ХАЙ ЗАПАХНЕ МАНДРІВОЧКА

Подорожі — це не лише пізнання нового, незнаного, а й велике психологічне розвантаження, а ще — школа життя. Пригадую, як у молодості страшенно кортіло мандрувати, і ми з друзями використовували для цього найменші можливості. Особливо популярними були мандрівки вихідного дня. Спілкування з природою, вечірні вогнища, розмови й пісні довкола них додавали сили, по-новому відкривали кожного з нас. Але путівники-помічники, якими ми, підковуючись перед подорожжю, користувалися, були здебільшого заповнені інформацією про так зване щасливе радянське життя, фотографіями однотипних будинків культури та пам’ятників вождю пролетаріату з простягнутою рукою. А нам так праглося знати більше — про глибінь віків, про те, хто ми і навіщо, про народну культуру, яка увічнила українську поетичну душу, про ті правдиві події-змаги, що прошуміли над нашою землею, залишивши хитку луну й імена героїв... Проте імперська ідеологія цупко тримала в своїх руках і цю сферу, наклавши на певні теми, зокрема історичні, незрушне табу.

Сьогодні відкрився широкий простір, аби пізнавати правду, пізнавати свій край. І це не тільки актуально, а й приємно. Так, виросло нове покоління українців, які частіше мандрують Європою, аніж відвідують рідну провінцію. Але, як мовиться, кожному своя насолода і своя пригода.

На щастя, з’явилося багато путівників, і то дуже різних, на всі смаки. Особисто мені найбільше до вподоби слухати відгомони минулих часів, пізнавати непересічні особистості, які мали вплив на розвиток нашої країни, виробляти своє ставлення до тих куточків рідної землі, куди заводить дорога. Бо хіба ж це не диво, коли події, більш-менш відомі з підручника історії, раптом відкриваються по-новому, стають більш зрозумілими й близькими. Таки правду мовлять: краще раз побачити, аніж сто разів почути. І тоді, придивившись до рідної домівки, легше збагнути, яким скарбом нас наділив Бог, тоді з’являється не лише гордість за свою Батьківшину, а й відповідальність за неї перед наступними поколіннями, яким передамо в спадок те, що зуміємо зберегти.

І такий путівник — як на мій смак — є. Зветься він «Десять маршрутів вихідного дня навколо Києва», який видало видавництво «Грані-Т». Його справді створено за абсолютно новим як на українського туриста принципом. Маршрути усіх десяти мандрівок починаються в Києві, а розроблено й подано їх так, аби подорожуючий (це насамперед — автомобіліст) зміг побачити не один (хай навіть і цілком унікальний) об’єкт, а цілий ансамбль — просторовий і емоційний. Усе це доповнюється цікавим текстом у книжці, і то не лише досить інформативним, а й одвертим (маю на увазі і подекуди поганий стан наших доріг, і відсутність, навіть довкола столиці України, розвинутої й комфортної туристичної інфраструктури, і печальний стан наших пам’яток історії та культури).

До путівника додаються карти кожного маршруту з дороговказами, кілометражем та додатковими відомостями, і це робить мандрівку досить комфортною. Погортавши путівник, раптом розуміємо: ну навіщо чекати на послуги туристичних агенцій та екскурсоводів, коли можна самим організовувати собі цілком ексклюзивні подорожі «недалеко», але цікаво? Відкриттів вистачає, екзотики теж, а емоційні деталі мандрів залежать уже від нас самих. І тоді зовсім у новому світлі бачимо закордонний відпочинок, усі його не такі вже й плюси.

Гортаючи путівник, відкриваємо для себе чимало цінного й несподіваного, і за цю працю годиться, звісно, подякувати авторові тексту Олені Романенко. Більшість об’єктів, про які розповідає книжка, не є «брендовими», чи навіть широко відомими. Але вони справді чудові: храми й монастирі, палаци й парки, музеї й пам’ятники... А ще у виданні багато якісних фотографій, якими можна милуватися, і згадувати, згадувати (якщо, звісно, не маєте фотоапарата і не зумієте зробити своїх знімків)...

 У галопах буднів нам часто бракує свята. Мусимо навчитися творити їх самі. А тут ось така нагода! Отже, товариство, запрошую в дорогу — відкривати справжню цінність тих перлин рідної культури, які чекають на захист, реставрацію чи просто дбайливе ставлення. Бо це, згодьтеся, теж мистецтво, і велика справа. А милуватися на нашій землі ще є, слава Богу, чим.