Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Хронологія геноциду

Документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України як джерело вивчення Голодомору 1932 –1933 рр. в Україні

Редакція розпочинає публікацію документів, які красномовно засвідчують спланований характер винищення українців голодом у 1932-33 рр.

Для вивчення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні важливим історичним джерелом є документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Починаючи з кінця 1980 років, ними активно цікавилися дослідники. Підходів до освоєння цього материка в історичній науці шукали і окремі науковці, і колективи окремих наукових установ.

Відторгнення радянського режиму і намагання якомога швидше позбутися його атавізмів позначилося й на організації архівної справи. Наявні в архівах України взагалі і у відомчому архіві Служби безпеки України зокрема нормативно-розпорядчі документи Об’єднаного державного політичного управління СРСР (рос.: Объединенное государственное политическое управление, ОГПУ) є радше винятком, ніж правилом. Центральні органи радянських спецслужб за властивими їм законами діловодства намагалися не залишати у республіканських підрозділах документів щодо своєї спрямовуючої діяльності. За канонами секретності чимало документів підлягало поверненню відправникам або систематично знищувалось, оскільки існували терміни та суворий порядок обліку й зберігання конкретного виду документів. Період 1919 р. — перша половина 1930-х років є однією з найбільших лакун фонду наказів ГДА СБ України. Якщо ж документи і залишалися на місцях, то здебільшого абсолютно випадково. Отже, докладна інформація про дії центральних органів радянських спецслужб у 1932–1933 рр. має бути в Москві, де сходилися всі важелі управління системою, яка й призвела, зокрема, до голодоморів в Україні.

Достеменно невідомі також ті фактори, які спричинили майже повну відсутність у Галузевому державному архіві СБ України наказів та розпоряджень ДПУ УСРР 1922–1933 рр. Можливо, тут далися взнаки ті ж обставини, що й у випадку з документами союзного Центру. Не виключено, що їх було втрачено під час Другої світової війни, коли архівні документи вивозили з Києва до Казахстану. Могли бути на те й інші причини, документальних підтверджень яким немає. Виявлені в ГДА СБ України документи, що проливають нове світло на Голодомор 1932–1933 рр. в Україні, можна віднести до кількох груп джерел.

Одним із цінних історичних документів, що зберігаються у ГДА СБ України, є копія витягу із протоколу №116 засідання політбюро ЦК ВКП(б) за вересень 1932 р. з факсимільним підписом секретаря ЦК Й. Сталіна та оригіналом печатки ЦК ВКП(б). До витягу додано саму «Инструкцию по применению постановления ЦИК и СНК СССР от 7/VIII_32 г. об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперации и укреплении общественной (социалистической собственности)».

Документ яскраво свідчить, хто конкретно виступав організатором злочину проти народу. З нього стає зрозумілим також, чому такими нелюдськими методами здійснювалися хлібозаготівлі на селі і яких гігантських масштабів досяг терор, розв’язаний більшовицькою владою проти селян в Україні.

Не менш показовим є таємний лист Сталіна від 7 грудня 1932 р., що став блискавичною реакцією «вождя» на надіслані головою ДПУ УСРР С. Реденсом 3 грудня в секретний відділ

ЦК ВКП(б) матеріали слідства у справі опору хлібозаготівлі в Оріхівському районі Дніпропетровської області. Ще раніше, 27 листопада 1932 р., керівник ДПУ висловив думку про необхідність проведення слідства для притягнення до відповідальності керівників Оріхівського району Генеральному секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору.

Сталін визначив одержані ним документи щодо саботажу хлібозаготівель в Україні характерними для значної частини районів Радянського Союзу. Копії листа Реденса в ЦК ВКП(б), протоколи допитів із відповідними свідченнями голів місцевих комун, завідвача МТС, керуючого райконторою та плановика РВК разом із супровідним листом Сталіна були поширені в СРСР і рикошетом повернулися в Україну. Частково ці документи використали дослідники при підготовці до друку науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

У період хрущовської відлиги знайти архівну кримінальну справу звинувачених і засуджених керівників Оріхівського району виявилося неможливим. Приводом для її відновлення стали листи одного із засуджених, колишнього члена райкому Компартії України Скічка Є.Є., надіслані голові обласного суду Дніпропетровської області та в прокуратуру УРСР. Прохаючи підтвердити реабілітацію, автор заяв розкрив суть «Оріхівської справи». Завдяки наполегливості і професійності заступника прокурора Запорізької області Світличного, начальника слідчого відділення Управління КДБ при РМ УРСР по Запорізькій області Гніденка, слідчого Зеленіна у 1964 р. архівно-слідчу справу було відновлено, а практично сформовано наново. У пошуках хоч якихось слідів справи запити із Запоріжжя у той час надходили до багатьох установ і організацій СРСР, зокрема в Хабаровський край та Амурську область, де відбували покарання засуджені. Виявлені у колишньому архіві Запорізького обкому партії протоколи кількох допитів практично ідентичні тим, що були надіслані Сталіну. Це дає підстави стверджувати, що інших документів у цій справі в 1932–1933 рр. і не було. Картину подій відтворено на підставі свідчень тих людей, яких вдалося розшукати й заслухати, а також дотичних архівних документів (протоколи засідань та рішення партійних органів, матеріали інших архівно-слідчих справ, довідки спецвідділу міністерства охорони громадського порядку РРФСР, управління охорони громадського порядку Амурської області та ін.).

Для дослідників Голодомору 1932–1933 рр. безперечний інтерес становлять оригінали листа В.Головіна прокурору Запорізької області, у якому, зокрема, посилення репресій прямо пов’язується з прибуттям в Україну Молотова і Кагановича, протоколи допитів свідків у 1964 р., засвідчені архівні витяги із рішень секретаріату Дніпропетровського обкому КП(б)У та бюро Оріхівського райкому партії за грудень 1932 р. Чимало документів направляли з ДПУ УСРР до ЦК КП(б)У на ім’я Косіора. Окремі з них містили ініціативи, що спонукали до певних дій ЦК, але більшість мала суто інформативний характер. Це були здебільшого зведення про боротьбу органів ДПУ із саботажем хлібозаготівель, розбазарюванням і викраденням хліба у колгоспах, повідомлення про «право-опортуністичні настрої» членів, кандидатів у члени партії і комсомолу під час хлібозаготівельної кампанії, доповідні й службові записки. Станом на 20 листопада 1932 р. щодо цього наводяться статистичні дані по Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Харківській, Чернігівській областях — загалом близько 200 районів і 400 сіл України.

У зведеннях докладно повідомлялося про те, хто, де й за яких обставин протестував проти хлібозаготівель, вважаючи їх не реальними, до того ж незадоволення і опір були масовими. Зі

службової записки начальника Харківського обласного відділу ДПУ УСРР Тимофєєва видно, що Косіор особисто давав вказівки про арешти серед керівного апарату колгоспів. Оригінал записки Тимофєєва та копія поданої ним до ЦК КП(б)У довідки розписує категорії та кількість заарештованих у колгоспах Харківщини.

Нові грані взаємодії ДПУ УСРР і ЦК КП(б)У розкриває доповідна, яку С.Реденс надіслав на ім’я С.Косіора 22 листопада 1932 р. У ній є згадка про директиву політбюро ЦК КП(б)У, згідно з якою органи ДПУ намітили провести «масову операцію з нанесення оперативного удару по класовому ворогу». На вимогу ЦК КП(б)У особлива увага зверталася на райони, в минулому найбільш уражені «петлюрівщиною».

Реденс поділився з Косіором усіма деталями операції, яка повинна була покінчити з «контрреволюційними» центрами, що організовували саботаж і зрив хлібозаготівель. Він просив політбюро ЦК КП(б)У затвердити намічені заходи і дати вказівку про активізацію діяльності обласних комітетів партії.

Схвалення дій, які фактично розпочалися раніше, ніж було написано доповідну, очевидно, не забарилося, бо в Україні з листопада 1932 р. ДПУ розпочало операцію, що охопила різні соціальні верстви у місті і на селі, призвела до численних репресивних заходів. З’ясувати їх перебіг у статистичному вимірі дають можливість документи фонду статистики ГДА СБ України. Цифрові дані переконливо показують інтенсивну оперативно-слідчу роботу органів ДПУ на селі, де по своїх лініях працювали співробітники особливих відділів, секретно-політичних відділів, економічного управління.

Як стверджує узагальнена статистика, за десять місяців 1932 р. до відповідальності було притягнуто 21 362 селян, з них 19 740 заарештовано. Розстріли були нечастими; переважали ув’язнення в концтабори та висилки. Аби не спустошити землю повністю, мало не половину заарештованих селян звільнили. А вже у відомості про заарештованих органами ДПУ «у зв’язку з оперативним натиском», підписаній начальником обліково-статистичного відділу Букшпаном 20 грудня 1932 р., названо цифру 16 122 особи. Серед них в окремі категорії документ виділяє куркулів, середняків, бідняків, колгоспників, робітників, службовців, голів колгоспів і сільських рад, рахівників, членів і кандидатів у члени партії.

Найпоширенішим видом «злочину» були, за статистикою ДПУ УСРР, опір вивезенню хліба, його розбазарювання і приховування. Графу щодо приховування або крадіжки хліба вводять у статистичну звітність ДПУ з вересня 1932 р. З неї випливає, що до грудня обласні відділи ДПУ до суду передали справи із звинуваченнями на 862 осіб у нездачі хліба державі й у викраденні хліба — на півтори тисячі осіб. Із документів статистичної звітності дізнаємося також про наростання перепродажу зерна за спекулятивними цінами, незгоду із політикою хлібозаготівель з боку значної частини партійних і державних працівників. У зв’язку з активізацією роботи ДПУ на селі в обліково-статистичному відділі збирали відомості про кількість колгоспних і одноосібних господарств, обкладених натуральним штрафом за невиконання плану хлібозаготівель, про засуджених «трійкою» і «особливою нарадою» при колегії ДПУ УСРР за агітацію проти хлібозаготівель, приховування і розбазарювання хліба, опір його вивезенню тощо. На довідці про рух справ і заарештованих внаслідок операції ДПУ на селі за час з 1 по 20 грудня 1932 р. зберігся оригінал запису невстановленої особи (ймовірно, начальника обліково- статистичного відділу Букшпана) із вказівкою на призначення документа: «для т. Постышева».

Для встановлення істини щодо ролі ОДПУ СРСР та ДПУ УСРР в 1932–1933 рр. важливе значення мають накази, якими керувалися співробітники цих органів на місцях. Накази такого рівня друкували у друкарні й інколи добротно брошурували, вони краще переносили плин часу, якщо тільки фізично не знищувалися. Відсутність корпусу наказів, розпоряджень, вказівок ОДПУ частково компенсується документацією повноважного представництва ОДПУ по Криму, яка, мабуть, через адміністративні переділи випадково уникнула небуття.

Зібрані у трьох томах документи — це переважно циркуляри Економічного відділу повноважного представництва ОДПУ по Криму на виконання директив ОДПУ. У розпорядженні українських істориків ще не було подібних документів. Їх цінність у тому, що вони дають можливість поглянути на Голодомор 1932–1933 рр. в Україні з суміжної території, яка з 1921 р. на правах автономної республіки входила до складу РРФСР. Граничні дати документів — січень 1932 р. — серпень 1933 р. На необхідність неухильного виконання Інструкції про застосування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. вказує, зокрема, циркуляр Економічного відділу ПП ОДПУ по Криму, до того ж документ роз’яснюється як «спеціальна інструкція ОДПУ».

Чимало документів — це вказівки посилити «чекістське обслуговування» колгоспів і радгоспів, боротися із порушеннями заборони на торгівлю м’ясом, маслом, зерном, борошном.

На докладний аналіз заслуговують циркуляри ПП ОДПУ по Криму, в яких йдеться про боротьбу з так званими мішочниками. Вже в лютому 1932 р. начальники районних відділів та районні уповноважені ПП ОДПУ по Криму одержали завдання перекрити наплив українських і північнокавказьких «спекулянтів», що скуповують на півострові хліб. Що більше, після одержання директиви органам ОДПУ та міліції пропонувалося відбирати хліб у всіх, хто віз його з Криму більше одного пуда, звернувши особливу увагу на північний напрямок. Розпорядчі документи пізнішого періоду вимагали ще жорсткіших заходів задля припинення руху хлібних припасів з Криму, як їх називали, «чорних обозів».

З окремих поштових телеграм, надісланих Економічним управлінням ОДПУ у Сімферополь, випливає, що органи на місцях в голодні роки восени та навесні мали опікуватися посівною кампанією, а після збирання урожаю — ще й експортом хліба, добиваючись його кращого збереження у портах та своєчасної відправки за кордон. Записка по прямому проводу з Москви (у ГДА СБ України є її оригінал, датований березнем 1933 р.) вказує на існування директиви за підписом Ягоди, Куйбишева і Мікояна, що звертала увагу на незадовільне виконання м’ясоподатку й недостатню участь органів ОДПУ у м’ясозаготівлях. Цікаві порівняння містять засвідчені копії директив ОДПУ, які вимагали від усіх Економічних відділів повноважних представництв ОДПУ вжити негайних заходів для зберігання хліба та його охорони (вересень 1933 р.). У цьому напрямі відзначалася «дуже велика робота», проведена в Україні. Понад те, доповідні записки та спецповідомлення Економічного управління ДПУ УСРР видавалися як зразок своєчасної та ефективної інформації по сільському господарству.

Для вивчення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні непересічне значення мають накази ДПУ, які трансформували накази партійно-державних органів та ОДПУ або ж ініціативно ставили завдання своїм підрозділам відповідно до покладених на них функцій. Частина таких наказів стосується саме того періоду, коли хребет українському сільськогосподарському виробнику було остаточно зламано. Привертає увагу, що вістря репресій у роки Голодомору мало антиукраїнське спрямування, оскільки вся «антирадянська», «контрреволюційна», «шкідницька», «повстанська» та інша ворожа діяльність асоціювалась у рішеннях партійних органів та ДПУ з «петлюрівщиною», «махновщиною», «українським націоналізмом». Шарнірний механізм взаємодії на всіх рівнях підрозділів ВКП(б)–ОДПУ забезпечував одночасне згортання українізації з упокоренням українського села через духовне і фізичне винищення його кращих виробників, носіїв української свідомості і культури, потенційно готових до боротьби за незалежну Україну.

У ГДА СБ України є оперативний наказ по ДПУ УСРР №2 від 13 лютого 1933 р., підписаний В.Балицьким і виданий у розвиток оперативного наказу від 5 грудня 1932 р. Тоді перед органами ДПУ ставилося завдання «негайного прориву, викриття й розгрому повстанського підпілля і нанесення рішучого удару по всіх куркульсько-петлюрівських елементах», які «зривали основні заходи радянської влади і партії на селі». На його виконання в ДПУ було організовано ударно-оперативну групу. За кілька місяців вона «викрила» контрреволюційне повстанське підпілля в Україні, що охоплювало до 200 районів і близько 30 залізничних станцій і депо та ряд пунктів прикордонної смуги.

(Далі буде)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com