Реальність проти віртуальності

«Усе мені дозволено, але не все корисно; усе мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною». (1 Кор. 6,12).

Сьогодні вже нікого не здивуєш комп’ютером вдома. Вони непомітно увійшли в наше повсякденне життя і поступово зайняли в ньому важливе місце. Майже для кожного виду людської діяльності комп’ютер є невід’ємним інструментом, чи не найважливішим джерелом інформації, зокрема через інтернет. Також це винятково популярне джерело розваг — через ігри та віртуальне спілкування.

Проте дедалі частіше науковці б’ють на сполох — комп’ютер може становити загрозу для людського організму, впливаючи не лише на фізичний, а й на психологічний стан людини. Це особливо стосується молодих людей, на стадії розвитку та дорослішання.

Термін «комп’ютерна залежність» з’явився порівняно недавно — 1990 року. Її психологи класифікують як різновид емоційної «наркоманії», спричиненої технічними засобами. Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а процес, у якому він втрачає контроль над часом.

Всі публікації про вплив на людину комп’ютерних ігор містять дві протилежні точки зору. Одна половина дослідників вважає, що комп’ютерні ігри приносять шкоду, друга — користь, адже найкраще засвоюється нова інформація саме під час ігор. Але є ще третя група людей — яка грає в ці ігри. Їх мало хвилюють думки з цього приводу, їх за вуха не відтягнути від комп’ютера.

Отже, подивимося, що думають психологи про вплив комп’ютерних ігор на людину. М.Іванов у своїй статті: «Психологічні аспекти негативного впливу ігрової комп’ютерної залежності на особистість людини» прийшов до цікавих висновків.

Автор провів анкетне опитування, за результатами якого виявилося, що 80% учнів 5 — 7 класів загальноосвітніх шкіл захоплюються комп’ютерними іграми, до того ж для більшості це дуже серйозно: діти віком 10 — 12 років мають «ігровий досвід» 4 — 6 років. Однак серед опитуваних не було виявлено дітей із підозрою на комп’ютерну залежність (адикцію), бо в цьому віці гра на комп’ютері має характер захоплення. У більш пізньому віці з’являється комп’ютерна адикція, хоча вона не є такою небезпечною, як алкоголізм чи наркоманія, однак все ж негативно впливає на особистість людини.

Бесіди з родичами людей, які потерпають від комп’ютерної залежності, свідчать, що останні «надмірно дратівливі», «запальні», емоційно нестійкі.

У процесі гри адиктів їхній настрій суттєво покращується, і спостереження відзначають емоційне піднесення. Але після гри, після виходу з віртуального світу, настрій знову погіршується. Для ігрового адикта реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпеки, бо більшість адиктів — люди, які погано адаптуються у соціумі. Внаслідок цього людина намагається жити в іншому світі — віртуальному, де все дозволено, де вона встановлює правила гри.

М.Іванов виділяє три основні причини депресивних відхилень у сфері емоційних психічних станів у ігрових комп’ютерних адиктів:

1. Наявність постійної потреби в комп’ютерній грі, водночас неможливість повного задоволення цієї потреби.

2. Суб’єктивне переживання адиктами на свідомому рівні практичної марності комп’ютерних ігор і внаслідок цього — марності власного існування.

3. Неадекватне ставлення до себе в результаті невідповідності «Я реального» і «Я віртуального».

На базі своїх досліджень вчений-психолог робить припущення, що загальний емоційний стан ігрових комп’ютерних адиктів відхиляється від норми в бік депресії, а також, що рівень тривоги ігрових комп’ютерних адиктів, як критерій дезадаптації, вищий за норму.

Виділяються такі стадії залежності:

— Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.

— Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.

— Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за допомогою комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.

Для людей з індивідуалізованою формою залежності такі перспективи набагато реальніші. Це крайня форма залежності, коли руйнується взаємодія з навколишнім світом. Порушується основна функція психіки — вона починає відбивати не вплив об’єктивного світу, а віртуальну реальність. Ці люди по багато годин поспіль грають наодинці, потреба в грі опиняється в них на одному рівні з основними фізіологічними потребами. Для них комп’ютерна гра — це щось на кшталт наркотика. Якщо протягом якогось часу вони не «приймають дозу», то починають відчувати невдоволення, впадають у депресію. Це клінічний випадок.

Але все ж таки ця пристрасть не вбиває людину як наркотики чи алкоголь, а тільки ускладнює життя.

А ось протилежна точка зору: вчені Чиказького університету, які займалися вивченням складних соціальних взаємодій, прийшли до висновку, що комп’ютерні onlіne-ігри приносять людям користь. Дослідники зуміли «докопатися» до складної культури цих ігор, а також чому вони цікаві для людей. Професор Телмадж Райт і його колеги провели не одну годину за Counter-Strіke. Ретельно проаналізували й текстові файли з жартами, що з’являються в програмі, а також відповіді гравців на запитання вчених. За словами Райта, манера поводження гравців у «стрілялках» дуже схожа з манерою поводження у звичайному житті.
    Райт cтверджує: ігри, що будуються на співпраці гравців і необхідності покладатися один на одного, зміцнюють дружбу. Люди воліють грати з тими, кого знають, а коли в грі з’являється незнайомець, стиль спілкування і поводження змінюється.

Новозеландські вчені прийшли до висновку, що захоплення комп’ютерними іграми, як і просто тривала робота на комп’ютері, можуть призвести до серйозних травм рук, подібні ушкодження можна порівняти з так званим синдромом текстових повідомлень, на який страждають користувачі мобільних телефонів.

А ось документальні свідчення про наслідки комп’ютерної залежності:

Квітень 1999 р.

Найгучніша трагедія, зв’язана з комп’ютерними іграми. Двоє підлітків розстріляли дванадцять однокласників, вчителя і поранили ще кілька людей, розкидаючи саморобні гранати. Після цього покінчили життя самогубством. У знятому перед тим фільмі один з них говорить, що відбуватиметься щось на зразок думу. Саме ця фраза і подібність інциденту із сюжетом комп’ютерної гри послужили приводом для позову батьків загиблих дітей до виробників комп’ютерних ігор.

Серпень 2001 р.

Двадцятидвохрічний житель Таїланду вмер під час гри в Counter-Strіke. Відпрацювавши зміну на заводі, він пішов до інтернет-клубу, а щоб зайве не відриватися від комп’ютера, закупив по дорозі провізію. Друзі знайшли його в критичному стані тільки наступного дня. Молоду людину доставили в лікарню, однак було вже пізно і він помер не приходячи до тями. Причиною смерті стала серцева недостатність — геймер просто перехвилювався під час гри.

Вересень 2001 р.

У Тюмені затримано сімнадцятилітнього юнака, що забив своїх батьків залізними прутами, бо вони не пускали його в комп’ютерний клуб. Убивство скоїв підліток зі своїм приятелем. За їхнім задумом цей злочин мав покласти початок серії убивств у місті: горе-гравці збиралися грабувати й убивати батьків інших фанатів комп’ютерних ігор.

Вересень 2001 р.

Двадцятидвохрічний безробітний китаєць украв у матері 2900 юанів (майже 300 доларів), що збирався витратити на комп’ютерний клуб. Коли мати влаштувала своєму чаду скандал, той її просто отруїв. Батько нещасного знайшов труп дружини через півтора місяці після вбивства в шухляді для білизни. Убивцю страчено.

Що раніше діти починають грати в такі ігри, тим гірше для них. Адже саме в дитинстві формується уявлення про світ. У сучасних дітях почуття жалості присутнє набагато менше, ніж у попередніх поколіннях. Багато в чому тому, що нинішні діти грають у жорстокі ігри, ціль яких — убити якнайбільше ворогів. До того ж образ ворога чітко не визначений. Він поганий тільки тому, що на іншому боці. Відповідно, хто не з нами, той проти нас... Крім того, уседозволеність гри обов’язково реалізується в житті. Ці ігри провокують дитину на агресію і безглузду жорстокість. Шкідливі вони ще й «фотостимуляцією». Миготіння на екрані (спалах вибухів) провокує епілептичні нападів.

Commandos 2, Heroes:

Ці ігри корисні не тільки дітям, а й дорослим. Вони розвивають мислення, логіку, стимулюють мозкову діяльність. Людина учиться порівнювати, аналізувати, прораховувати свої ходи. Якщо бої маленькі, вони цілком припустимі, оскільки акцент робиться не на безглузду жорстокість, а на тренінг уваги. Це важливо, бо діти часто не можуть зосередитися. Завдяки цим іграм можна виробити здатність концентрувати увагу.

Dіabolo:

Подібні ігри, як і фільми жахів, на психіку дітей впливають вкрай негативно. Через перемогу нехай іграшкового, але ж зла діти зазнають могутнього стресу, самі того не усвідомлюючи. А стрес руйнує їхню нервову систему. У результаті — порушення сну, заїкуватість, уповільнений розвиток. Дитина перебуває у стані нервового перенапруження, мозок її не відпочиває, а це призводить до страшних наслідків. Дитячі страхи провокують фобії, а фобія — крок на шляху до манії переслідування. Ця гра провокує порушення пам’яті, в’язкість мислення, патофізичні ілюзії (коли до відчуттів додаються невідповідні уявлення). У цій грі добро ніколи не перемагає, зло постійно повертається, отже, зміщуються моральні принципи. Діти починають вірити, що зло непереможне.

(Mатеріал взятий з сайту «Комсомольської правди» в Молдові).

Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю, розвиватися як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Адже залежність у будь-якій формі — це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.

Симптоми комп’ютерної залежності досить чіткі:

Психологічні симптоми:

— Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;

— Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;

— Дедалі більше часу затрачається на комп’ютерні ігри;

— Ігнорування друзів та сім’ї;

— Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;

— Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;

Фізичні симптоми:

— Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;

— Сухі очі;

— Головні болі (схожі на мігрень);

— Болі у спині;

— Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;

— Недотримання гігієни;

— Розлади сну.

Перші ознаки комп’ютерної залежності:

— пропускання шкільних занять через гру вдома або відвідування комп’ютерного клубу;

— просиджування біля комп’ютера у нічний час;

— приймання їжі під час комп’ютерної гри;

— асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор;

— брак інших захоплень, окрім комп’ютерних ігор;

— перевага комп’ютерних ігор перед спілкуванням;

— загальний час, проведений за грою, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками й однолітками, інших захоплень;

— дитина не уявляє, чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався;

— конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером.

Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками.

Якщо ви помітили перші ознаки комп’ютерної залежності у дитини, спробуйте звернути її увагу на щось інше, цікаве (спортивні змагання, прогулянки, цікава поїздка тощо). Якщо це не дає бажаного результату, зверніться до психолога, можна також порадитися з дитячим психологом на сайті dopomoha. kiev. ua.

Взагалі я вважаю, що сучасним школярам не потрібен інтернет. Адже не секрет, що сьогодні українським школярам зробити домашнє завдання — не проблема. Якщо батьки підключили до інтернету комп«ютер, — варто лише натиснути клавішу, щоб знайти потрібну інформацію... Але ж школярі та студенти просто перестають мислити. Яких ми спеціалістів отримуємо сьогодні. Батькам же, які піклуються про фізичне і психічне здоров«я дитини, слід взагалі не підключати комп«ютер до мережі, або, якщо ви своєму нащадкові довіряєте, встановити чітко регламентований годинник для роботи в інтернеті. І перевіряти, чим займається дитина, інакше псевдоспілкування з однолітками виллється в пошук зовсім інших сайтів. Якщо розповсюдження друкарських і відеоматеріалів, пов«язаних із розпустою, ще хоч якось контролюється державою, то вихід на аналогічні сайти в інтернеті доступний всім.

І, нарешті, потрібно суворо регламентувати роботу комп«ютерних клубів. Нині там діти і днюють, і ночують! А всім добре відомо, що під час роботи дисплеїв збільшується іонізація повітря і зростає температура, вологість же, навпаки, зменшується. У комп’ютерних залах санітарна норма — один комп’ютер на 6 кв. м — дуже часто не дотримується, замість, наприклад, восьми комп’ютерів у приміщенні ставлять вісімнадцять. Щоб максимально використовувати приміщення, дисплеї часто ставлять впритул один до одного, тобто задніми панелями в різні боки. Отже, людина постійно зазнає опромінювання задньої стінки сусіднього комп’ютера. У приміщенні комп’ютерних залів повинні гаситися електромагнітні поля, для цього під штукатуркою має бути вмонтована металева сітка. Навряд чи у тих комп’ютерних залах, де молодь проводить стільки часу, дотримуються хоча б половини цих вимог. Крім того, у деяких інтернет-кафе дозволяється палити у приміщенні, тому навіть ті молоді люди, які не палять, стають пасивними курцями.

Таким чином, надмірне захоплення комп’ютерними іграми не лише спричиняє соціальну дезадаптацію, відставання у навчанні та стрес, а й шкодить фізичному здоров’ю.

Альона Литовченко