Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Екзамен для опозиції на вміння мислити стратегічно

ТОП-новиною минулого тижня, безумовно, стали події у Верховній Раді України. Приводом для протистояння, яке загрожує обернутися новою парламентською кризою, стала інформація, озвучена сенатором США Ричардом Лугаром. Американський сенатор схвально відізвався про позицію приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО під час наступного саміту Україна–НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року.

Обурення опозиції викликав той факт, що 15 січня 2008 року Президент України Віктор Ющенко, прем«єр-міністр Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк «потайки», без будь-яких офіційних повідомлень, звернулися з листом до Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера. У документі йдеться, що Україна розраховує на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО під час наступного саміту Україна — НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року.

Гнів Партії Регіонів обрушився на Голову ВР Арсенія Яценюка. Той почав наполягати на тому, що звинувачення даремні і навіть жартував з приводу того, що депутати від опозиції знайшли привід, аби не працювати. На трибуні з гнівною промовою з’явився член фракції Партії Регіонів Нестор Шуфрич. Депутат почав з обурення, що Голова ВР заявляє про те, що він нічого не порушив, ставлячи свій підпис під цим документом, ні Конституцію України, ні законодавство, і не вийшов за рамки своїх повноважень. Далі озвучив: «Голова Верховної Ради від імені всіх нас одноосібно підписав цей лист, не маючи ніякого рішення Верховної Ради з цього питання. Спроба дати пояснення щодо такого безвідповідального кроку, посилаючись на прийняту постанову ВР № 223-4 від 21 листопада 2002 року та на статтю 8 Закону «Про основи національної безпеки», є безпідставними та необґрунтованими. В зазначеній постанові взагалі не йдеться про НАТО. В цій постанові йдеться про проведення Дня Уряду та мінімізацію збитків від руйнівної дії паводків і повеней. Яке відношення мають паводки та повені до повноважень Арсенія Яценюка підписувати цей лист, невідомо».

«Сьогодні Голова Верховної Ради України вийшов за межі своїх повноважень, — підсумував Нестор Шуфрич. — Ці повноваження визначаються статтею 88 Конституції України і статтею 73 Регламенту Верховної Ради. Він має право підписувати лише ті документи, які прийняті Верховною Радою України, та діяти виключно за дорученням Верховної Ради України. Голова ВР таких повноважень не мав».

Депутат-регіонал також єхидно нагадав Яценюку, що той, будучи міністром закордонних справ України, заявив, що Бельгія не є членом НАТО, в той час, коли ця держава є засновником Альянсу. За словами Шуфрича, якщо Яценюк і надалі робитиме такі заяви, то де гарантія, що Голова ВР України комусь не оголосить війну, посилаючись на постанову про затвердження календарного плану чергової сесії!

Від фракції Партії Регіонів до спікера прозвучало звернення з вимогою відкликати свій підпис під заявою, що стосується приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. Зокрема, Нестор Шуфрич зазначив, якщо цього не відбудеться, то ставитиметься питання щодо відповідності Арсенія Яценюка займаній посаді. «Я звертаюся як до відповідальної людини, якщо ви таким є, відкличте свій підпис, відкличте цей лист для забезпечення нормального спокою в Україні своїми діями», — заявив Нестор Шуфрич, додавши: — Якщо цього не буде, то, безумовно, розуміючи, що у ВР є більшість, яка контролюється НАТО, ми залишаємо за собою право діяти адекватно в ситуації як в парламенті, так і поза його межами».

Ірина Акімова, член фракції Партії Регіонів, зазначила: «Як ми повинні оцінювати цей крок? По-перше, це порушення обіцянок, які дані цим урядом і особисто Юлією Володимирівною. По-друге, це порушення обіцянок і намірів, які вже задекларовані в Програмі «Український прорив: для людей, а не політиків». Я нагадую, що в її четвертій частині в тексті ясно написано — рішення про вступ до НАТО може бути прийнято тільки за результатами референдуму. По-третє, це порушення всіх обіцянок, які давалися представниками коаліційного уряду щодо транспарентності, прозорості й абсолютної відкритості в роботі. Я ще раз хочу звернути вашу увагу: те, що відбулося 11 січня, відбулося не від імені народу. Підпис прем’єр-міністра Тимошенко на документі, що був підписаний кулуарно, підкилимно, — це порушення волі народу».

Інший регіонал, депутат Василь Кисельов заявив: «Зрозуміле прагнення Ющенко втягти Україну в НАТО й розмістити на території України частини ПРО, спрямовані проти Росії, що остаточно посварить нас із Російською Федерацією. Зрозуміло, чию волю виконує Тимошенко, вперше задекларувавши, що її уряд буде тягти Україну в НАТО. І замість скасування з 1 січня цього року чергового заклику наших хлопців на термінову службу, розіграли спектакль, що нібито Президент не дав їй можливість виконати цю обіцянку». «Звертаючись до українських матерів, хочу сказати наступне: після вступу України в НАТО наші хлопці замінять американських солдатів в Іраку й Афганістані», — підсумував він.

Лідер фракції КПУ Петро Симоненко, нагадавши, що до ЦВК були передані свого часу 4 млн. підписів громадян щодо необхідності проведення референдуму з приводу вступу/невступу до Північно-Атлантичного альянсу, і що досі такий указ не підписаний, заявив: «Ми вимагаємо від Генеральної прокуратури притягнути до кримінальної відповідальності пана Ющенка за те, що він ігнорує волю народу». Головний комуніст наголосив, що керівники держави, підписавши лист щодо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО, фактично заявили про узурпацію влади: «Ющенко, Тимошенко і Яценюк заявили, що вони узурпували владу».

Закриваючи засідання, Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк зазначив, що всі звинувачення з приводу підписання ним листа щодо НАТО є безпідставними. «Спочатку понаприймали закони конституційною більшістю, попідписували, а Голова ВР тільки підтвердив, що дані закони є», а, мовляв, «тепер починаються певного роду спекуляції».

Здавалось би, нічого надзвичайного не сталося. Голова парламенту бідкався, що фракціям опозиції слід працювати конструктивніше і розблокувати роботу головного законодавчого органу. «Якщо буде необхідність, то ми працюватимемо повну п’ятницю, тобто і ранкове, і вечірнє пленарне засідання Верховної Ради. В тому числі, і продовжимо його до 9-ї, 10-ї, 12-ї години ночі для того, щоб прийняти максимально великий пакет законодавства», — висловив впевненість Арсеній Яценюк. Здавалось би…

США, що відіграють «основну скрипку» у НАТО, нині не провадять прямого геополітичного і військового суперництва, лише завжди й усюди пропагують та відстоюють демократичні цінності, проте 40% усіх військових витрат у світі припадає саме на Сполучені Штати Америки. За одними свідченнями, Мадлен Олбрайт належить ідея «війни без обмежень за часом та географією», за іншими, міністр оборони Дональд Рамсфельд надавав Джордж Бушу-молодшому на розгляд два плани безкінечних військових дій, рішення за якими тимчасово було відкладено. Такі ж підходи відстоював і відстоює віце-президент США Дік Чейні.

Справа не в тому, кому належить пріоритет у поширенні ідеї, важливо інше — в політичних колах США давно визріла і знайшла практичне втілення ідея військово-політичних альянсів, які поновлюються щоразу, коли ті чи інші країни припадають на географічні сектори сфери інтересів Америки на різних етапах нескінченних війн. Доктрина «справедливої війни», коли війна точиться в ім’я «найвищого авторитету» і переслідує «благі наміри», поступилася новій доктрині «безкінечної війни». Отже, питання виправданості військових дій через конкретну мету їх досягнення, що і досі було більш ніж спірним, позбавилося і цієї «вади». Заявлена війна з терориз­мом аж ніяк не виправдовує війну в Афганістані, Іраку, просування НАТО на Схід. За новими підходами військові дії можуть бути виправдані без надії на досягнення будь-якої остаточної мети, вони, взагалі, не потребують мети — метою є сама війна заради війни. Мадлен Олбрайт, за її перебування на посаді держсекретаря Президента США, у відповідь на вимоги голови Об’єднаного комітету начальників штабів, що виступав проти застосування військового втручання в Боснії і, за традицією «справедливої війни», вимагав, аби військові дії мали чітку і зрозумілу мету, адекватні засоби і стратегічне спрямування, обурливо проголосила: «Який сенс мати таку чудову армію, про яку ви постійно говорите, коли ми не можемо її використати?!»

Але ж, за тими самими канонами точиться й війна з тероризмом. Це тотальна війна. Американці стверджують, що вони борються з численною армією ворогів. «Далеко хто з них далеко звідсіля. Йдеться передусім про Афганістан та Ірак. Проте ми не збираємося на цьому зупинятися», — наголошують «яструби» з Білого дому.

Відтак ми маємо війну тотальну і безкінечну — не обов’язково безперервну, проте з невизначеною тривалістю, метою, засобами і розмахом у просторі в ім’я імперських амбіцій і економічного процвітання Сполучених Штатів Америки.

Єдина Європа — це міф, хоч би скільки намагалися її денаціоналізувати, релігійно уніфікувати та масифікувати. І не тільки через обставини впливу протиборчих сил цьому об’єднанню ззовні, а й з причини ментального спротиву зсередини. До того ж Європа старішає, потерпає її демографічний складник. До 2050 року співвідношення працюючих і пенсіонерів зміниться з 5:1 до 2:1. Отже, серед інших, постає питання про утримування своєї армії, її комплектування. Якщо 2000 року населення Європи становило 728 млн., то, згідно з прогнозами на 2050 рік, цей показник не перевищить 600 млн., а радше становитиме 556 млн. чоловік. Поміж 2000 і 2050 роком Європа втратить населення, рівне Німеччині, Нідерландам, Бельгії, Швеції, Данії і Нор­вегії разом узятих. За збереження сучасних демографічних темпів до кінця ХХІ століття населення Європи становитиме третину нинішнього. Африканці й азійці становили частину західноєвропейської культури. Експерти говорять про «тиху експансію», мусульманську навалу і про Єврабію на горизонті.

За таких умов в інтересах США підтримання контрольованого процесу дезінтеграції Європи загалом. Аналогічні підходи Білого дому і до України. Відтак Джордж Буш-молодший і його команда були і залишаються життєво зацікавлені у просуванні до влади й утриманні при ній того, хто позбавлений рішучості, сміливості і твердості, хто за гаслами захисту національних цінностей спрямовуватиме Україну у фарватері інтересів США, а у разі зустрічного спротиву, через свої особисті якості, утримуватиме країну в режимі балансування, керованої некерованості, тобто Хаосу. Зрозуміло, що йому допомагатимуть… Свідчення тому — наше сьогодення. Справи, точніше результати вправ у державному управлінні з моменту приходу до влади Президента Ющенка — тому доказ. Саме йому слід завдячувати остаточній зневірі народу в бажанні владних інституцій відстоювати їхні громадянські права, руйнуванню основ парламентаризму. Його «вміла політика» не на словах, а на ділі сприяє розламу країни на Захід і Схід, загостренню політичного протистояння, поширенню культурно-ціннісного конфлікту в суспільстві, соціальній і духовній деформації. Це від нього сліпа зневага до зовнішніх загроз і погорда щодо питань національної безпеки.

Для України інтеграція до НАТО не входить до нагальних питань. По-перше, проти приєднання до Північно-Атлантичного альянсу більшість українців. І справа не тільки в панівних стереотипах, а й у небажанні стати «гарматним м’ясом» для утвердження інтересів США на світовій арені. По-друге, є острах стати плацдармом для бойових дій, коли над головами українців з’ясовуватимуть стосунки протиборчі табори. Сьогодні проблема загострилася в зв’язку із заявами про розгортання елементів протиракетної оборони США у Польщі і Чехії, що потенційно загрожуватиме щонайменше падінням уламків ракет з фрагментами ядерних, біологічних чи хімічних набоїв. Кремль вустам начальника Генштабу прямо заявляє, що готовий до застосування ядерної зброї, в тому числі і превентивного удару, в разі загрози Росії чи її союзникам. По-третє, дуже реальним бачиться загострення відносин між США і Росією, яка нині поновлює свій світовий статус, — нехай і Московією, проте спорідненою з Україною історично і духов­но. Отже, стосовно України, як на наш погляд, маємо міркувати не про позаблоковий статус, а про нейтралітет, проте не прирівняний до ізоляціонізму, а про активний нейтралітет, коли Україна, за словами екс-прем’єр-міністра Януковича, «повинна стати стабільною територією, передбачуваним партнером і відігравати роль надійного мосту між Європейським Союзом і Росією», ставши до того ж «воротами» трансконтинентального «євразійського мосту».

Інтереси США і Росії щодо розширення НАТО на Схід не збігаються. Відповідно, ключовим питанням для України постає її позиція у трикутнику «США — Україна — Росія» у сенсі ставлення до НАТО. Час багатовекторності минув. На нашу думку, позиція України повинна не тільки збігатися з інтересами Росії — максимальна співпраця з Північно-Атлантичним альянсом поза вступом і членством України у ньому, — а й відповідати рівню взаємодії з Росією.

Геостратегічне мислення України має, без винятків, бути спрямованим на відтворення ролі Росії як одного з основних «акторів» на світовій сцені.

Вкрай важливим і для України, і для Росії є стратегічне партнерство, яке повинно бути підтвер­джено, скажімо, Декларацією «ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО». Найголовнішим чинником змістовного наповнення Декларації має стати її місце підписання, а саме — Київ, для набуття нею сигніфікативного значення (від лат. significatium — позначуване) — «Київська декларація».

Єдина узгоджена позиція співробітництва України і Росії з країнами — членами НАТО сприятиме трансформації альянсу в якісно іншу структуру, разом із закріпленням позицій України і Росії посилюватиметься вплив європейських країн всередині НАТО, зростатиме роль Європейського Союзу й інших світових центрів — Китаю, Індії, Індонезії, Ірану, Бразилії, Південно-Африканської Республіки та ін., що, безперечно, врівноважить взаємовиключні тенденції світового роз­вит­ку.

Організація Північно-Атлантичного договору не клуб за інтересами, а військово-політичний блок з усіма звідси похідними. Демократія — влада народу… Підштовхування України до членства в НАТО неприпустимо, адже йдеться про підміну волі народу. До того ж, у такому принциповому питанні як вступ України до НАТО. Можна про це говорити, можна це заперечувати. Адже на свій захист Арсеній Яценюк аргументував тим, що саме він наполіг на включенні до заяви пункту відносно того, що рішення про вступ до НАТО може бути прийнято лише після проведення референдуму. Відтак мова про референдум ведеться… Питання в іншому!

У стінах Верховної Ради України, яка уособлює собою вищу законодавчу гілку влади, стався прецедент грубого порушення Основного закону — Конституції України, і ніким іншим, як Головою. Арсеній Яценюк яскраво довів, що він не самостійна фігура. Звідси «політична корупція», розмови про яку стали приводом для розпуску парламенту попереднього скликання, здаються лише квіточками. Правовий нігілізм став нормою в українській політиці. «Право сильнішого» править бал.

Тільки-но напередодні конфлікту у Верховній Раді екс-міністр оборони Анатолій Гриценко заявляв: «Протягом останніх років ми бачимо, що у глави держави є намагання давати доручення усім і вся — голові уряду, окремим міністрам, голові Верховної Ради, генеральному прокурору, лідерам політичних партій тощо, що далеко не завжди відповідає чинному законодавству». І ставив питання щодо скасування недоторканності для Президента, як більш важливою, ніж скасування депутатської недоторканності, «оскільки, згідно з Конституцією, лише Президент є гарантом територіальної цілісності, державного суверенітету, захисту прав і свобод людини і громадянина». На фоні цього згадаймо Юрія Луценка першої каденції, коли той потрясав брелоком у вигляді наручників, згадуючи Ігоря Бакая. При цьому порушив презумпцію невинуватості. Він же запрошував Максима Курочкіна до України. Той приїхав і тут «залишився». Сьогодні невідбувшийся термінатор другої каденції після засідання РНБО зчиняє бійку — б’є по обличчю мера Києва. Головний міліціонер як взірець, приклад для підлеглих…

Правовий нігілізм, уседозволеність і безкарність… Вони завжди поряд з Віктором Ющенком. (Не хочеться торкатися президентських сімейних справ чи говорити про презирство Президента України до журналістів). Водночас спливає інший приклад, с Євгеном Червоненком, коли той вдарив охоронця, який у відповідності до своїх службових обовязків вимагав у того перепустку на шляху до президента Ющенка. Щось не було чутно, аби той був покараний. Сьогодні Президент України щодо інциденту «Луценко-Черновецький» у його палатах зберігає мовчання. Хаос і «бєспрєдєл» далі внормовуються і узаконюються…

Нещодавно під час робочої наради в Міністерстві оборони України Президент Віктор Ющенко підняв питання щодо серйозної структурної реорганізації армії. В своєму вступному слові Глава держави нагадав про ті пріоритети у роботі Міноборони, які він сформулював під час колегії відомства 12 грудня 2007 року. Президент висловив стурбованість щодо падіння боєздатності української армії. «Мене не влаштовує рівень боєздатності української армії», — наголосив він. Віктор Ющенко вимагає, щоб підвищення боєздатності війська стало завданням «номер один» для міністра оборони та Генерального штабу. Він зазначив, що збільшення фінансування без проведення в ЗСУ структурних змін не буде ефективним. «Без змін структури не буде прогресу, але якщо ми переходимо на політику змін, то ці зміни треба фінансувати», — заявив Верховний Головнокомандувач. Він нагадав, що фінансування армії щороку збільшується на 30–35 відсотків. Це звучить тим більше дивно, якщо пригадати цифри, які закладені до бюджету. Надамо слово Дмитру Табачнику («Свобода», Интер, 18.01.2007 ): «<…> середнє зростання добавок по бюджету <…> у цілому біля 30%, а на Збройні Сили всього близько 5% <…> утримання структур обслуги Президента зростає на 42%, досягаючи неймовірної цифри за всі роки незалежності!» Не дивно, і коли уважно прислухатися до екс-міністра оборони і Голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолія Гриценка, який прямо вказує на неприпустимість тих дій, що вчиняє Банкова.

Окрім уже не раз озвучених звинувачень у «розбазарюванні» землі, що належить Міноборони, сьогодні його хвилює, як і інших членів Комітету, намагання Президента створити військові підрозділи особистого підпорядкування — Національну гвардію. «Цей законопроект, — акцентує Гриценко, — недостатньо відпрацьований і містить у собі спірні положення, які суперечать Конституції України й не відповідають світовому досвіду створення та діяльності силових структур». За його словами, стурбованість членів комітету викликало те, що Національна гвардія — це військове формування з правоохоронними функціями. На його думку, існує пряма загроза обмеження прав і свобод громадян, адже небезпечно поєднання військової складової (в Нацгвардії планується мати авіаційні частини, механізовані частини — бронетранспортери з найпотужнішими кулеметами, частини спеціального призначення) із правом обмежувати права та свободи громадян — затримувати, арештовувати, застосовувати зброю. Екс-міністр звертає увагу на те, що в європейських країнах такі силові структури підпорядковані чи-то МВС, чи-то Мін’юсту, чи-то Міноборони. Але ні в якому разі — напряму Президентові.

Голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони не говорить цього, але в його словах так і чутно застереження щодо повернення чогось на кшталт так добре знайомих з історії і горезвісних «трійок».

Отже сьогодні проблема вступу/невступу до НАТО другорядна. Мова повинна йти не про спробу певних керівників держави довести західним партнерам непохитність своїх намірів щодо євроатлантичної інтеграції у вигляді НАТО, а про інше. На першому плані — правовий нігілізм. Ситуативні дії і пожежні методи мають відійти. На їх зміну повинна прийти стратегія.

Необхідно вирішувати питання не про відкликання підпису, а про дезавуювання (від фр. desavoueer — відмовлятися, висловлювати несхвалення; у міжнародному праві — спростування главою держави, урядом чи іншим компетентним органом держави заяв дипломата чи іншого офіційного представника, який вчиняв певні дії, не маючи на те належних доручень, чи який перевищив свої повноваження). Це — перший крок. І це — випробування і для Партії Регіонів, й інших здорових сил на вміння мислити стратегічно. Це коли, відступивши, програєш усе і стаєш філіалом Банкової. Коли ж дієш далекоглядно — набуваєш ясності цілей, а динамічність приходить сама.

Віктор Вірний,
політолог

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com