Червоного щура вигнали з архівів

Нарешті сталося! Прем’єр-міністр звільнила одіозну нарвану комуністку товаришку Г. з посади керівника Держкомархівів України. Закінчилася параноїдальна епоха колишньої арматурниці з Конотопа, котра своєю антиукраїнською затятістю перевітренчила навіть свою землячку.

За свідченням одного з українських інтернет-сайтів за короткий час перебування товаришки Г. при архівній справі у державних архівах України в дивовижний спосіб було знищено близько 80 тисяч документів. А ще 150 тисяч серйозно пошкоджено. Навряд чи вдасться списати це на стихію, несправну електромережу та іржаві водогінні труби. Комуністка з радянською технічною освітою (тобто фактично неосвічена), схоже, виконала свої обіцянки, котрі публічно дала, заступаючи на посаду головного архівіста:

— Засекретити всі документи про злочини радянського комуністичного режиму проти українського народу. Насамперед — ті, де йдеться про конкретних винуватців та виконавців Голодомору і наступних кривавих репресій 30 — 50-х років минулого століття.

— Засекретити всі документи, пов’язані з конфіскацією більшовиками землі, нерухомості та майна українців протягом усіх років злочинно-більшовицької влади.

— Всіма доступними засобами саботувати публікацію наукових матеріалів про злочинні дії партії більшовиків та їхніх каральних органів проти народу України.

Відтак якщо підходити до дій червоного щура в державних архівах неупереджено, то на часі є створення спеціальної слідчої комісії Верховної Ради, яка з’ясувала б масштаби катастрофи, завданої українській історіографії та архівній справі злочинною діяльністю товаришки Г.

Окремим питанням розслідування для цієї комісії мала б стати спланована і проведена товаришкою Г. антиукраїнська провокація — насильницьке вилучення сакральних текстів і предметів, повернених свого часу державою релігійним громадам. Те, що діялося з наказу червоної провокаторки, приміром, у Житомирі, зайвий раз свідчить, що в осіб такого штибу немає ні національності, ані віри.

Напрошується ще одне запитання: для чого було взагалі призначати свого часу україножерку і патологічну інтернаціоналістку на такий відповідальний пост? Невже той, хто це робив, не здогадувався, що ця, м’яко кажучи, псевдополіткоректність рано чи пізно, даруйте, вріже йому ж межи очі?

Можна припустити, наголошую — лише припустити, що призначення товаришки Г. було не випадковим. Комусь дуже потрібно було, щоб не спливли певні, конче невигідні для нього, документи. Якщо це так, то розрахунок був марним від самого початку. Якщо такі папери існували, то їх уже давно, щонайменше років з 20 тому, немає в Україні — вони в закритих архівах Росії. І те, що саме в російських ЗМІ часом з’являється чорний компромат на певних українських політиків з посиланням на якісь таємничі засекречені документи — стовідсоткове тому підтвердження.

Мовою спецслужб термін «щур» означає спеціального агента, який працює у засекречених структурах чужої держави. Тож за великим рахунком відповідні структури мали б проаналізувати діяльність «червоного архіваріуса» і під цим кутом.

В.Н.