуються послугами вашого підприємства?

Кіровоградська, Хмельницька, Черкаська, Київська, Чернівецька, південь Вінницької беруть у нашому підприємстві насіння. У нас добра очисна техніка, ми очищуємо до високих посівних кондицій. Скарг на наше насіння немає. Є в нас багато сортів пшениці, ярих, озимих, ячменю та інших культур.

– Врожай цього року задовольнить потреби усіх клієнтів?

Озимих культур ми плануємо продати 300 – 400 тонн, ярих – приблизно стільки ж. Ячменю плануємо отримати 50 – 60 центрів з гектара. На такому ж рівні – пшениця. Щоправда, недавно дощ поклав багато пшениці, і це суттєво відіб’ється на врожаї. Якщо погода встановиться добра, то врожай буде високим. У нашому підприємстві техніка дуже стара, нова коштує великих грошей. Врожай треба зібрати за 3 – 4 дня, але через стару техніку ми втратимо велику його частину. І така ж ситуація у більшості сільськогосподарських підприємств України. Бракує техніки, особливо комбайнів для збирання зерна.

– Чи виникає у вас потреба у банківських кредитах?

Без кредиту не обійтися. Цього року ми теж взяли невеликий кредит, більша частина йде на мінеральні добрива, решта – на дизельне паливо, бензин. Добре було б, якби ми взагалі не брали кредиту. Це залежить від ціни на продукцію. А вона як була низькою порівняно з цінами на іншу продукцію, такою і є. Цінова політика дуже не справедлива до селянина.

– Чи є кроки держави на шляху «обіцянки -виконання»?

Держава обіцяє багато. Але якби виконувала обіцяне, було б набагато легше працювати у сільському господарстві. Звісно, є невелика підтримка на посів озимих, ярих, але вона така незначна. Та й отримати її нелегко.

Я працюю керівником цього підприємство більш як 40 років. І якщо проаналізувати, як було раніше і як є сьогодні, то слід сказати, що ситуація не розвивалася однаково. Були часи, коли працювалося легко, а було й непереливки. Тільки-но трохи покращиться – знову притиснуть. У 1980—1990 рр. у селі легше працювалося. Зараз селянин сам хазяїн – коли збирати врожай, коли саджати. Треба врешті-решт зрозуміти: якщо не буде добре селянину, то не буде добре у нашій державі нікому. Не потрібно селянина обманювати, треба з ним на рівних грати. Він завжди живе надією, тим, що йому обіцяють. Сьогодні немає відродження села, лише його руйнація. Це, знову ж таки, не приводить до добра.

– Чи може держава якимось чином впливати на зернотрейдерів, оскільки саме вони впливають на ціну продукції?

Держава повинна на них впливати, або ж сплачувати дотації. Сьогодні ж зниження вартості сільськогосподарської продукції називається ринковими умовами. Але це не ринок, а бездіяльність держави.

– Чи спостерігається у вашому підприємстві кадровий дефіцит?

У нас – ні. Вистачає поки що кадрів. Багато молоді. Середній вік – 20 – 22 років. Торік ми виплатили 1 650 тисяч грн заробітної плати. Середня плата була 790 грн. За перші півроку заробітна плата перевищила 900 грн. Механізатори отримують в середньому 1500 – 3000 грн. Тваринники – 1200 – 1500 грн. Є в нас і матеріальна допомога, ніколи людям не відмовляли.

– Як розвивається соціальна сфера села?

Я цим питанням дуже переймаюся. За 15 років у цю сферу ми вклали приблизно 20 млн грн. І дороги, і вода, і газ – все це зроблено. Є в нас гарний млин, крупоцех.

У нашому селі щороку народжуються 20 – 25 дітей. Зараз у школі вчиться 155 учнів. Її також збудовано на наші гроші. На жаль, раніше дітей було вдвічі більше. Будемо сподіватися, що школа у майбутньому не втратить своїх учнів.

Слід додати, що коштом Михайла Никоновича у селі збудовано храм. Ось такий, він український сільський керівник.