Ампули пандори

Ідеологи ринкових відносин нам пояснили, що безплатний сир буває тільки в мишоловці — і ми те ніби засвоїли. І раптом на наші голови упав великий шмат дефіцитної продукції, який нам запропоновано темпами заковтнути: дев'ять мільйонів українців у віці від 16 до 29 років мали протягом двох тижнів про вакцинуватися від кору й краснухи /багряниці/ живим комбінованим препаратом, створеним в Індії завдяки досягненням біотех-нології. Нашій країні був би не по силах такий подвиг, коли б Фонд ЮНІСЕФ не виділив на цю грандіозну за масштабами акцію 5.3 млн. доларів, а з них 300 тис. цільовим порядком на пропагандистську кампанію. А-коли так, то — марш у «мишоловку»! «Добровільно й с піснями», — як казали за радянських часів.

Довго не хотілося споживати дармовий «сир»... Насамперед з якого це доброго дива? 2000 року, коли по студентських гуртожитках і справді спалахнув кір, чиновники Міністерства охорони здоров'я запевняли журналістів, що все гаразд, трапляються лиш поодинокі випадки хвороби. І раптом виявляється, що то була нечувана епідемія, яка може повторитися ще з більшим розмахом, загрожуючи цілій Європи, і ледь не половина молодого населення перехворіла на багряницю, чомусь сама того іі не помітивши.

У яких же випадках вірити мінздравським заявам — коли вони «во здравіє» чи «за упокій»? Акцію планували на листопад-грудень минулого року, потім перенесли і раптом — повідомлення: вона повинна бути проведена до 6 червня цього року хоч вакцина, високоякісність якої гарантувала Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), навіть не мала сертифікату реєстрації в Україні: «Всю відповідальність за якість препарату несе ВООЗ, — заявив з цього приводу міністр охорони здоров'я В. Князевич. Але яка в такому разі роль наших керівних органів? Невже в тому, щоб узявши невідомо яку тварину в мішку, вмити руки? Чи не виявиться той «мішок» «ящиком Пан-дори», з якого вирвуться і почнуть косити нашу молодь тяжкі хвороби?

Аргумент проти цього відомий: «А ви доведіть, що між першим і другим існує при-чинно-наслідковий зв'язок». Ну, коли вже в цій історії щось належало доводити, то це — безпечність вакцини. Достовірною інформацією, об'єктивними спостереженнями, статистично обробленими даними — коротко кажучи всім, що здавна вкладалося в клятву Гіппократа, яка має визначати поведінку медика, де найпершою заповіддю є «Не нашкодь». Тоді б і воозівські гроші можна було б заощадити на щось корисніше для суспільства аніж «вішання локшини на вуха» довірливих. Але ж ні! Аби ті, хто сумнівається в якості безплатного сиру, не встигли отямитися, вакцинацію розпочали завчасно.

Наслідки відомі: у Краматорську помер сімнадцятилітній Антон Тищенко; із скаргами на різке погіршення самопочуття до лікарень потрапили близько сотні чоловік, що ж відбувалося насправді, важко й сказати, бо невдовзі «зверху» пролунало «А доведіть!» разом з грізним окриком ВООЗа: продовжувати вакцинацію!

Але є явища, які доведенню не підлягають. Неможливо, наприклад, довести, що людина, котру вгріли каменем по голові, померла від того, що її вгріли каменем по голові. А раптом у неї був «інфекційно-токсичний шок», як визначено початкову причину смерті Антона Тищенка і який це має стосунок до важкого предмета? Та й те, що наш світ справді існує, а не здається нам, що він існує, теж, як відомо, довести неможливо. У таких випадках одне лишається — здоровий глузд, який нікому зраджувати не повинен. Бо за ним — інтуїтивне відчуття законів природи.

От під цим кутом зору і спробуємо проаналізувати ситуацію з вакцинуванням української молоді.

«Не вмер Данило…»

Перед нами цікавий документ — «Посібник з підготовки та проведення кампанії додаткової імунізації проти кору й краснухи (за рекомендаціями ВООЗ)», датований липнем 2007 року.

Одразу виникає запитання: якщо аж тоді складено посібник, то коли в Україну завезено вакцину? Чи вона не прострочена? Але це тільки початок.

В око впадають дві тенденції, які виключають одна одну.

З одного боку, «жива комбінована вірусна вакцина проти кору й краснухи (ККВ) оголошується «безпечним» і «високоефективним препаратом», а з іншого — наведено низку протипоказань, зокрема «загострення хронічних захворювань», «імунодефіцитні стани, виражена анемія, злоякісні захворювання крові та пухлинні захворювання», «розлади цен­тральної нервової системи», «алергічні реакції до будь-якого компоненту вакцини, включаючи неоміцин», «захворювання серця в стадії декомпенсації», «вагітність».

Останнє уточнимо: після вакцинації вагітністи не можна два місяці, а в інших європейських країнах цей термін продовжено до трьох.

Вакцинуванню підлягають особи від 16 до 29 років, — та вікова група, яка виявилася найуразливішою щодо наслідків аварії на Чорнобильській АЄС. Коли б і справді йшлося про інтереси збереження здоров’я нації, то ризикованій акції мало передувати ретельне медичне обстеження всіх, кому належить пройти повторне щеплення. Але в «Посібнику» про це ані слова! Зате чомусь задекларовано, що захід може бути ефективним тільки в разі його блискавичного проведення /не більше двох тижнів/. «Технічний його бік розписаний до тонкощів» — аж до настанов, як забезпечувати «повноту охоплення» у важкодоступних селах Гірське чи Старе. При цьому якось само собою випадає з уваги Міністерства охорони здоров’я, що ці села важкодоступні й для карет швидкої допомоги — і що робити у випадку анафілактичного шоку, або ж синдрому токсичного шоку, проти якого застерігає сам Посібник? Тут рахунок іде на хвилини.

Чого вартий тон Посібника — враження таке, ніби проводиться військова кампанія: «оперативний штаб», «мобілізація додаткових ресурсів», «соціальна мобілізація». Імунізатори знайшли роботу «урядовим і неурядовим установам та організаціям, приватному сектору, політичним і релігійним лідерам». Тим, хто зобов’язаний донести потрібну інформацію до населення, рекомендується бути «оптимістичним створювати могутній позитивний імідж для себе і для імунізаційної кампанії.» «Казати правду, але … «Якщо є погани новини, необхідно провести розслідування що до контакту із ЗМІ і обов’язково надати професійні роз’яснення.» А де брати час для таких розслідувань і наскільки ті «професійні роз’яснення» будуть об’єктивними? Втім, відповідь на останнє питання вже маємо…

Є моменти, які просто пантеличують. Так розділ 6.1.2 Індивідуальна реакція на вакцину зводиться до застереження: «При проведенні КДІ медичні працівники на місцях можуть помилково розцінити непритомність і запаморочення після імунізації як початкові клінічні ознаки анафілактичного шоку.

Проте більшість випадків поганого самопочуття і стану напівпритомності, що виникають безпосередньо після імунізації не є початком анафілаксії».

Зрозуміли, чим стурбовані автори Посібника? А якщо погане самопочуття є початком чогось іншого? «Не вмер Данило, так болячка задавила», — кажуть у народі в таких випадках. А доведи, що задавила болячка!

… Чи не це застереження взяли на озброєння медики, котрі дали померти Антону Тищенку? А може його стан не вписався в симптоми щодо яких розроблено рекомендації, відтак нічого й не було? Тай взагалі «чи був хлопчик»?

Як же треба перед кимось старатися, щоб отак натягувати «шкурку» на ще не зварений «кисіль»!

Перед ким?

 А далі що?

Вже знаємо: за «кавалерійським наскоком нашої взагалі-то не дуже уважної до свого народу медицини стоїть ВООЗ — основний поставщик вакцин для щеплення, за благодійництвом якої ніби-то приховується прагнення зробити Україну «антикоревою парасолькою» для цілої Європи. Вибачте, а ми що — були джерелом зарази? Та ні, за відсотком захворюваності на ті недуги, навколо яких розгорілися пристрасті, ми коли й перші, то з кінця. За що ж нам випала така честь? Медики обіцяють, що коли ми виявимо слухняність, то кір і краснуха взагалі будуть виведені з людської популяції. Але сам факт проголошення необхідності повторного щеплення засвідчує, що збудники цих хвороб рекомбінувалися, перейшовши в іншу вікову категорію, — отже і щеплення дітей далеко не такий безальтернативний та ефективний засіб, як нам те пробують пояснити. Де гарантія, що віруси знов не змінять свої епідеміологічні характеристики й не вразять старшу групу населення? Та й, прямо скажемо, ані кір ані багряниця на теперішньому етапі взаємодії нашого організму з часом не є бичом людства. На першому місці за смертністю все-таки серцево-судинні хвороби, ракові пухлини, туберкульоз, а останнім часом уже й сепсис та різні види алергічних реакцій.

От тут і треба шукати «скелета», захованого в медичному «буфеті», куди наших людей пробують загнати пряником солодких обіцянок і кнутом. Схоже, що вакцина проти кору й краснухи, що набула відомості як «КаКа» — це генна конструкція, і гіпотез, що туди вживлено краще не висловлювати, правди ж нам не скажуть усе одно. Та вже зрозуміло, що перевірки на мутаційний чи канцерогенний ефекти вона не пройшла, бо для цього потрібний не один десяток років. Чи не здається спокусливим комусь подивитися, що буде з репродуктивним прошарком українського населення через якийсь там час?

Що там якісь сто чоловік, котрі потрапили до лікарні одразу! Важливо як це дійство відгукнеться згодом…

Коротко кажучи, схоже, що йдеться про масштабний біологічний експеримент над людьми, заборонений всіма моралями і всіма релігіями. Особливої пікантності йому додає той факт, що вакцина виготовлена на грунті диплоїдних клітин. (про те повідомив на брифінгу головний санітарний лікар М. Проданчук, заперечуючи, що — на абортивному матеріалі), узятих у індійських жінок. Расові і навіть національні маркери на ДНК — це реальність, за ними можна простежити шляхи міграції народів точніш, аніж те зробив Тур Хейєрдал на своєму тростинному човні.

Позитивний ефект вакцини, хоча це сумнівно, не виключений в країнах, де населення є нащадками согдіан, а з іншими що буде? Запевнення, що препарат не дав побічних наслідків у Киргизії, Албанії чи Іраку (добір країн який!) викликає сумнів з огляду на наперед задану установку, з якою акцію пробують «продушити» в Україні… Якщо по гарячих слідах подій медикам треба доводити, що смерть від анафілактичного шоку — це смерть від анафілактичного шоку, то що казати про їхню реакцію на віддалені наслідки жорстокого втручання в організм молодої людини? Хто відповідатиме за них?

Втім, і недалекі наслідки прорахувати неважко. Краснуха — легка дитяча хвороба, що тренує імунну систему, а небезпечна вона наслідками для майбутніх поколінь — звідси и потреба боротися з нею. Щеплений виділяє віруси протягом кількох днів — і де гарантія, що він не заразить краснухою вагітну сестру, матір чи навіть колежанку або сусідку по транспорту? І, якщо багряниця загрожує плоду, то чому живу вакцину мають приймати й хлопчики? Із солідарності зі своїми подругами чи як?

Природа вірусів така, що вони легко переходять у неактивний прихований стан, зачаївшись у клітині-хазяїні. Щеплена 15-літня дівчинка цього не відчуває доки не завагітніє — і кого вона народить при зниженні імунітету, природному для цього стану?

Коротко кажучи, на що буде списана хвиля майбутніх каліцтв новонароджених, фотографіями яких тепер тиснуть на психіку апологети повторної вакцинації? Чи не на СНІД?

На завершення звернемо увагу на те, що Україна вже невідомо на якій підставі оголошено найбільш ВІЛ-ураженою країною. Чого нам ще треба чекати від нашої оберненої «обличчям до Європи» з незмінним «чого зволите» медицини? Може, замість витрачання коштів на «охмурьож» населення їй варто розібратися з якими законами природи вона протидіє, щоб не «доборотися до самого краю», де починається прірва не прогнозованих біологічних наслідків.

Наталя Околітенко,
Інститут інформаційно-хвильових технології